Контрактник Внутрішніх військ, який стояв на Майдані, а тепер несе службу на південному сході, злиться на всіх, але воює за мир і безпеку. Інтерв’ю з ним, яке взяла Євгенія Вецько, опубліковане у №23 журналу Корреспондент від 13 червня 2014 року.
Хто такі силовики в уявленні активістів Майдану? Втілення зла. Звірі, які стріляють по мирних людям, б'ють студентів тільки за те, що вони хочуть змін у власній країні. Герой нашого інтерв'ю запевняє, що такими їх зробили ЗМІ.
«Ви завжди показували все однобоко. Ми просто захищали закон», – зазначає він.
За останній рік його життя кардинально змінилося. Вступаючи на службу до Внутрішніх військ, він не міг собі уявити, що візьме участь у справжній війні. Ще в лютому стояв за спинами Беркута на Майдані, а сьогодні бере участь в антитерористичній операції на південному сході України і прикриває своїх учорашніх супротивників.
Наш герой служить в одному зі спецпідрозділів МВС і просить не називати його прізвище в пресі.
«Просто хочеться, щоб люди знали і нашу правду», – каже спецназівець.
Про Майдан
- Коли ваш спецпідрозділ привезли на Майдан? У чому полягало ваше завдання?
- На Майдані ми стояли практично із самого початку. Якщо не помиляюся, з 26 листопада. Але в розгоні 30 листопада не брали участь. Це повністю «робота» Беркута. Хоча ми були недалеко, в районі Адміністрації Президента. Взагалі майже весь цей час нашим основним завданням було не висовуватися. Ми завжди отримували один і той самий наказ – чекати. Або переміщалися з місця на місце. Найцікавіше – щойно ми звідкись йшли, цю точку захоплювали активісти Майдану. Як ніби нас свідомо «зливали».
- Хто ж тоді виконував всю «брудну роботу»?
- Переважно Беркут. Ми стояли вже за ними. Для екстрених випадків.
- Велася якась психологічна обробка? Вас якось спеціально злили?
- Ми й так були злі. Уявіть собі: кілька місяців постійної напруги. Найгірше, звичайно, було Беркуту. Їх же з усієї України звозили, і вони натурально жили в автобусах. Нас, місцевих, хоча б додому відпускали.
Злилися ми ще й тому, що нічого не робили. Ми ж розуміли, що Майдан можна було розігнати, і дуже швидко. Але наказу не було.
Та ми й зараз злі. На майданівців. Вони, може, і як краще хотіли, але дивіться, що відбувається в країні. До речі, це саме вони підпалили Будинок профспілок [будівлю на Майдані Незалежності, яка згоріла в ніч на 19 лютого, як вважається, підпалили співробітники Беркута], хто б і що вам не казав. Ніби-то там якісь документи були, які потрібно було знищити.
Злі на стару владу. З нас зробили звірів. Таке собі втілення зла ... Хоча ми ж стояли за закон. У нас теж хлопці гинули, поранених стільки! Обпалених ... І що? Самі політики втекли і нас «кинули».
- Чиї снайпери були на Майдані?
- Не наші. Я повністю підтверджую слова Сергія Асавелюка [полковника, який керував групою снайперів на Майдані] та Анатолія Стельченка [командира загону спецпризначення Омега]. Єдине, що я можу сказати, – працювали специ добре. У нас були свої снайпери, але ми не стріляли. Не тільки тому, що не отримували прямого наказу. Я вам чесно скажу: боялися. Ми розуміли, що влада зміниться і потім ми можемо сісти.
- За фактом загибелі людей на Інститутській та Грушевського порушено кримінальну справу. Не боїтеся, що притягнуть?
- Так, я проходжу у ній свідком. Нас уже допитували. Але ми ж тепер герої. Тепер ми воюємо на Донбасі.
- Після втечі президента Віктора Януковича і всієї верхівки колишньої влади щось у вашій роботі змінилося? Як ви сприйняли нове керівництво МВС?
- А як його можна було сприйняти? Який з Арсена Авакова міністр внутрішніх справ? Але ми й Віталія Захарченка [главу МВС у 2011-2014 роках] не особливо любили. Той ще ... А безпосередній керівник у нас залишився тим самим. І не тільки у нас, а й в інших спецпідрозділах. Але це й добре. Інакше вся система б «посипалася».
Про війну
- На схід відправили всім загоном?
- Усім, звичайно. Щоправда, кілька людей уже «випали» – поранені. Ми полетіли відразу після того, як у Луганську [в квітні озброєні представники «народної республіки»] захопили СБУ. Зараз воюємо у складі Національної гвардії.
- Могли відмовитися?
- Особисто я ні. У мене контракт ще два роки. Інакше доведеться повернути гроші, витрачені на моє навчання. Та й взагалі у нас такого немає. Як це – відмовитися?
- З добровольцями перетинаєтеся? Це ж переважно ті люди, проти яких ви стояли на Майдані.
- З «нациками» [так спецназівець називає службовців Нацгвардії]? Ні. Не перетинаємося. Ми самі по собі. Вони ж непрофесіонали. Хоча на блокпостах працюють чітко. Вони з бойовиками не церемоняться – ставлять до стінки не розбираючись.
- Де на сході зараз найстрашніше?
- Ми були і в Луганську, і в Донецьку, і в Краматорську, і під Слов'янськом. Але найстрашніше було в Семенівці [селищі біля Слов'янська, одному з найбільш постраждалих у ході АТО населених пунктів]. 5 травня наші спецпідрозділи мали піти на підкріплення блокпоста військових, але потрапили в засідку терористів. Бойовики ховалися в будинках цивільних і вели вогонь звідти і з дахів житлових будинків. Там двоє альфівців загинули, у нас в загоні поранені були. Страшно бачити, як помирають знайомі тобі люди.
