Кореспондент авторитетного французького видання, що перебуває в серці цитаделі сепаратистів, написав про те, як упав Слов'янськ.
По дорозі нам зустрічається знайоме обличчя. Боєць сепаратистів зі Слов'янська Тагір опинився за 30 з гаком кілометрів від бази, на блокпосту у Костянтинівці. Вони з ще чотирма товаришами виїжджають на древній «Ладі», за якою їдуть інші машини. Всі вони рухаються на південь, у бік Донецька. Тагір зберігає завидний спокій, проте в його очах простежується неуважність. Вранці 5 липня він отримав наказ: «Відступаємо». Чому? Навіщо? Йому нічого не відомо, але чутки, які гуляють з ранку, починають набувати все більш визначеної форми: Слов'янськ здався, а сепаратисти тікають, пише з місця подій кореспондент французького видання Le Monde.
Падіння Слов'янська ознаменувало собою поворотний момент у війні Києва із озброєними сепаратистами, які утримують у руках територію на сході України. Цей конфлікт почався саме в Слов'янську: майже три місяці тому, 12 квітня, там вперше з'явилися озброєні люди, які взяли в руки владу. Пізніше їхній приклад наслідували й у інших містах: там діяли як місцеві уродженці, так і російські бійці. У той самий день гнів, який кипів на Донбасі після приходу до влади революціонерів з Майдану, переріс у збройне повстання, пише французьке видання.
Слов'янськ, «місто-герой», як прозвали його на сході за аналогією зі спустошеними під час Другої світової війни радянськими містами. Це місто-мученик, яке два місяці перебувало в оточенні і випробувало на собі удар української армії і його населення (110 тисяч осіб у мирний час) дорого поплатилися за війну, пише кореспондент.
Reuters
Далі на північ нам трапляється колона сепаратистів вже зовсім інших масштабів. Два десятки автобусів з Краматорська з озброєними людьми. Вантажівки, артилерійська установка і машини. Вони йдуть з розташованого на південь від Слов'янська Краматорська, який також був одним з головних оплотів сепаратистів. Біля узбіччя дороги стоять двоє чоловіків, проводжаючи очима конвой. Вони теж отримали наказ йти, але вирішили залишитися:
«Це наше місто, і ми будемо захищати його до кінця. Передайте від нас привіт всьому світу і скажіть "прощай". Прощай Путіну, який так і не прийшов».
Але як так вийшло, що українська авіація не завдала удару цій колоні? Може, здача міста і відхід сепаратистів були частиною домовленості з Києвом? Малоймовірно. Щоб розібратися у всьому, потрібно їхати далі на північ. По дорозі більше немає жодної машини. Блокпости сепаратистів були залишені у поспіху: у казанках ще залишилася їжа. Вночі розташований за кілометр від міста український блокпост опинився під ударом загону сепаратистів, які намагалися відійти на південь, зазначає журналіст.
Бій вийшов жорстоким: асфальт поцяткований вибоїнами і завалений гільзами. Всюди калюжі крові. Від п'яти танків залишилися одні лише кістяки. Усередині військового транспортника - мертвий сепаратист. Він загинув під час вибуху машини. Його череп опинився у моторі. Біля його ніг лежать ще три трупи. Українські солдати (деякі з них у формі, а інші просто у шортах і шльопанцях) стверджують, що відбили напад ціною одного загиблого і трьох поранених товаришів. Кругом коїться повна плутанина, і вони навіть не знають, хто тримає у руках місто. Дорога замінована, і нам доводиться пробиратися до Слов'янська путівцями із південного заходу. Там нам трапляється ще один український блокпост. Люди підкидають вгору кулаки на знак перемоги: Славянск упав. Солдати приступили до зачистки міста. Весь день звідти лунають звуки стрілянини і вибухів. Місцеві жителі розбіглися по домівках, не працює жоден магазин, пише видання.
На пустельному перехресті стоїть жінка в очікуванні машини, яка могла б її підвезти. Її звуть Ірма Крат. У середині квітня цю журналістку і знамениту активістку Майдану взяли у полон сепаратисти, коли вона у прямому ефірі вела репортаж для телеканалу «112 Україна». Всю її буквально трясе від ридань. Вранці місцеві жителі відкрили двері її камери в підвалі будівлі адміністрації. Її тюремники виїхали, не сказавши ні слова, та Ірма лише дивувалася, чому їй більше ніхто не приносить їжу. Зараз вона намагається виїхати з міста, міцно притискаючи до грудей товстий зошит: у ньому вона потай писала розповідь про своє ув'язнення. На обкладинці виведені такі слова: «Якщо ви знайшли цю книгу, отже, я померла. Але це не так вже й важливо. Будь ласка, передайте його моєму чоловікові», пише кореспондент.
