80 років тому, 16 квітня 1934 року, ЦВК СРСР заснував вищу державну нагороду – звання Героя Радянського Союзу, а через чотири дні відбулося перше нагородження.
80 років тому, 16 квітня 1934 року, ЦВК СРСР заснував найвищу державну нагороду – звання Героя Радянського Союзу, а через чотири дні відбулося перше нагородження.
За 57 років цього звання удостоїлись 12776 осіб, 154 людини - двічі. Маршал Семен Будьонний та аси Другої світової війни Іван Кожедуб та Олександр Покришкін - тричі, маршал Георгій Жуков та Леонід Брежнєв – чотири рази.
Серед Героїв 95 жінок та 44 іноземці.
Понад 90% Героїв (11657 осіб) нагородили за подвиги під час Великої Вітчизняної війни (3051 осіб посмертно, 107 осіб двічі, 90 жінок, 10 польських і чехословацьких військовослужбовців та четверо французів з авіаполку "Нормандія-Німан").
До офіційної статистики не входять 72 особи, яких позбавили звання за погані вчинки, а також 13 осіб, чиї подання скасували як необґрунтовані (загалом, це особи, яких нагородили посмертно, а вони насправді, як пізніше з'ясувалося, опинилися в полоні).
Крім того, 73 особи, яких позбавили звання Героя, включно з 11 особами з 15 розстріляних, реабілітували і відновили в правах. Зокрема 1995 року повернули Золоту Зірку учаснику Великої Вітчизняної війни Михайлу Грабському, у якого її відібрали у радянські часи під час виїзду до США.
Перші герої
Приводом для заснування нагороди стала челюскінська епопея.
Після того, як 1932 року криголам "Сибиряков" уперше в історії пройшов Північним морським шляхом протягом однієї навігації, вирішили перевірити, чи здатний таке зробити звичайний корабель не криголамного класу. Експеримент виявився невдалим: пароплав "Челюскін" затерло в кризі, і він потонув, а учасники експедиції висадилися на дрейфуючу крижину.
Семеро льотчиків, які врятували полярників, і стали першими Героями Радянського Союзу. Грамоту під номером 1 отримав Анатолій Ляпідевський.
Перше присвоєння звання Героя Радянського Союзу за військові заслуги відбулося 31 грудня 1936 року, коли нагородили 11 льотчиків і танкістів – учасників війни в Іспанії.
Усього за Іспанію Героями стали 60 осіб, включно з двома іноземцями: льотчиками-інтербригадівцями італійцем Примо Джибеллі та болгарином Волканом Горановим.
За бої біля озера Хасан звання отримали 26 осіб, за Халхін-Гол – 70.
Зміна концепції
У розпал конфлікту на Халхін-Голі, 1 серпня 1939 року, Президія Верховної Ради СРСР заснувала для Героїв особливий знак – золоту п’ятикутну зірку, а 16 жовтня затвердила її ескіз, створений художником Мироном Мержановим. До цього Героям вручали орден Леніна та Грамоту Президії Верховної Ради.
Практика подвійного нагородження збереглася. В указах так і писали: "із врученням ордена Леніна і медалі "Золота Зірка".
Офіційно орден Леніна вважався "найвищою нагородою СРСР", а зірка - "особливою відзнакою", але у масовій свідомості саме вона розглядалася як найпочесніша нагорода.
До 1939 року вважалося, що звання Героя можна присвоювати лише один раз, що було загалом логічно: або людина – герой, або ні. Однак пізніше вирішили розглядати Золоту Зірку як звичайний високий орден, яким можна нагороджувати безліч разів. Видачі ордену Леніна у наступні рази не передбачалася.
В указі було виписано, що бронзові бюсти двічі Героїв мають встановлювати у них на батьківщині, а тричі Героїв – біля входу до московського Палацу рад. Позаяк найвищий у світі хмарочос так і не побудували, бюсти тричі і чотири рази Героїв установили в Кремлі.
Після Халхін-Гола з’явилися перші двічі Герої: льотчики Сергій Грицевець, Григорій Кравченко та Яків Смушкевич, яких раніше відзначили за бої в Іспанії й Китаї.
Їхні долі виявилися трагічними: Грицевець розбився під час випробувального польоту у вересні 1939 року, так і не отримавши свої Золоті Зірки. Смушкевича, який прославився в Іспанії як "генерал Дуглас", а перед війною займав пост командувача ВПС, у жовтні 1941 року розстріляли за сфабрикованим звинуваченням. Кравченко загинув у повітряному бою у лютому 1943 року.
Масові нагородження
За війну з Фінляндією звання Героя Радянського Союзу отримали 412 осіб – більше, ніж за битву під Москвою.
З одного боку, бійці і командири, які йшли на кулемети по пояс у снігу, безумовно виявили мужність і героїзм.
