Нардеп Володимир Олійник пояснив Корреспонденту, якого контролю над владою хочуть українці і чому майбутні вибори президента не зможуть вивести країну з кризи, пише Володимир Міхєєв у №17-18 видання від 5 травня 2014 року.
Один з головних спікерів Партії регіонів, Володимир Олійник останнім часом майже не виступав із заявами. На відміну від низки своїх однопартійців, він не став «посипати голову попелом» і при цьому щосили лаяти попередню владу. Але до влади нинішньої, на думку Олійника, сьогодні претензій набагато більше.
- Події на сході країни змушують все частіше звучати слово «війна». Що зараз може зробити влада, щоб загасити цю пожежу, якщо припускати, що ситуацію вміло і цілеспрямовано розпалюють зовнішні сили?
- Легко шукати винних з боку. У всьому винні в першу чергу ми самі. На превеликий жаль, Україна стала не суб'єктом, а об'єктом міжнародної політики. Спочатку ми бачили втручання з боку США та Європи під час Майдану. Окремі політики приїжджали до Києва і закликали до такого, за що ми б у їхніх країнах були притягнуті до відповідальності.
Я пам'ятаю епізод, коли депутати Європарламенту поставили на Майдані свої намети. Міг би я, як депутат Верховної Ради, приїхати до Польщі, Бельгії і зробити те саме? Це було б прямим втручанням у внутрішні справи іншої країни. Я вже не кажу про телефонні дзвінки, в яких ми чули, як високопосадові чиновники США вели розмови про кадрову політику в Україні.
- Але зараз питань набагато більше до Росії, ніж до Заходу.
- На тому етапі не було дзеркальної відповіді з боку Росії. Під час Майдану Росія займала позицію невтручання у внутрішні справи України. І, можливо, цим скористалися інші сили. А зараз вона намагається захистити свої інтереси в Україні. Так само, як я б хотів, щоб наші національні інтереси захищалися в Росії. Адже там живе значна частина українців. Ми повинні піклуватися про них: які у людей можливості для розвитку своєї культури, мови, чи не порушуються їхні національні інтереси.
Так і Росія – коли вона побачила проблеми із захистом інтересів російськомовного населення, вона не змогла залишитися осторонь. Хотів би я побачити реакцію Сполучених Штатів якби тут проживали 30-40 % американців і були б у чомусь порушено їхні права. Сьомий флот вже давно стояв би навіть не в Чорному морі, а в Києві на Дніпрі.
- Ви говорите про мовне питання, яке давно стало предметом для політичних спекуляцій, не більше.
- Це питання не надумане, інакше його б ніхто не піднімав. Я українець і хочу, щоб всі у нас розмовляли українською мовою. Але як громадянин я розумію, що треба дати можливість іншим громадянам, які споконвічно проживають на території нашої спільної країни, – неукраїнцям за походженням – знати і розвивати мову своїх батьків, свої традиції. Держава повинна сприяти цьому. До того ж значна частина українців розмовляє російською. Потрібно не забути й інтереси інших національних меншин – угорців, румунів, поляків і т. д.
Як вирішити цю суперечку? Якоюсь мірою ми свого часу зняли це питання, прийнявши закон про мови. Але перше, що зробила нинішня влада (прийшовши при цьому до влади неконституційним способом), – скасувала мовний закон. А закон цей підтримував крихкий баланс. У підсумку замість того, щоб «зшивати» Україну, влада додала нових проблем. І реакція була миттєвою – як у Криму, так і на південному сході. Якщо ми хочемо зберегти цілісність держави і наш суверенітет, необхідно знайти розумний компроміс. Доведеться зробити вибір: дві мови – одна країна або одна мова – дві країни. Мир або громадянська війна!
- Анексія Криму Росією, по-вашому, процес незворотний?
- Коли про це заходить мова, я в першу чергу вважаю за краще подивитися на питання під іншим кутом: не «як Росія забрала Крим», а «як ми віддали Крим».
Революція завжди послаблює доцентрові зв'язки в державі. Одним з наслідків Жовтневої революції 1917 року була втрата Росією Фінляндії, Польщі та багатьох інших територій. Побачивши, що центр ослаб, вони почали відходити.
Так і зараз. Коли відбулася революція і нова влада зауважила, що в Криму є певні проблеми, треба було туди їхати. І сказати, що російська мова буде офіційною, що відбудеться децентралізація влади, за якої Київ не нав'язуватиме автономії своїх чиновників. Зняли б усю напругу. Для мене, як і для всіх патріотів України, відхід Криму – особиста трагедія. Але ті, хто обіцяє завтра одним махом повернути Крим, – або авантюристи, або ідіоти.
