У ніч на четвер помер Іван Плющ – голова першого парламенту незалежної України, людина, яка брала участь у майже всіх найважливіших подіях української політики, і яка, попри це, запам’яталася своїм почуттям гумору.
У ніч на четвер помер Іван Плющ – голова першого парламенту незалежної України, людина, яка брала участь у майже всіх найважливіших подіях української політики, і яка, попри це, запам’яталася своїм почуттям гумору.
Він був сильним апаратником, який виступав проти радикальних політичних кроків та "не палив мости". Іван Плющ зберігав хороші стосунки з представниками усіх таборів, а тому вважався ідеальним переговірником у мінливому українському політикумі.
Пан Плющ вирізнявся простою мовою, здатністю пожартувати, схильністю вдаритися у спогади, уникаючи відповідей на запитання. Він був політиком, який не розглядав своє депутатство і перебування у владі як шлях до особистого збагачення чи спосіб самоствердження.
"Ті, кого сьогодні називають олігархами, хто їздить у "Мерседесах", прийшли до свого багатства за принципом "із грязі в князі". У мене нема потреби в таких грошах - я вважаю себе забезпеченою людиною вже понад 30 років. Моя зарплата за часів Союзу була 1300 карбованців, із 1968 року в мене були дві машини і два водії. У 1984-у я став головою Київського облвиконкому і мав на машині номер 80-02. Оця 80-та серія означала, що даішники, коли машину бачили, тікали з перехрестя. Вище були тільки члени політбюро - у них номери починалися на 60. І мені не потрібні були ніякі "бізнеси", - характерна цитата з одного з його інтерв'ю.
Іван Плющ народився у 1941 році у Борзні на Чернігівщині. У 1959 році закінчив Борзнянський сільськогосподарський технікум, у 1967 – отримав спеціальність агронома в Українській сільськогосподарській академії, пізніше перейменованій у Національний аграрний університет. Працював головою колгоспу імені Кірова та радгоспу імені Леніна у Баришівському районі на Київщині.
У 1979 році кар’єра Івана Плюща здійснює різкий поворот. Він закінчує Академію суспільних наук при ЦК КПРС – закритий навчально-науковий заклад, у якому готували працівників керівних партійних органів Союзу. Потрапити на трирічне навчання до такого закладу можна було виключно за персональним направленням відповідного партійного комітету.
Після повернення з Москви Іван Плющ переходить на роботу до Київського обкому Компартії на посаду завідувача сільськогосподарського відділу. Згодом стає директором київського спеціалізованого тресту овочево-молочних радгоспів.
У 1984 році його призначають першим заступником голови виконкому Київської обласної ради, у 1990 році обирають головою Київської облради.
Перший парламент
У тому ж році Іван Плющ приходить у велику політику. Його обирають депутатом від Макарівського виборчого округу на Київщині.
У Верховній Раді УРСР ХІІ скликання, яку згодом перейменують у парламент України першого скликання, його обирають першим віце-спікером.
Саме під його керівництвом, у відсутність тодішнього спікера Володимира Івашка, парламент голосує за Декларацію про державний суверенітет України у липні 1990 року.
У 1991 році пан Плющ виходить з КПРС, маючи за плечима 29 років партійного стажу.
Він фактично керує Радою під час виборчої кампанії наступного спікера Леоніда Кравчука, тож після обрання останнього президентом у грудні 1991 року, за пропозицією Кравчука, Івана Плюща обирають головою Верховної Ради.
Він керує парламентом під час іншого історичного голосування: ратифікації Радою Біловезької угоди про розпад Радянського Союзу.
Посаду спікера він обіймає до кінця каденції парламенту – до березня 1994 року. Саме до цього періоду політичної кар’єри Плюща відносяться більша частина його афоризмів, які ще протягом багатьох років рясно цитувалися ЗМІ.
Стиль ведення Іваном Плющем засідань парламенту був своєрідним поєднанням формалізму досвідченого партійного апаратника, духу демократичних змін, що тоді був у суспільстві та відчувався в українському парламенті, та почуття гумору спікера, доповненого його колоритним голосом та суржиком.
Іван Плющ бере участь у дострокових президентських виборах президента 1994 року, однак набирає лише 1,24% голосів виборців, посівши передостаннє місце серед семи претендентів на посаду глави держави.
Але за нього проголосували понад 70% виборців рідного Борзнянського виборчого округу на виборах до Верховної Ради. Так Плющ вдруге потрапляє до парламенту.
Соратник Ющенка
У 1996 році він стає одним з засновників Народно-демократичної партії, на базі якої згодом вперше в Україні спробують створити "партію влади".
На парламентських виборах 1998 року посідає третє місце в її списку і, незважаючи на невисокий результат провладної політсили, обирається до парламенту третього скликання.
