Уявляти собі Донбас як охоплений полум’ям сепаратизму регіон – не зовсім вірно.
Уявляти собі зараз Донбас як охоплений полум’ям сепаратизму регіон – не зовсім вірно.
Протест на сході України має різне обличчя у різних частинах Донецької області. А до деяких районів "воєнний стан" навіть не дійшов.
Слов’янськ: не можеш прокинутися
Слов’янськ, який міністерство внутрішніх справ називає найнебезпечнішим містом в Україні, - не те місце, де сміятимуться над "хітом" соцмереж - "фотожабами" з візитівкою Яроша.
У вівторок у церкві на центральній площі міста відспівували трьох місцевих, які загинули у великодню ніч на одному з блокпостів. Багато людей, незважаючи на інформацію від київської влади та спростування від самого "Правого сектора", не сумніваються: вбивці – члени саме цієї організації.
Розпач і сльози виглядають однаково – і коли на прощанні з "Небесною сотнею" ридав київський Майдан, і коли коридором з сотень мешканців Слов’янська до церкви проносять труну з 23-річним хлопчиною.
"Хочемо, щоб нас залишили у спокої. Щоб про нас перестали говорити неправду – і українські канали, і російські", - зі сльозами на очах розповідає місцева мешканка журналістам.
Поруч стоять ще дві жительки Слов’янська. Одна стиха каже іншій: "Таке враження, що ти спиш і не можеш пробудитися від страшного сну".
У натовпі біля церкви – як місцеві чоловіки та жінки, так і "зелені чоловічки" у балаклавах з автоматами Калашникова. Переважна більшість з них не мають на камуфляжних костюмах жодних розпізнавальних знаків, однак у одного - на рукаві прапор у вигляді синьої, жовтої та червоної горизонтальних смуг.
"А що це за прапор?" - питаю, набравшись сміливості.
"Великого війська Донського", - неохоче каже той.
"А де штаб цього війська?" - уточнюю.
"Новочеркаськ", - відрізає людина у камуфляжі і усім своїм виглядом показує, що продовжувати розмову не збирається.
Слов’янська міськрада оточена акуратною барикадою з мішків з піском та обтягнута металевою сіткою. У барикаді навіть є бійниці, через які у разі потреби люди могли б відстрілюватися. До будівлі входять і виходять люди з автоматами – в масках і без. Деякі під’їжджають на автомобілі, на якому напис "Міліція" завішений полотнищем з написом "Народне ополчення Донбасу".
Самопроголошений "мер" Слов’янська В’ячеслав Пономарьов пересувається по місті у "Шкоді" без номерних знаків. Його всюди супроводжує чорнявий парубок з автоматом. Коли "народний мер" перебуває всередині "штабу", його охоронець залюбки фотографується з дівчатами на фоні величезного прапору "Донецької народної республіки" на барикаді.
"Народний мер" у нинішніх обставинах виконує функції і законодавчої, і виконавчої, і судової влади. Він же вирішує долю громадян, яких за підозрою у шпигунстві та провокаціях приводять до "штабу" свідомі місцеві мешканці.
Так, просто під час відспівування загиблих дві жінки помітили підозрілу дівчину, яка, на їхню думку, дивно поводилася. Підійшли поцікавитися. Виявилося, іноземна журналістка. Почала дзвонити комусь, говорити російською з англійським акцентом. Про всяк випадок взяли під руки і силоміць повели до "штабу". А коли дівчина намагалася кликати по допомогу, одна з жіночок била її букетом тюльпанів по губах.
"Народний мер" швидко розібрався у ситуації, і дівчину відпустили.
"Сталося непорозуміння, але ви повинні розуміти: ситуація в місті напружена, і люди насторожено ставляться до іноземців, які можуть виявитися не тими, за кого себе видають", - каже пан Пономарьов.
"Не шукайте тут смажених фактів, показуйте краще нашу красу. Будете показувати гидке – будемо прощатися", - "інструктує" він журналістів біля будівлі "штабу".
Смерть - фашизму, бій - наркоманії
"Не вірте, що тут люди проти них, - показує чолов’яга, що сидить на лавці на центральній площі міста на забарикадовану міськраду. – Таких тут одиниці". І інцидент у великодню ніч, здається, тільки додав місцевим рішучості у готовності оборонятися проти "навали" з боку "Правого сектору", Нацгвардії і "київської хунти".
Хлопець з перев’язаною головою в куртці з капюшоном розповідає, що був у злощасну великодню ніч на місці стрілянини, але встиг сховатися за бетонною плитою, і куля зачепила його по дотичній: "А зараз усім селом другу барикаду зводимо".
"Ми ж за єдину Україну насправді, - гучно пояснює журналістам похилого віку білявка. – Ми не збираємося від’єднуватись. Але нас починають ображати, нас не чують. Я, наприклад, в Європу не хочу".
"Тут ніхто не хоче!" - кричать всі навколо. Жінка витримує паузу і продовжує.
"Я життя прожила, маю досвід, і бачу, що звідти йдуть погані віяння. Раніше була цензура, і було добре – всі лайливі слова звідусіль вирізали. А зараз подивіться будь-який американський фільм. Та мені як колишньому педагогу молодь шкода!" - мешканці Слов’янська біля церкви підтримують землячку.
Щойно автобуси з трунами від’їжджають від церкви, сивий чолов’яга з мегафоном в руках прямо зі сходів храму звертається до натовпу.
"Ми знищимо "Правий сектор", ми знищимо націоналізм. Ми знайдемо вбивць і судитимемо їх народним судом у Слов’янську. Правда з нами, Бог з нами, ура, товариші!" - у відповідь йому скандують "Росія, Росія!"
