Кандидат у президенти Сергій Тігіпко розповів Корреспонденту про те, як врегулювати конфлікт на сході України, чим небезпечні економічні рішення нинішньої влади і чому його нова партія носитиме стару назву. Інтерв’ю, яке взяла Євгенія Вецько, опубліковане у №16 видання від 25 квітня 2014 року.
Сергій Тігіпко не боїться різких рішень. У 2004 році несподівано для всіх він пішов з політики, потім так само несподівано повернувся і став третім у боротьбі за президентську посаду. У 2012-му Тігіпко дав Партії регіонів поглинути досить популярну на той момент Сильну Україну, а не так давно, грюкнувши дверима, залишив ПР.
Тігіпко любить говорити про демократію, прагматичні підходи в економіці, позиціонує себе як європейського політика. Але це не заважає соратникам іноді називати його «невиправним комсомольцем».
- Як ви оцінюєте нинішню ситуацію на сході України? Це сепаратизм, місцевий бунт або спроба з боку Росії повторити кримський сценарій?
- Сепаратизму там найменше. Усі соціологічні дослідження свідчать, що 80% людей хочуть жити в Україні і бачать нашу країну єдиною.
Думаю, що для загострення конфлікту є кілька причин. Перша – повноваження регіонів. Це не проблема південного сходу, це проблема всієї країни. Будь-який мер на заході і в центрі України мріє, щоб у нього було більше повноважень. Ускладнюється ситуація тим, що за останні десять років все надто централізоване. Переважно через корупцію.
Друге – сьогодні південний схід відчуває себе переможеним. Він не бачить у владі людей, які представляли б його.
Третє – на південному сході колосальні економічні проблеми. Ситуація погіршується з кожним днем. Втрачено російський ринок, закривається виробництво, люди втрачають роботу. І я думаю, що місяця через півтора-два ми перестанемо говорити про політику, а будемо говорити тільки про економіку та соціальну сферу. Сьогодні цим ніхто не займається. І люди це відчувають.
Ще один фактор – те саме питання російської мови, яке дійсно турбує людей – у Луганську та Донецьку перш за все. В рамках закону про мови, в рамках тієї ж комісії, що була створена у Верховній Раді, можна було багато чого зробити і показати людям: ось, ми йдемо вам назустріч. Була поїздка [прем'єр-міністра] Арсенія Яценюка на схід, був виступ. Але жодних конкретних кроків. Тільки розмови.
Звичайно, конфлікт добре підігрівається тими ж росіянами, які відчувають ці проблеми. Вони не придумують, а просто подають їх в гіпертрофованому, явно перебільшеному вигляді і тим самим розпалюють ситуацію ще сильніше. Я думаю, що є втручання. І не стільки з боку Росії. Як я казав, цим займаються, насамперед, українці, які втекли з країни.
- Ви можете назвати конкретні прізвища?
- Я не знаю, хто це конкретно. Але це оточення президента, яке виїхало і представляє цей регіон.
- Ви тривалий час були членом правлячої партії. Відчуваєте відповідальність за те, що сталося в країні? Вас звинувачують у відсутності на доленосному засіданні Верховної Ради 20 лютого, коли було проголосовано постанову про припинення вогню.
- Я не вважаю, що це було доленосне рішення. Постановою Верховної Ради не зупинити кровопролиття. Якщо така сила у парламенту є, нехай прийме зараз постанову щодо сходу.
Тоді на один день в Україну прилетіли міністри закордонних справ Франції, Німеччини, Польщі і спецпредставник Росії. Я брав участь у напрацюванні програми врегулювання кризи. І цього самого дня була створена демократична платформа Партії регіонів. Були переговори з Яценюком і [Віталієм] Кличком. Але при цьому ми дали ще 12 осіб, які перебували у Верховній Раді і давали голоси. Тому на такі звинувачення я не звертаю уваги.
- Лідером сходу прийнято було вважати Віктора Януковича. Зараз такого лідера немає. Це якось впливає на ситуацію?
- Не думаю, що це проблема одного лідера й один лідер може її вирішити. Я вважаю, що всій владі треба повернутися на південний схід. Люди в Луганську і Донецьку не довіряють Києву. А Київ нічого не робить, щоб піти їм на поступки, допомогти звільнитися від страху перед центральною владою. Ми нічого не зробили для регіону, окрім двох ультиматумів й однієї антитерористичної операції, яка незрозуміло чим закінчилася. Прем'єр-міністр за всі ці місяці лише раз був у повсталому регіоні, спікер зробив кілька грізних заяв. А економічні та соціальні проблеми в регіоні реальні.
- Ви вже заявили, що плануєте створити нову партію. Це буде відродження Сильної України або дійсно новий проект?
- У Сильної України порівняно з іншими партіями була реальна демократія, більше ініціативи знизу. Особливо відчули цю різницю ті, хто потім вступив у Партію регіонів. Тепер цей альянс вичерпаний. Я пропонував модернізацію, демократизацію, кадрове оновлення. Керівництво Партії регіонів обрало свій шлях, а ми свій. Ми зберегли свою команду, до нас приєдналася найпрогресивніша частина Партії регіонів. Ми вирішили зберегти стару назву на знак спадкоємності наших цінностей і традицій. Але активне партійне будівництво ми почнемо відразу після президентських виборів.
- Повернімося до президентських виборів. Як будете боротися за голоси на сході України?
- Мені здається, ніяких відмінностей між заходом і сходом бути не повинно. Потрібно будувати національну, загальноукраїнську кампанію, яка зможе представляти інтереси жителів усіх регіонів. Моя позиція складається фактично з двох тез: необхідно нормалізувати ситуацію в політичному плані і швидко братися за економіку. І багато речей нам потрібно робити паралельно. Сьогодні мало хто говорить про економічні проблеми. Тому що [Петру] Порошенку, [Юлії] Тимошенко, іншим кандидатам це невигідно: вони представляють коаліцію, яка абсолютно бездарно працює в економічному плані. Я говоритиму про економіку та соціальну сферу. Це зараз головне.
