Переживши напад паніки після перших повідомлень про перебазування бойовиків ДНР у Донецьк, жителі обласного центру намагаються жити далі, пишуть Артем Горячкін та Максим Стрелецький у №27 журналу Корреспондент від 11 липня 2014 року.
Усю суботу позаминулого тижня жителі Донецька жили чутками про колони бойовиків, які рушили до них зі Слов'янська і Краматорська. Маючи перед очима картину бід і руйнувань у містах області, викликаних бойовими діями, городяни із жахом завмерли. Тим більше ще були свіжими спогади про події місячної давнини, коли чергова фаза антитерористичної операції вилилася в сутички за аеропорт Донецька.
Хтось очікував негайного штурму міста Збройними силами, хтось готувався до грабежів і мародерства. Однак позиція керівництва АТО й особисто Президента України, які запевнили у відмові від застосування авіації і важкої артилерії в місті, а також поведінка самих сепаратистів поки що вселяють надію, що цього разу боїв у Донецьку вдасться уникнути.
Корреспондент знову поговорив з донеччанами, які в травні (Корреспондент № 21 від 30 травня) опинилися в центрі військової операції АТО. Їхнє життя триває, як і колись, але немає впевненості в тому, що воно раптово не зміниться, як минулого разу.
Валерій Григорович, який мешкає недалеко від аеропорту
«У Донецьку ще ситуація спокійна порівняно з тими містами, по яких «б’ють» досі. Але і нас бомблять. [У вівторок нібито два українські винищувачі бомбили шахту в Петровському районі, на території якої перебували представники ДНР.] Через постійні постріли у донеччан зростає злість, нервозність. А отже, і кількість добровольців, які підуть записуватися в «ополченці». Тим більше ДНР начебто обіцяє платити гроші за службу. Це виходить справжня контрактна армія. До речі, шахтарі дуже войовничо налаштовані.
Після того як показали вервечки деенерівців, які виїхали до Донецька, пішло хвилювання. У багатьох магазинах і торгових точках розмели полиці. Але потім заспокоїлися. Напевно, зрозуміли, що все не скупиш, а якщо стануть вимикати світло, то взагалі ніде буде зберігати їжу. Ринки працюють, як і раніше. Пенсії платять, але, кажуть, в Києві заявили, що будуть припиняти всі виплати. Може, ДНР буде платити?
Самих деенерівців на вулицях більше не стало. Вони всі стоять на околицях Донецька. Начебто на вулиці патрулі повинні вийти. Нібито через диверсійні групи, яких засилають у місто влаштовувати стрілянину і вибухи.
Менше стало народу на вулицях. Хто зміг, вже виїхав з міста.
Люди зараз обговорюють заяву Стрєлкова [«міністр оборони» ДНР Ігор Гиркін] про переслідування мародерів. Сподіваються на відновлення хоч якогось порядку».
Віра Леонідівна, проживає в районі шахти Жовтнева
«У нас усі були, як кажуть, в шоці, коли в Донецьк потягнулися ці озброєні люди. Ми такого не чекали. Але тепер навіть раді – стали менше стріляти на околицях. Зазвичай дуже часто стріляли з автоматів. Хто, не знаємо, лише постійно після дев'ятої вечора і до півночі звучали короткі черги.
Але багато хто вже приготувався до від'їзду, якщо що раптом почнеться. У магазинах все розмели. Ринки, які раніше працювали весь день, тепер закриваються до обіду. Доводиться з ранку ходити за покупками. Установи поки що всі працюють. Біля нас є три дитячі садки, жоден не закрили. Пенсії перерахували вчасно, комунальні платежі приймають.
Правда, вулиці спорожніли. Ніхто не хоче ніде затримуватися, і всі поспішають швидше повернутися додому».