"Приїжджайте на блокпост, допомагайте їжею, копієчкою" - продовжує дідусь. Йому аплодують.
"Смерть - фашизму, бій - наркоманії, алкоголізму і всім олігархам!" - закінчує він промову. Люди потихеньку розходяться.
Краматорськ: оманливий спокій
Барикада на центральній площі Краматорська зовсім не схожа на акуратну конструкцію з мішків у Слов’янську і нагадує донецьку лінію оборони ОДА – це навалені покришки та дошки.
У цьому місті "гаряча точка" - міський відділ міліції. Захоплений раніше, сепаратисти віддали його назад в руки міліції, однак у понеділок увечері навідалися знову.
"Прийшли озброєні автоматами люди, представилися "Самообороною Донецької народної республіки". Сказали, що міськвідділ переходить під їхній контроль", - пояснює журналістам майор Сергій Телеман.
Поруч з ним, але так, щоб не потрапляти в об’єктиви телекамер стоїть чоловік у камуфляжі й масці з автоматом. Він уважно слухає, що саме розповідає пан Телеман.
Зараз на вході до міськвідділу стоять чотири пластикові стільці. На них сидять "ополченці" - місцеві хлопці років по 20-25.
"Ми сюди увійшли, щоб не було провокацій. А то, як у Слов’янську, приїде "Правий сектор, їх розстріляє, а потім скажуть, що це "Самооборона Донбасу" зробила", - пояснює один з них.
За словами майора Телемана, на роботі зараз перебуває близько десятка міліціонерів з 380 співробітників.
Зброї у міліціонерів немає, проте вони все одно намагаються реагувати.
"Зброя ніколи не була нашою головною силою, - усміхається майор. – Сила переконання!"
"Багато хто, коли дзвонить на 102 і дізнається про нашу ситуацію, каже: не треба виїжджати, ми розберемося самі. Наприклад, йдеться про конфлікти між сусідами", - каже він.
Чи не зріс у зв’язку з останніми подіями рівень злочинності у місті? "Скажімо так, оперативна обстановка ускладнилась", - розповідає Сергій Телеман. Чоловік у камуфляжі за його спиною киває головою.
Інший співробітник міліції, з яким вдалося поговорити трохи осторонь – без камери – описує ситуацію емоційніше.
"500 стволів після першого захоплення пішло в нікуди. Біля ломбарду явне пожвавлення – несуть планшети, іншу техніку. В інших обставинах там би перевірили документи, але зараз цим ніхто не переймається", - каже співробітник МВС.
Невідомою залишається і доля начальника міськвідділу, якого вивезли з відділку після останнього захоплення – про це майор Телеман розповідає без тіні посмішки на обличчі.
"І як це все закінчиться, коли ви звідси підете?" - питаю у одного з "ополченців" без маски і без зброї в руках. Він місцевий, вчиться на інженера, підробляє офіціантом, зараз у відпустці за власний рахунок, бо власник ресторанчику вирішив поки що прикрити бізнес.
"Та от референдум проведуть, та й, мабуть, заспокоїться. А ні – то чекатимемо наказу", - каже він.
Добропілля: інший Донбас
За 50 км не найкращими дорогами та у двох блокпостах від Краматорська розташоване Добропілля – шахтарське містечко, з вигляду – абсолютно нетиповий райцентр Донецької області.
Над міськрадою – будинком в оточенні трохи облізлих хрущовок, - майорить український прапор. На площі перед осередком місцевої влади граються діти. Жодних барикад.
"Чому нічого не відбувається?" - розмовляю з охоронцем міськради.
"Та, мабуть, тому, що народ тут такий, спокійний. Випити трохи – це так, але це ж специфіка шахтарської професії. Але щоб кудись іти, щось захоплювати – це не до наших", - розповідає він.
Віктор Дерипаско, мер, який керує містом упродовж останніх 14 років, каже, що з "Донецької народної республіки" днями приїжджали поговорити.
"Вони вимагають провести референдум. А я їм кажу: ви хочете – ви і проводьте. Закону немає, комісій немає, рішення облради немає", - переповідає він розмову.
"Я їм сказав: прапор ви можете поміняти, але наступного ранку прийдуть інші, і його знову повісять. І що?" - мер міста каже, що щонайменше половина мешканців Добропілля виступають за соборну Україну. А місцеві активісти навіть організували минулого тижня свій Автомайдан з кількох десятків машин.
Того, що активісти проголосять свого "народного мера", пан Дерипаско теж не боїться.
"Щоб виплатити зарплату бюджетникам, платіжки має підписати виключно міський голова. За пару тижнів Слов’янськ і Краматорськ теж стикнуться з цією проблемою – я в цьому впевнений", - каже він.
Звичайно, місцеві жителі налякані тим, що відбувається у сусідніх районах, і перебувають насторожі.
Днями повз місто рухалася колона десантників з Житомира, яких передислоковували на схід України, розповідає перехожий біля міськради. Зупинилися на кільцевій. Їх побачили шахтарі, які якраз поверталися з роботи до міста.
Добропіллям моментально поповзли чутки: американські спецпризначенці, російське вторгнення, "зелені чоловічки".
"А вони ще й пізно увечері виїхали в місто цілодобовий магазин шукати. Уявляєте собі: під’їжджає Хаммер, з нього хлопці в камуфляжі і в магазин за ковбасою?" - сміється чолов’яга.
"Так, було", - підтверджує охоронець міськради і затягується.
"Але повирувало і заспокоїлось. У нас так завжди. Бунт тут може бути тільки в одному випадку – якщо хоч одну шахту закриють. Тоді людям не буде, куди діватись, і всяке може бути. А до того – будемо жити як жили", - каже він.