Незважаючи на популярність лівих гасел, ліві партії та організації в Україні стрімко втрачають вплив. Корреспондент з'ясував причини цього явища, пише Сергій Одаренко у №30 видання від 1 серпня 2014 року.
Інтерес до ситуації в лівому спектрі політичного життя України різко підскочив у зв'язку з антикомуністичною істерією в парламенті і навколо Компартії зокрема.
22 липня спікер Олександр Турчинов оголосив про розпуск фракції КПУ. Формально – тому що чисельність фракції скоротилася до 23 депутатів, що значно менше необхідного мінімуму. Для прийняття такого рішення були попередньо внесені поправки в регламент парламенту, які оперативно підписав Президент.
Таку особливу до себе увагу Компартія привернула своєю позицією щодо ситуації на південному сході країни. Члени парламентської більшості затаврували її п'ятою колоною і зажадали від Мін'юсту перевірити діяльність КПУ та її членів на предмет пособництва окупації Криму, причетності до постачань зброї та фінансування терористів на Донбасі. Позитивний висновок хоча б за одним з цих пунктів загрожує Компартії повною забороною і вибуванням з вищої політичної ліги.
Втім, існує думка, що таким чином комуністів, завжди присутніх у парламенті незалежної України, витискують з Ради, щоб звільнити місце для нових політичних проектів.
Незалежно від істинного підґрунтя переслідування партії і його результату, у разі дострокових виборів до Верховної Ради в ній вперше не виявиться лівих. Згідно з даними останніх опитувань, КПУ не долає прохідний бар'єр, хоча на минулих виборах вона набрала 11,6% голосів виборців. Переважно з двох причин: внаслідок кампанії з дискредитації і через невизначену ситуацію на базовому для КПУ південному сході.
Повернутися в політичну обойму на наступних виборах у комуністів може не вийти. На підтвердження цьому – приклад іншої лівої сили, Соціалістичної партії України, яка вибула з Ради ще у 2006 році і, як виявилося, назавжди. Будь-які спроби створювати на її базі успішні ліві проекти для проходження в парламент виявлялися марними.
Не вдалося також підвищити свою популярність і вплив іншим лівим організаціям, що перебувають поза органами влади та місцевого самоврядування.
Велика різниця
Між собою у лівих також чимало серйозних розбіжностей, оскільки різниці між деякими з них часом більше, ніж з правими. В Україні є ліві, що орієнтуються на радянську традицію, позитивно оцінюючи досвід СРСР, а є й такі, хто бачить себе продовжувачами справи лівих дисидентів, троцькістів, анархістів.
Переважно експерти виділяють три напрями: пострадянська лівизна і сталінізм, соціал-демократія європейського зразка, анархізм і анархо-синдикалізм. Всі вони принципово відрізняються один від одного і не можуть бути віднесені до одного руху.
«Конфлікти між ними починаються тоді, коли одні ліві намагаються маніпулювати іншими і використовують їх як розмінну монету в політичних ігрищах, кидаючи тінь на інших», – розповідає член лівої організації Автономний союз трудящих (АСТ), анархіст Олександр Володарський.
Глава Незалежної профспілки гірників України Михайло Волинець вважає, що ліві сили в нашій країні, спираючись суто на ідеологію, могли стати впливовими. Однак замість розвитку вони обрали миттєві вигоди, чим дискредитували себе і свої погляди.
«У них [лівих організацій] багато тямущих хлопців, але, на жаль, останнє слово не було за ідеологією, а за грошима, які вони змушені відпрацьовувати», – журиться Волинець.
«Такий трюк [використання популярних лівих гасел для досягнення корисливих цілей] може пройти один або два рази, а потім настає розчарування, – пояснює Волинець. – І поки з пам'яті лівого електорату не підуть такі вчинки і зради їхніх обранців, жодна з лівих сил не зможе серйозно піднятися».
Як приклад він наводить молоду команду з лідерами колись амбіційного об'єднання Боротьба. Під час Євромайдану в їхньому середовищі взяли гору радикали, які з прапорами Росії штурмували Харківську облдержадміністрацію. Крім того, в їхній риториці і сьогодні чуються проросійські гасла і заклики. Багато з них використовує сепаратистську риторику – наприклад, називають українську владу не інакше як хунта.