- Як ви оцінюєте антитерористичну операцію?
- Насправді до кінця травня активної фази антитерористичної операції, по суті, й не було. Армія до процесу підключилася тільки пару тижнів тому, кордони відкриті. Ми знову тільки тим і займаємося, що чекаємо. А, ну ще охороняємо блокпости. Це з нашою-то підготовкою.
Вести бойові дії в містах безглуздо. Бойовики ховаються в житлових будинках і по підвалах. У нас немає такої кількості людей, щоб прочесати кожну квартиру, кожен будинок і «викурити» їх. Можна було закінчити АТО дуже оперативно і без особливих боїв. Достатньо було побудувати «китайську стіну» з блокпостів. Один за одним, один за одним. Охороняти їх так, щоб терористи не могли прорватися. І вони б самі розбіглися.
- Так уже й розбіглися? І що оточувати? Весь Донбас, область або конкретне місто?
- Можна й область. Інформація поширюється швидко. Якби терористи зрозуміли, що у них немає виходу, переодяглися б і розбіглися. Там же ідейних практично немає. Переважно найманці – чеченці, осетини, росіяни. Залишилися б місцеві, у яких виходу немає: або вб'ють, або у в'язницю. Ці б воювали. Але їх не так багато. Впоралися б.
Ми пропонували різні варіанти. Але у відповідь отримуємо все той самий тупий наказ – чекати. Як і на Майдані.
- Тобто АТО кимось свідомо затягувалася?
- Мені здається, справа просто в тупості наших воєначальників. Пам'ятаєте збитий вертоліт, в якому загинуло декілька солдатів разом з генералом Кульчицьким [29 травня в Слов'янську був збитий вертоліт Мі-8 Нацгвардії, загинуло 12 осіб, у тому числі генерал Сергій Кульчицький]? Теж через чиюсь дурість. Як можна було над Слов'янськом піднімати звичайний транспортний вертоліт – без броні, без зброї?
В умовах цієї війни потрібні нові люди, а не генерали старого гарту. Коли до нас приїхав міністр оборони, знаєте, чому він присвятив найбільше часу? Вичитував за те, що ми неголені. А ми спимо на карематах. Де впав, там і спиш. Тягаємо на собі обмундирування, яке важить 30 кг, не менше. Балаклаву знімати не можна – мало чого ... Спека жахлива.
Крім того, поки йде АТО, хтось активно заробляє.
Про гроші
- Тобто розкрадають гроші, які перераховують прості українці?
- Ця акція, як на мене, взагалі маячня. А куди тоді йдуть податки, які платить кожен українець? Чому ми повинні на неї і на армію скидатися?
Але не буду брехати. Нам купують усе, що попросимо. Потрібні окуляри? Будь ласка. Потрібні нові чоботи? Беріть. Тільки якщо чоботи коштують одна пара 3.000 грн, то купують їх за 3.500. Ніби як невелика різниця, але й солдатів же не 100.
Форму нову нам закупили. Але горить, зараза ... В Італії за такі ж гроші можна було купити з вогнетривких матеріалів. А бронежилетів усе ще не вистачає.
Але спецпідрозділи і так були непогано забезпечені, на відміну від армії. Найкраще за всіх у нас екіпірований батальйон Дніпро. До них і міністр приїжджає, мало не звітувати. У них прямий зв'язок.
- А зарплата? Під час Майдану, казали, ви отримували чи не по $ 1.000 на день.
- Маячня все це. Нам такі гроші не платили і навіть не обіцяли. Тоді наша зарплата в районі 3.000 грн була. Зараз більше – 8.000 грн. Але й це, як я вважаю, негусто.
- Що там за історія з американськими сухпайками? Ніби як до солдатів вони не дійшли, а були розпродані.
- Та просто все. Хочеш такий сухпайок – купи собі сам за 100 грн. У мене є один про всяк випадок. А наше харчування – це ж жах. По-перше, що таке вітчизняна тушонка? У кращому разі перекручений фарш. У гіршому – щось, що віддалено нагадує за смаком м'ясо.
Спочатку нам давали банку тушонки і ложку. А як її відкрити в лісі наприклад? Зрозуміло, що у нас є ножі, але все-таки. Потім зробили банку, яку легко відкрити, але тепер до неї не дається ложка. А в американських сухпайках усе як потрібно. Є вибір, яке меню. Навіть для вегетаріанців є, і шоколад, і продумано все. Загалом голодним не залишишся.
- Ви стояли на Майдані проти тих хлопців, разом з якими зараз воюєте, проти тих політиків, яких зараз захищаєте ...
- Я не захищаю політиків й особливо не сприймаю нову владу. Хіба що [прем'єр-міністра] Арсенія Яценюка. Він приїжджав до нас. На своєму місці мужик. Але це моя думка. Я навіть не можу сказати, що воюю за єдину Україну.
Я бачив, що роблять так звані сепаратисти. Бачив грабежі, мародерство. Ніякої ідеї там немає. Так от. У мене батьки живуть не так далеко від Слов'янська, і я стояв і буду стояти за те, щоб у них у місті такого не було. І ще, не приховую, – помста. За тих, хто гине з нашого боку. За тих самих альфівців.
***
Цей матеріал опубліковано в № 23 журналу Корреспондент від 13 червня 2014 року. Передрук публікацій журналу Корреспондент у повному обсязі заборонено. З правилами використання матеріалів журналу Корреспондент,опублікованих на сайті Корреспондент.net, можна ознайомитися тут.