Але не всі жителі обласного центру можуть це зробити. У буквальному сенсі без дому залишилися студенти, які проживали в гуртожитку одного з донецьких вузів. Бойовики, які дісталися міста, вирішили виселити останніх і розселитися в їхніх кімнатах. Безцеремонність, з якою це сталося, і зневажливе ставлення до чужого майна посіяли серед місцевих жителів перші зерна невдоволення, яке стримується наявністю у прибульців зброї».
Олексій, студент одного з донецьких вузів
«Того дня, 5 червня, я повернувся з поїздки додому, в Луганську область, і перебував під враженням від перетину восьми блокпостів та перевірок документів по дорозі з дому. Тому успішному прибуттю до Донецька щиро радів. Втім, як виявилося, недовго.
Приблизно о 21:00 студентів, які проживають у гуртожитку № 3, по селектору попросили «терміново спуститься на перший поверх». Там розгублені вахтери та охоронці озвучили вимогу протягом півгодини зібрати речі і залишити гуртожиток, в який «будуть заселятися представники ДНР». Озброєний «ополченець», що стояв поруч, мабуть, щоб уникнути запитань і заперечень, уточнив: «Герої Слов'янська».
У цей час у гуртожитку перебувало приблизно два-три десятки українських студентів і досить значна кількість іноземних учнів з африканських та арабських країн. Останнім запропонували тимчасово переселитися в сусідній гуртожиток № 4, який серед студентів має славу як такий, що давно потребує капітального ремонту. Тим, кого такі умови не влаштовували, довелося їхати до друзів і знайомих, незважаючи на пізній час.
На тлі гарячкових зборів у сусідніх кімнатах мені ще пощастило – речі я розпакувати не встиг. Внизу у нас забрали ключі і записали номери кімнат. Мабуть, щоб було зручніше розселяти нових гостей. За процедурою виселення пильно спостерігав усе той самий «ополченець». Ще один чергував неподалік від виїзду з гуртожитку. Студенти з Африки, які спробували піти, не здавши ключі, натрапили на погрози з їхнього боку.
Чекаючи таксі, я розговорився з «ополченцем», який чергував біля воріт. Здивувала абсолютна впевненість у тому, що вони чинять правильно і саме так і треба. «У нас війна, розумієш», – було його головним і єдиним аргументом. А ще він урочисто пообіцяв, що мародерства не буде, оскільки «у нас таких судять».
Враховуючи, що через два дні біля гуртожитку валялися викинуті речі, а «міністр оборони» ДНР Стрєлков виступив із заявою, що «буде боротися з тими, хто неналежно поводиться, незважаючи на заслуги перед військом», свою обіцянку їм виконати не вдалося.
Наступного дня чутки про дії «ополченців» стали розповзатися по місту. Хтось висловлював обурення, хтось намагався їх виправдати. Насмішила версія, озвучена в розмові двох пенсіонерок. Мовляв, це Національна гвардія переодяглася в «ополченців» і спеціально вигнала студентів, щоб народ налаштувати. На мою пропозицію поїхати прямо зараз під гуртожиток і подивитися, хто там, одна з них відповіла, що «ополченці ніколи б так не вчинили» і пообіцяла зателефонувати на гарячу лінію ДНР, щоб там розібралися.
Але поки що «ополченці» в гуртожитку і живуть».
Підозрілість щодо сепаратистів, які прибули в Донецьк, підсилила заява Стрєлкова про необхідність мобілізації до лав «збройних сил» ДНР додатково 8-10 тис. осіб. Виникли побоювання, що чоловіків можуть почати хапати прямо на вулицях. Активно такі чутки розповсюджуються серед донеччанок, які вмовляють своїх чоловіків і синів менше з'являтися на вулиці і в громадському транспорті.
***
Цей матеріал опубліковано в № 27 журналу Корреспондент від 11 липня 2014 року. Передрук публікацій журналу Корреспондент у повному обсязі заборонено. З правилами використання матеріалів журналу Корреспондент, опублікованих на сайті Корреспондент.net , можна ознайомитися тут.