У самій організації заперечують свою «проросійськість» і заявляють, що вони просто виступають проти нинішнього режиму в країні. Лідер Боротьби Сергій Киричук дав згоду відповісти на запитання Корреспондента і прокоментувати звинувачення на адресу своєї організації, а також її позицію. Однак на момент верстки матеріалу так і не зміг цього зробити.
Зраду інтересів держави в ході антитерористичної операції на сході все частіше закидають українським лівим, які виступають за припинення бойових дій. Їхні опоненти пояснюють, що таким чином розхитується ситуація, послаблюється країна, деморалізується населення, що грає на руку сепаратистам.
Між тим силами АСТ порожню муніципальну будівлю в Харкові пристосували під соціальний центр, в якому селять біженців із зони АТО. Але про це широкій громадськості відомо значно менше, ніж про звинувачення у зраді.
Ідеологічний паразитизм
Володарський бачить кілька причин слабкості лівих. По-перше, профспілковий рух був перетворений на беззубу бюрократичну структуру. Ліві організації, на його думку, повинні спиратися на робочий клас, а отже потрібен певний рівень свідомості, традиція низової профспілкової боротьби й організаційного будівництва.
«Якщо в Європі та Америці існують ліві профспілки зі столітньою історією, то у нас тільки починає з'являтися незалежний профспілковий рух», – зазначає анархіст.
По-друге, навіть на простому ідеологічному рівні СРСР надовго відбив у жителів України довіру до самих слів «лівизна» і «соціалізм», все ліве сприймається винятково як прорадянське. І це притому що сьогодні в європейських країнах складових соціалізму більше, ніж було в кращі часи Радянського Союзу.
«Багато хто приходить до нас через ліберальний, а деякі навіть і через націоналістичний табір», – каже Володарський.
За словами Захара Поповича зі спільноти Ліва опозиція, яке домагається ні більше ні менше повалення капіталізму, виборці України опинилися в ідеологічній пастці і дезорієнтовані.
«Багато людей виступає за ліві ідеї, але часто на них паразитують праві», – зітхає Попович. За інших обставин, каже він, виборці віддали б свої голоси за лівих.
Проте на рахунку АСТ чимало успішних кампаній і завоювань. Наприклад, провал нового Трудового кодексу та закону про освіту, ініційованого міністром Дмитром Табачником, вони записують на свій і дружніх організацій рахунок.
Навіть більше, зародження Євромайдану вони також почасти вважають своєю заслугою.
«Саме наші протести проти закону про мирні зібрання зробили можливими початок масової акції восени 2013-го», – запевняє член АСТ.
Попович вважає, що в основі і Євромайдану, і Антимайдану лежать ліві гасла – за соціальну справедливість, проти олігархії. Однак керують цими рухами праві сили або, якщо це сепаратистські бунти, російські монархісти.
Через ідеологічні причини ліві сили не воюють за голоси виборців і місця в парламенті. В українську політику можна пробитися тільки за серйозної підтримки олігархічного капіталу. А на таке багато хто з них не піде.
«Або це вже будуть не ліві», – твердить Попович.
В АСТ вважають, що важливими є особисті якості їхніх учасників і тих, хто їх підтримує, а не кількість, оскільки у вирішальний момент організація з кількох сотень або навіть десятків людей може легко повести за собою тисячі.
Коли цей момент настане для лівих в Україні, Володарському важко сказати. Але при цьому він упевнений, що Майдан 2013-2014 років не останній.
«Соціальна напруженість потихеньку наростає, а патріотичними промовами людей не нагодувати, – упевнений він. – Так що лівий розпорядок дня нікуди не дінеться, й у анархістів і лівих все попереду».
***
Цей матеріал опублікований в № 30 журналу Корреспондент від 1 серпня 2014 року. Передрук публікацій журналу Корреспондент в повному обсязі заборонено. З правилами використання матеріалів журналу Корреспондент, опублікованих на сайті Корреспондент.net, можна ознайомитися тут.