Відсутність єдиноначальності в «народних республіках» Донбасу призводить до внутрішніх конфліктів і навіть двовладдя. Корреспондент розібрався у відносинах між групами впливу й у тому, як на їхньому протистоянні відіб'ється «план Порошенка», пише Євгенія Вецько у №25 видання від 27 червня 2014 року.
В Алчевську Луганської області давно немає офіційної влади – місцевий мер Володимир Косюга ще наприкінці квітня віддав кермо влади проросійським активістам. Зате є дві військові комендатури Луганській народної республіки. Одна, що підпорядковується батальйону Зоря, в травні влаштувалася в будівлі військкомату. Друга, що іменує себе батальйоном ім. Олександра Невського, захопила міський відділ СБУ 8 червня. І в одній, і в другій будівлі – озброєні люди, обидві комендатури віддають накази (наприклад, про введення комендантської години або загальної мобілізації чоловіків). Обидві іменують себе єдиною легітимною владою в місті.
«Ще у нас є загони самооборони. Це колишні афганці або ті, хто служив у Феодосії [більшість призовників Алчевська направлялися в батальйон морської піхоти в Феодосії]. Алчевський металургійний завод виділив їм гроші, машини, щоб захищати місто від мародерів і тих самих чеченців», – розповідає місцевий підприємець Андрій. До охорони міста, визнають у міліції, підключився навіть місцевий криміналітет.
В Алчевську розташований один з найбільших у країні металургійних комбінатів. Володіє їм Індустріальний союз Донбасу, контрольний пакет акцій якого належить пулу російських інвесторів. Цим місцеві жителі і пояснюють відносний спокій, що панує в місті (лише за 40 км, в Луганську, йде справжня війна). Хоча присутність протиборчих між собою угруповань «ополченців» (так просять називати себе бойовики ЛНР) насторожує. Тому місцеві жителі про всяк випадок бояться всіх.
Схожа ситуація склалася і в інших містах Луганської області.
Ровеньки з початку травня контролює Козача національна гвардія, яка прибула на допомогу українським сепаратистам з Росії. Кілька днів тому там з'явився новий «військовий комендант». Імені свого він не назвав, але запропонував звертатися до нього не інакше як «Ілліч». «Комендант» оселився в будівлі виконкому і за «законами воєнного часу» управляє містом і навіть реєструє шлюби.
У Лисичанську ось-ось може з'явитися своя республіка. Там облаштувалися бойовики з угрупування Олексія Мозгового, який стояв біля витоків створення Луганської народної республіки, але в боротьбі за лідерство поступився Валерію Болотову. У підсумку угруповання Мозгового було змушене залишити Луганськ, його люди взяли під контроль Свердловський і Станично-Луганський райони, а пізніше міста Лисичанськ і Сєвєродонецьк. У травні Болотов і Мозковий під пильним наглядом нардепа Олега Царьова уклали перемир'я, але приховане протистояння між ними триває.
Дратує луганських сепаратистів і присутність у регіоні «кавказців». «Вони отримують хороші гроші і при цьому часто вже не розплачуються в ресторанах і магазинах», – скаржиться один з місцевих «ополченців». Збройні зіткнення між угрупуваннями вже давно не рідкість.
Додають проблем і козаки. Стратегічно важливу лінію Свердловськ – Ровеньки – Антрацит – Красний Луч – Дебальцеве повністю утримує Козача національна гвардія під проводом отамана Миколи Козіцина, який не визнає керівництво ЛНР. Болотов неодноразово звинувачував козаків у пограбуваннях та мародерстві, а не так давно заявив про можливу співпрацю Козіцина із силами АТО, фактично назвавши вчорашніх прихильників зрадниками.
«Війна всіх проти всіх неминуча, – переконаний луганський журналіст Андрій Діхтяренко. – Без повного контролю над територією ЛНР жоден з польових командирів не може бути суб'єктом переговорів на найвищому рівні. Рано чи пізно бойові дії приведуть до діалогу з новим українським президентом, і кожен з лідерів ополчень хоче бути впевненим, що ні Україна, ні Росія не почне консультації за його спиною з іншим, більш поступливим претендентом на луганський трон».
Ситуація в Донецьку ще гірша. Якщо ЛНР контролюється місцевим кадрами, то донецькі сепаратисти фактично усунуті від керівництва ДНР.
Усунутий від управління Слов'янськом «народний мер» В'ячеслав Пономарьов. Наприкінці травня він виступив проти керівництва ДНР, пообіцявши «навести в ньому порядок». Підсумок – Пономарьов заарештований, і місто відійшло під керівництво Ігоря Стрєлкова Гиркіна, російського офіцера, «головнокомандувача й міністра оборони» ДНР.
Ще одна лінія розколу проходить у Горлівці. Конфлікт стався між правою рукою Стрєлкова Сергієм Абвером Здрилюком та Ігорем Бєсом Безлером, які не поділили контроль над містом. «Переговори» проходили в будівлі СБУ, захопленій сепаратистами.
«Ми живемо недалеко. Бачили, як будівлю оточили озброєні люди. Тих, хто живе в сусідніх будинках, не впускали і не випускали, – згадує події 20 травня мешканка Донецька Наталя. – Але стрілянини не було».
Про що домовилися Абвер і Бєс, теж невідомо. Але Безлер явно «на мушці» у керівників ДНР. Після того як на початку червня в Мережу потрапив ролик про розстріл полонених українських офіцерів, Бєса пригрозили віддати під трибунал.
У самому Донецьку самопроголошеного голову ДНР Дениса Пушиліна і «народного губернатора Донбасу» Павла Губарєва непомітно «посунув» російський політтехнолог Олександр Бородай. Він же повністю контролює батальйон Схід, який став стрижнем опору Києву в Донецькому регіоні.
А щоб донбаським сепаратистам точно було проти кого воювати, боротьба почалася і між ЛНР і ДНР. Одне з останніх збройних зіткнень нібито сталося в Луганську в ніч на 13 червня. За словами місцевих «ополченців», одна людина загинула, четверо поранені. Причина – розкол між Валерієм Болотовим і Денисом Пушиліним, який планував відправити своїх бійців на штурм будівель СБУ і ДАІ, що є ключовими штабами ЛНР. Щоправда, самі керівники самопроголошених республік будь-які конфлікти заперечують.
Випробуванням на міцність для донецьких і луганських «ополченців» стане і перемир'я, в односторонньому порядку оголошене Петром Порошенком. Співрозмовники Корреспондента серед сепаратистів запевняли, що в їхніх лавах досить багато охочих піти на поступки, здати зброю і повернутися додому. У той час як лідери самопроголошених республік готові йти до кінця. Тому війна своїх зі своїми є неминучою.
***
Цей матеріал опубліковано в №25 журналу Корреспондент від 27 червня 2014 року. Передрук публікацій журналу Корреспондент в повному обсязі заборонений. З правилами використання матеріалів журналу Корреспондент, опублікованих на сайті Корреспондент.net, можна ознайомитися тут.