"Українське питання" - нова лінія розколу серед російської несистемної опозиції, пише оглядач Російської служби Бі-бі-сі Юрі Вендик.
"Українське питання" - нова лінія розколу серед російської несистемної опозиції. При цьому підтримка антиукраїнської позиції влади зовсім не гарантує опозиціонерам доброго ставлення з боку цієї влади.
3 червня в Москві затримали і після визнання провини відпустили під підписку про невиїзд чергового фігуранта "Болотного справи" - громадського активіста Олега Мельникова. Він щойно повернувся з українського Слов'янська. За словами його дружини, він доставив гуманітарну допомогу "ополченцям" на сході України.
Саме цю обставину багато опозиціонерів емоційно прокоментували в соцмережах, при цьому одні зловтішалися, а інші обурювалися: чому російська влада переслідує своїх начебто союзників в найактуальнішому зараз "українському питанні".
Заступник голови партії "Демократичний вибір" Ігор Драндін, як і багато інших, нічого дивного в такому переслідуванні не бачить.
"Влада поводиться послідовно. Вона ж нікому нічого не обіцяє. Тут іде така розмова: ви робіть, а ми подивимося", - сказав Драндін Російській службі Бі-бі-сі.
Можливо, єдиний з несистемних опозиціонерів, хто поки що домігся якогось знаку вдячності від влади - це Едуард Лимонов: йому вперше дозволили мітинг на Тріумфальній площі в Москві 31 травня в межах "Стратегії 31".
Війна Лимонова
Пан Лимонов, який колись був юним жителем радянського Харкова Едиком Савенком, останнім часом переключився з викриття інших опозиціонерів на викриття нової української влади і боротьбу за відділення від України Південного Сходу, включно з його рідним Харковом.
При цьому нацболи з незареєстрованої партії Лимонова "Інша Росія" оголосили про набір добровольців у сепаратистські загони в Україні і особисто беруть участь у зіткненнях там.
У той же час, наприклад, Сергій Удальцов (російський лівий політик – Ред.) подяки від влади поки що не дочекався. Суд над ним по "Болотній справі" триває своєю чергою, хоча його сторінки в соцмережах, які через домашній арешт ведуть його дружина і соратники, сповнені скопійованих повідомлень з одного, проросійського боку українського конфлікту і реплік на підтримку борців з "київським режимом".
Також активно "ретвітить" усе, що надходить з одного боку "українського фронту", і адвокат Удальцова Віолетта Волкова.
Опозиціонери-націоналісти загалом гаряче підтримують словом і ділом анексію Криму та ідею відокремлення "Донецької народної республіки" і "Луганської народної республіки". Але ніяких ознак, що їм за це дозволять, наприклад, зареєструвати свої партії, публіка поки що не побачила.
Втім, вирок Удальцова з його соратником Леонідом Развозжаевим поки що формально не відомий, і, наприклад, Національно-демократична партія відповідь від мін'юсту на нову спробу зареєструватися поки що не отримувала.
Розвал лівого фронту
Розкол з українського питання найгостріше, можливо, зачепив російських несистемних лівих.
Лимонов і нацболи - умовні "ліві", хоча поєднують у своїх поглядах прорадянську лівизну з крайнім імперським націоналізмом, а націоналістів у Росії прийнято зараховувати до правих.
Лідер Лівого фронту Сергій Удальцов - "проти України" і радіє, що "з Криму почалося відновлення СРСР". Співзасновниця Лівого фронту Дар'я Мітіна несамовито підтримує "Новоросію". А ось ще одного з колишніх лідерів того ж Лівого фронту, Іллю Пономарьова, його партія "Справедлива Росія" загрожує вигнати з Держдуми за "антиросійську" позицію щодо України. Пономарьов голосував проти приєднання Криму в Держдумі.
При цьому сам Пономарьов пояснює, що російські ліві, з його точки зору, не повинні ставати в українському конфлікті на жодну з його нинішніх сторін.
"У випадку України уражені шовінізмом сучасні російські ліві [...] замість підтримки українських лівих організацій, що перебувають у глибокій кризі, починають підтримувати "своїх" ультраправих, які орудують на сході країни. Скажу більше: підтримкою сепаратистських рухів на Сході ми ставимо для багатьох українців знак рівності між радянською ідеєю і російським імперіалізмом і закріплюємо правий поворот нашої сусідки", - пише пан Пономарьов у розлогій статті на цю тему, де рясно цитує класиків марксизму-ленінізму.
За оцінкою Пономарьова, актив Донецької та Луганської "народних республік" на 10 % складається з російських ультраправих бойовиків, а на інші 90% - з місцевих люмпенів та криміналітету, і з ними справжнім ідейним лівим не по дорозі.
Третій шлях марксистів
"Наочно збувається попередження Маркса, який писав, що люмпен-пролетаріат, на противагу промисловому пролетаріату, завжди виступає на боці того, у кого зараз влада, охоче надаючи себе в розпорядження буржуазних груп", - вважає російський депутат-опозиціонер.