У ході затяжної "спікеріади" на початку роботи тієї Ради Івана Плюща вважають одним з фаворитів у боротьбі за крісло спікера, однак у підсумку парламент очолює Олександр Ткаченко.
Утім, Плющ залишається одним з найавторитетніших парламентарів, тож, коли після перемоги Леоніда Кучми на президентських виборах 1999 року у Раді формується нова пропрезидентська більшість, саме його обирають спікером депутати, які збираються на альтернативне засідання парламенту в Українському домі. Згодом події січня-лютого 2000 року назвуть "оксамитовою парламентською революцією".
Одними з перших рішень Ради, очолюваної Плющем, був демонтаж комуністичної символіки з будівлі парламенту і скасування державних свят 7 та 8 листопада.
Наступного року, до десятої річниці незалежності України Івана Плюща удостоюють звання Героя України.
Коли в Україні почалися масові акції "Україна без Кучми", разом з президентом Леонідом Кучмою та прем’єром Віктором Ющенком він стає одним з підписантів "листу трьох", у якому дії тодішньої опозиції, очолюваної Олександром Морозом та Юлією Тимошенко, порівнюються з діями німецьких націонал-соціалістів.
Тоді ж Іван Плющ зближується з Віктором Ющенком. ЗМІ навіть називають називають його "політичним покровителем" майбутнього президента, котрий замінив у цій ролі покійного екс-голову Нацбанку Вадима Гетьмана.
Перед парламентськими виборами 2002 року була інформація, що Плющ може опинитися у виборчому списку блоку Ющенка "Наша Україна", однак у підсумку він обирається до Ради від одномандатного округу на рідній Чернігівщині.
Після революції
Ближче до президентських виборів 2004 року Плющ стає членом фракції "Наша Україна".
Під час Помаранчевої революції входить до складу Комітету національного порятунку, а згодом – бере участь у "круглих столах" з вирішення політичної кризи, на котрих з’явилися рішення про проведення третього туру президентських виборів та внесення змін до Конституції.
Сам Плющ пізніше визнавав, що був противником політреформи і навіть особисто вмовляв Ющенка не голосувати за неї.
За президентства Ющенка Іван Плющ є одним з лідерів тієї частини оточення голови держави, яка послідовно виступає за зближення з Партією регіонів та створення у парламенті "широкої коаліції".
У 2005 році Плющ стає почесним головою Партії відродження села і формує виборчий блок з УНП Юрія Костенка. На виборах 2006 року "Блок Костенка-Плюща" набирає менше 3% голосів виборців. ЗМІ пишуть про політичну пенсію одного з "колишніх важковаговиків" української політики.
За зближення з Януковичем
Важливою особою політичного життя Іван Плющ знову стає вже навесні наступного року.
У парламенті формується коаліція КПУ, СПУ та Партії регіонів. Прем’єр Віктор Янукович та спікер Олександр Мороз заявляють про наміри сформувати у ньому конституційну більшість за рахунок перебіжчиків з "Нашої України" та Блоку Юлії Тимошенко. Президент видає указ про розпуск парламенту, однак Рада не визнає його. Країна входить у нову політичну кризу.
У цих обставинах Віктор Ющенко призначає Івана Плюща секретарем Ради нацбезпеки і оборони – по суті ключовим переговірником з політичним табором опонентів.
Подробиці тих розмов досі залишаються закритими від громадськості, проте факт залишається: у вересні 2007 року вибори відбулися, Плющ повертається до парламенту за списком пропрезидентського блоку "Наша Україна – Народна самооборона", а згодом - стає одним з претендентів на пост спікера. Він не приховує своєї прихильності до коаліції НУНС з Партією регіонів, здатної "зшити два береги Дніпра".
Однак ця ідея не знаходить прихильності у пропрезидентській фракції.
Пан Плющ показово не ставить підпис під коаліційною угодою НУНС з Блоком Юлії Тимошенко, не голосує за лідерку БЮТ у якості голови уряду і не зважає на бурхливу критику з боку вчорашніх соратників.
У березні 2010 року новообраний президент Віктор Янукович призначає його своїм позаштатним радником.
У лютому 2011 року він переходить з фракції НУНС до провладної групи "Реформи заради майбутнього" Ігоря Рибакова і заявляє, що працюватиме на підтримку реформ Януковича.
У вересні 2011-го, до свого 70-річчя, отримує останню державну нагороду – орден Ярослава Мудрого ІІІ ступеня.
Вибори 2012 року стали першою парламентською кампанією в історії України, у якій Іван Плющ не брав участі.
24 лютого цього року в.о. президента Олександр Турчинов звільнив Івана Плюща з посади президентського радника.
У ніч на 26 червня Іван Степанович Плющ помер.