Reuters
На вулиці Карла Маркса розташована будівля СБУ, яку 12 квітня захопив проросійськи налаштований озброєний загін. Частина цієї будови з червоної цегли згоріла. Там був військовий штаб сепаратистів Слов'янська. Крім того, сюди доставляли всіх полонених: проукраїнських активістів, журналістів, простих громадян. Національна гвардія тільки з'явилася в околицях. У саму будівлю поки ще ніхто не заходив. На почорнілому від кіптяви першому поверсі розташовані кабінети керівництва «Донецької народної республіки». Ми намагаємося знайти двері у кабінет мера міста Ігоря Стрєлкова, якого в Києві вважають агентом російської військової розвідки. Всюди розкидані документи. У кутку лежить невеликий зошит: список командирів зі Слов'янська і безліч списаних від руки сторінок зі справжнім навчальним курсом зі створення вибухівки, пише видання.
Підвали СБУ. Один з них пристосували під камеру. Три сирі матраци на підлозі, повні досі миски з курячим бульйоном. У кутку ще висять чиїсь шкарпетки, лежать забуті Біблії. Але де ж заручники? Ніхто цього не знає. Решта приміщень теж порожні. Якась жінка прийшла, щоб дізнатися про долю чоловіка її сестри Василя Нестеренка, якого спіймали за тим, як він передавав продукти українським солдатам. Його ніхто так і не бачив з 6 травня, зазначає кореспондент.
Українська армія підходить до будівлі. Місцевого жителя, що прийшов поцікавитися, зупиняють для допиту. Танки наставляють дула гармат на будівлю, а півсотні солдат займають позиції, тримаючи під прицілом сусідні будинки. Голова одного з них донині замотана бинтами. «Є всередині терористи?» - кричить командир. Неподалік продовжують гриміти вибухи. Перший поверх може бути замінований. Його частково руйнує закладений українцями саперний заряд. Поки що солдати розлючено здирають з будівлі розвішані на ньому плакати з написом «Донецька народна республіка». В армії досі з болем згадують приниження початку «антитерористичної операції», коли за кілька кілометрів звідси війська зупиняли натовп місцевих жителів. За підрахунками Міністерства внутрішніх справ, у боях загинули більше 200 солдатів, пише видання.
До військових підходить сувора з вигляду жінка. «Ви нас вб'єте?» Вона думає, що звертається до бійців національної гвардії (та увійшла у місто нарівні з іншими підрозділами), яка набирається з добровольців і плодить навколо себе різні домисли. Люся боїться повернутися у свій район через обстріли. Правду кажучи, вона всього боїться. Вона із самого початку була «за Європу» і не голосувала на що проводився сепаратистами 11 травня референдумі про самовизначення. Але поки вона ще не може сказати, чи варто їй радіти щодо їхнього відходу: Поки вони були тут, мені вдавалося вижити. Що буде далі, сказати поки складно. Деякі жителі виходять привітати солдатів, зазначає кореспондент.
Величезна площа перед будівлею мерії заставлена металевими ящиками і трубами. Це важка зброя, яку вносять із кинутої в поспіху будови (тієї, де тримали у полоні Ірму Крат): ПЗРК, гранатомети, міномети. Нещодавно призначений міністром Оборони Валерій Гелетей прибув на місце подій. Він стверджує, що знайдена зброя - не українського виробництва, і що про її походження буде повідомлено пізніше, зазначає видання.
Рани Слов'янська не затягнуться швидко. Це місто постраждало найбільше. Велика частина основних будівель зруйнована. На багатьох житлових будинках залишилися сліди обстрілів українських військових. Місцевий житель тримає у руці маленькі металеві стрілки розміром із цвях. За його словами, він набрав уже «піввідра» таких по всій квартирі після вибуху українського снаряда. Складно сказати, на чий рахунок потрібно записати обстріл, що спустошив місто. Військові, а також деякі з місцевих стверджують, що в першу чергу постраждали ті райони, звідки вели стрільбу сепаратисти, пише кореспондент.
Reuters
З квітня у міру того, як бої ставали все запеклішими, місто спорожніло. Решта ось вже місяць змушені жити без води та електрики, обходитися мінімумом продуктів. Український офіцер стверджує, що незабаром у місто завезуть великий вантаж гуманітарної допомоги. Як би то не було, і армія, і сепаратисти, безумовно, думають про те, що буде далі. На горизонті вимальовується битва за Донецьк. У це східне місто-мільйонник увійшла зустрінута нами вранці колона, танки і сотні бійців. Біля блокпоста у Костянтинівці з'являється трактор. Розташоване поруч поле тепер розділяє глибока траншея, пише видання.