- Вибори президента, які повинні відбутися 25 травня, саме можуть, за ідеєю, зняти напругу.
- У випадку, якби вони відбулися на всій території країни, була забезпечена законність, демократичність. На жаль, цього не видно. Чи у рівних умовах перебувають кандидати? Ні. Деяких можуть не пустити на якусь зустріч, закидати яйцями або облити зеленкою. Що це таке, коли б'ють кандидата? Злочин. Але хто покараний, де закон?
Далі. Дивна логіка. Віз ставимо попереду коня, а потім будемо питати, чому він не рухається. Потрібно змінювати систему, а не обличчя. А то у нас у травні відбудуться вибори президента, а восени ми змінимо Конституцію, де передбачається урізати повноваження глави держави. Так кого і з якими повноваженнями ми вибираємо? Згадайте різницю між повноваженнями Віктора Януковича у 2004 році і 2010-му, коли з'явилося сумнівне рішення Конституційного суду. Зараз кажуть, що вибори будуть легітимними, навіть якщо вони відбудуться на одній дільниці. Президентом якої країни в такому разі стане ця людина – одного-єдиного села?
Люди голосуватимуть за кандидата, оцінивши пункти його програми, а восени він уже може бути неспроможним виконати свою програму. Тому спочатку потрібно внести зміни до Конституції, а вже потім обирати президента з відповідними повноваженнями. За нинішньою схемою президент може щось пообіцяти, а восени у нього повноваження для виконання обіцянок уже відберуть. Чого громадяни зможуть вимагати з такого глави держави? Це ж обман народу.
- Але ж це не завадить новообраному президенту пролобіювати нову зміну Основного закону.
- До всіх жителів політичного олімпу є велика недовіра. Щоб нейтралізувати цей ефект, давайте приймемо закон про Конституційну асамблею. Це класика. Зберемо не випадкових людей, а юристів з відповідними знаннями та досвідом управління, щоб вони провели дискусії по всіх напрямах: щодо місцевого самоврядування, щодо повноважень президента ... Ключова вимога: члени асамблеї не повинні мати права протягом мінімум двох термінів обиратися у владу, щоб не писали норми закону під себе.
І на наступному етапі ця дискусія повинна мати вже всеукраїнський характер – щоб обговорення йшло в кожному селі. Люди повинні розуміти, що вони змінюють і навіщо.
Головна помилка і минулої, і нинішньої влади – сьогодні вирішуються питання, які стояли ще вчора. А потрібно вирішувати ті, що виникнуть завтра.
- Які питання стояли вчора і залишилися невирішеними?
- Мовне питання, нейтральний статус України. Сьогодні влада говорить не про другу державну мову, про що мріють люди, а лише про офіційний статус російської мови. Народ не в захваті від цього. Втратили багато часу, багато людей ...
Зараз насамперед потрібно зупинити всі силові варіанти. І відкинути подвійні стандарти: одних називають сепаратистами, інших – патріотами; одних роззброюють, інших – ні; одним ставлять у провину, що захопили незаконно будівлі, іншим – попускають. На жаль, Київ для окремих регіонів перетворився з матері на мачуху, яка поділила дітей на своїх і чужих.
А громадяни хочуть самі собі вибирати владу і щоб влада була їм підконтрольною. Вони не хочуть, щоб було, як до цього: прийшов один президент – привів кадри з Дніпропетровська, другий – з Хоружівки, третій – з Донецька. Вони хочуть бачити на цих посадах чесних, розумних, справедливих людей.
Тому дуже гостро стоїть проблема децентралізації влади – питання, до якої міри. Народ часто лякають словом «федералізм», але навіть не всі політики розуміють всі тонкощі поняття. Головне, щоб була єдина держава. І федеративна держава – це єдина країна. Адже не розпадаються Німеччина або США, які є федеративними.
І треба навчитися слухати і чути один одного. Я думаю, і Майдан був за це, і Донецьк і Луганськ зараз. Яким є ключовий пріоритет держави? Територіальна цілісність. Якщо поступитися чимось іншим, завтра прийдуть діти, онуки – вони розберуться з проблемами. Але якщо втратити територіальну цілісність і незалежність, виправити помилки буде неможливо.
***
Цей матеріал опубліковано в №17-18 журналу Корреспондент від 5 травня 2014 року. Передрук публікацій журналу Корреспондент в повному обсязі заборонено. З правилами використання матеріалів журналу Корреспондент, опублікованих на сайті Корреспондент.net, можна ознайомитися тут.