Схожу позицію займає ще один діяч Лівого фронту Олексій Сахнін, який втік від переслідувань у "Болотній справі" до Швеції.
"Трагізм ситуації полягає в тому, що розділ між різними групами в опозиції, у тому числі всередині лівого руху, проходить по категорично неправильних кордонах. Сама по собі ситуація змушує нас - і багато хто, на жаль, на це ведеться - ділитися на прихильників двох напевне порочних гравців у цій страшній грі", - сказав Сахнін Російській службі Бі-бі-сі, пояснивши, що має на увазі "київський режим" і "путінський режим".
І той, і інший, на думку Сахніна, спираються в конфлікті на південному сході України на своїх ультраправих.
Сахнін, як класичний лівий, хотів би, щоб конфлікт в Україні переріс у те, що він зміг би назвати народною революцією.
"Єдиний, хоч і примарний шанс на вихід з цього глухого кута - це швидка еволюція масового руху. І в цьому сенсі союз між, умовно, демократичним крилом Майдану і демократичним крилом антиМайдану - це єдина альтернатива договірному матчу між фашистами усіх країн", - заявив Сахнін. Втім, у нинішній ситуації надій на це небагато, наголосив він.
Багато хто з російських націоналістів, як і частина лівих опозиціонерів, підкреслюють, що підтримують в українському конфлікті не президента Путіна, а "російських братів". Тут, кажуть вони, їхні позиції почасти й тимчасово, ситуативно, збігаються з позицією влади - але в іншому вони залишаються міцною опозицією.
За "російську державу"
"Ми не підтримуємо спецоперацію Путіна. Ми підтримуємо виступи російських людей на сході України проти русофобського режиму", - пояснює один з ідеологів опозиційного російського націоналізму, лідер незареєстрованої Національно-демократичної партії Росії Костянтин Крилов.
На думку Крилова, цілі Путіна і сепаратистів на південному сході України не збігаються: сепаратисти, як вважає Крилов, хочуть створення "російської держави" або входження до складу Росії на правах "російського регіону". А Путін начебто боїться цього як загрози для всієї системи своєї влади.
Рішуче проти російського втручання і розчленування України виступає невелика ліберальна партія "Демократичний вибір", яку можна характеризувати як поміркованих націоналістів. Вона теж виступає за різке обмеження імміграції до Росії з колишніх південних радянських республік.
"Хтось вважає, що там - "російська весна", і це треба підтримувати. Ми ж вважаємо, що на південному сході України фактично відбувається добре організований хаос, і досить дивно підтримувати таку ідею", - сказав Російській службі Бі-бі-сі заступник глави "Демократичного вибору" Ігор Драндін.
Драндін сподівається, що Демвибому вдасться і далі співпрацювати з націоналістичними організаціями - з націонал-демократами в тому числі - в тих питаннях, де їхні позиції збігаються.
"Але зараз з'явився ще один момент: деякі люди і організації намагаються на цій темі отримати якісь домовленості з чинною владою, а в пакет цих домовленостей, можливо, не впишеться співпраця з опозиційними партіями", - побоюється Драндін .
Щоправда, на думку Драндіна, якщо у когось з нинішніх опозиціонерів, погляди яких на українську кризу збіглися з кремлівськими, і є мрії про подібні домовленості, то вони, швидше за все, не збудуться.
Єдність лібералів
"Той же Лимонов - я думаю, це не межа його мрій: узгодити 31-ше число і раз у житті не згвинтитися на Тріумфальній площі. Я думаю, він все-таки хоче чогось більшого, і його активісти теж хочуть іншого, у них є амбіції створити партію. Але навряд чи у них це вийде. Бо влада ж теж розуміє, що Україна - Україною, а життя триває, і такого штибу партія, на думку Кремля, зараз просто не потрібна", - каже заступник голови Демвибору.
Найменшою мірою розкол по лінії України торкнувся ліберального крила протестної опозиції: всі її лідери та активісти вийшли на Марш миру 15 березня в Москві, всі засуджують російську владу за анексію Криму і взагалі втручання в українські справи. Вони розуміють при цьому, що йдуть проти думки більшості росіян, але поступатися принципами заради популярності не хочуть.
"Якісь люди, які належали до ліберального флангу протестної опозиції і впали в раж "Крим наш", вони є, але їх дуже небагато, і вони на далекій периферії ліберального флангу", - говорить один з лідерів незареєстрованої "Партії 5 грудня" Сергій Давідіс.
А по несистемній опозиції загалом, визнає Давідіс, "українське питання" дійсно вдарило дуже сильно. У 2012-2013 роках опозиціонери різних поглядів вперше налагодили співпрацю - в рамках Координаційної ради - в організації протестних акцій.
"Ця співпраця і взаємодія були дуже цінним досягненням, і ось зараз значною мірою її зруйновано, тому що істотна частина лівих і велика частина націоналістів змінили своє ставлення до влади у зв'язку з повною або майже повною солідарністю з нею у питанні Криму і України", - сказав Сергій Давідіс Російській службі Бі-бі-сі.