З іншого боку, більшість істориків оцінюють цю кампанію як таку, яка, м’яко кажучи, не принесла великої слави російській зброї. Це невелике досягнення – перемогти крихітну країну, маючи величезну перевагу в людях і техніці, та зазнати втричі більших втрат, ніж супротивник.
Однак Сталін, судячи з його відомої промови на засіданні з вищим командуванням 17 квітня 1940 року, так не вважав. На армію вилили дощ нагород, нових звань та призначень. Пропаганда спиралася на те, що ми здолали грізного супротивника і тепер точно кого-завгодно згорнемо в баранячий ріг.
Учасники трагічних подій літа 1941 року багато разів казали про надзвичайну шкоду, завдану підлабузницькими настроями напередодні великої війни.
Зірки за довголіття
Звичай ювілейних або, як жартували в народі, "данських" нагород почався з Георгія Жукова, який отримав четверту зірку Героя Радянського Союзу в 1956 році до свого 60-річчя.
Маршали Климент Ворошилов та Андрій Гречко та Адмірал Флоту Радянського Союзу Сергій Горшков брали участь у війні, але двічі Героями Радянського Союзу стали в мирний час.
Леоніда Брежнєва вперше нагородили у роки війни як начальника політуправління 4-го Українського фронту, а згодом він отримав ще три зірки Героя Радянського Союзу і одну - Героя Соціалістичної Праці.
"Добре, що грудина широка!"- іронізували громадяни.
Перед візитом до ФРН генсек засумнівався, чи варто з'являтися в Європі з таким іконостасом. "А чого тобі соромитися чесно зароблених нагород?" - сказав міністр закордонних справ Андрій Громико.
За сформованим неписаним правилом, члени політбюро і секретарі ЦК, як правило, отримували першу зірку Героя Радянського Союзу або Героя Соціалістичної Праці до 60-річчя, другу - до 70-річчя.
Безпрецедентна історія трапилася з Костянтином Черненком. У 60 років він ще не обіймав відповідної посади. У 65 і 70 років отримав дві Зірки Героя Соцпраці, а третю - до "некруглої" дати, 73-річчя. Були серйозні побоювання, що до 75-го дня народження він не доживе (як згодом і вийшло), а ховати голову партії і держави "усього" з двома зірками вважали неприйнятним.
Треба зауважити, що подібний порядок існував в Російській імперії, причому, на відміну від СРСР, цілком офіційно. У законі було чітко обумовлено, скільки років "бездоганної служби" і в якому чині необхідно для отримання того чи іншого ордена.
Назви нагород перетворилися на позначення соціальних типів: "Володимир в петлиці" (орден святого Володимира 3-го ступеня) - 30-річний ад'ютант або чиновник з особливих доручень, перспективний кар'єрист і завидний наречений; "Анна на шиї" (орден святої Анни 2-го ступеня) - самовдоволений резонер років п'ятдесяти; "дві зірки" (ордена святого Володимира і святої Анни 1-го ступеня), як у чеховського "товстого" - найвищий чин, на якого глянути знизу вгору - шапка з голови звалиться.
Щоправда, на "героїзм" царські сановники не претендували.
Герої Соцпраці
27 грудня 1938 в СРСР запровадили звання Героя Соціалістичної Праці, прирівняне до звання Героя Радянського Союзу, але, яке, за неформальною ієрархією, вважалося менш престижним.
Нагородженим вручали орден Леніна і Золоту Зірку "Серп і Молот", яка відрізнялася від зірки Героя Радянського Союзу загостреними кінцями.
20 грудня 1939 перший Героєм Соцпраці став Йосип Сталін. З незрозумілої примхи вождя, з цією зіркою він постійно з'являвся на публіці і зображувався на портретах, а зірку Героя Радянського Союзу, отриману за війну, так само як погони генералісимуса - не носив.
Звання Героя Соціалістичної Праці удостоїлися 20605 людей, переважно - працівники сільського господарства.
205 людей отримали його двічі і 16 людей - тричі, зокрема фізики-ядерники Ігор Курчатов, Андрій Сахаров, Яків Зельдович і Юлій Харитон, президент Академії наук Мстислав Келдиш, організатори військової промисловості Борис Ванников та Юхим Славський, авіаконструктори Сергій Ільюшин та Андрій Туполєв і політики Микита Хрущов, Костянтин Черненко та Дінмухамед Кунаєв.
Позбавленими звання Героя Соціалістичної Праці виявилися з різних причин 122 особи, зокрема Андрій Сахаров. Михайло Горбачов хотів повернути йому нагороди, але академік відмовився знову прийняти їх, поки в СРСР не будуть звільнені всі політв'язні, і в результаті своїх золотих зірок так і не отримав.
У письменницькому і артистичному середовищі колег, удостоєних цією відзнакою, іронічно називали "Гертруда".