- Але ж економічні проблеми з'явилися не вчора. Вони спровоковані минулою владою, до якої можна віднести і вас.
- Дійсно, багато проблем накопичено. Насамперед, це проблема незбалансованості бюджету. Але я хочу наголосити, що минулого року ВВП був практично без падіння. Так, були проблеми, але беріть на себе відповідальність і починайте їх вирішувати. І не так, як сьогодні це намагаються робити.
Чому курс такий? Чому його відпустили? Чому Національний банк ніяк не змінює ситуацію? Нічого не робиться для поліпшення інвестиційного клімату. Прослизають поодинокі заяви, але загальної лінії немає. Боротьба з корупцією не ведеться. Поміняли людей, але вони осідлали ті самі схеми, а насправді не потрібно нікого навіть за руку ловити. Якщо відомство схильне до корупції – за штат виводити керівництво і набирати нових людей.
До всього іншого додається російська проблема. Думайте про розширення ринків і за можливості намагайтеся відтворити нормальні відносини з Росією. Швидких рішень у нас не буде.
- Чим доведеться пожертвувати, щоб у нинішній складний період економіка остаточно не впала? Тарифи, соціальні виплати, якісь великі державні проекти?
- Відпускаючи курс, потрібно розуміти, куди це приведе. Відразу ж зростають ціни на ліки, на паливо, за паливом включаються продукти харчування. А зарплати і пенсії заморожені, соціальні витрати урізаються. Шахтарі вже виходять на вулиці. Коли ми живемо у воєнний час, не потрібно орієнтуватися тільки на ринкові механізми. Курс не повинен бути таким.
Та сама корупція. Сама нинішня влада заявляла, що величезні кошти йдуть повз бюджет. Так поверніть їх – що заважає? Змінилося щось у системі реєстрації землі, нерухомості, в системі повернення ПДВ? Хоч якого-небудь «наглядача» за регіонами посадили?
Якби влада продемонструвала прагматичний підхід до економіки, ми б змогли отримати інвестиційний клімат. Нами б зацікавилися іноземні інвестори. Тоді наслідки кризи були б м'якшими. Але, схоже, поки що це нікому не потрібно. Дорвалися до «корита» ...
- Тобто перезавантаження влади, перезавантаження країни, яких вимагав Майдан, не сталося?
- Ні. І цей маятник, запущений Майданом, гойдатиметься все швидше. Він зніс Януковича і тепер мчить у зворотний бік. Знесе і цей уряд. І якщо наступна влада не зрозуміє, що потрібно міняти, то і вона «полетить». Люди готові терпіти, але коли вони бачать, що влада терпить разом з ними і працює на них. Якщо це не так, то влада буде змінюватися досить швидко. Дай бог, щоб не виник якийсь безмежний революційний рух.
- Чи варто підключати олігархів, щоб спільними зусиллями, скажімо, підняти українську економіку?
- Я не вірю в такі речі. Це люди бізнесу. Вони повинні інвестувати, створювати робочі нові місця і на цьому заробляти. Інвестиційного клімату немає, власність не захищена, практично немає судів, корупція. У такій ситуації закликати їх поділитися грошима або зареєструвати підприємства в Україні, щоб завтра хтось переписав їх на себе, нерозумно. Потрібно створювати інвестиційний клімат, і все буде гаразд. Тільки є одна проблема. Сьогодні будь-яке рішення щодо інвестиційному клімату – це, як правило, удар по якійсь корупційній схемі. А цього якраз ніхто робити не хоче. Тому що всім хочеться прийти і швидко заробити.
- А призначення на губернаторські пости Ігоря Коломойського і Сергія Тарути було правильним?
- У короткостроковій перспективі, напевно, так. Потрібен був жорсткий вплив еліти. У тій самій Дніпропетровській області, я думаю, це спрацювало. Але в середньостроковій, довгостроковій перспективі, це може мати негативний вплив. Або ці олігархи мають передати свій бізнес керуючій компанії і 24 години на добу займатися політикою.
- Кого ви вважаєте своїм політичним союзником?
- Я не думаю про союзників або про ворогів. Мало хто у нас підіграє комусь. Хоча об'єднання йдуть і люди знаходять їм пояснення. Ті самі Порошенко і Кличко. Можливо, Кличко потім пошкодує про своє рішення. Але сьогодні, я впевнений, їм рухають благі наміри. Не бачу я і ворогів. На якісь речі можна дивитися по-різному, але це і є політична конкуренція. Це називається демократія. Нехай вона іноді набуває потворних форм, нехай вона часто неефективна, але це абсолютна умова прогресу України.
- Але все-таки чи є люди, з якими ви можете потенційно об'єднатися або, навпаки, не об'єднаєтеся за жодних умов?
- Я не хочу об'єднуватися з радикалами і націоналістами. Я людина, яка схильна до раціональних дій. І у правих і у лівих є якісь раціональні зерна. Але коли приходять радикали, вони за рахунок екстремістських ідей, часто ідей фікс, перекривають шлях прогресу. Це мій погляд. І йти в один уряд з радикалами для мене нераціонально. Це втрата часу.
***
Цей матеріал опублікований в № 16 журналу Корреспондент від 25 квітня 2014 року. Передрук публікацій журналу Корреспондент в повному обсязі заборонено. З правилами використання матеріалів журналу Корреспондент, опублікованих на сайті Корреспондент.net, можна ознайомитися тут.