Заступник глави ЦВК Андрій Магера вважає вибори за пропорційною системою з відкритими списками гарною ідеєю. Але наголошує: виборців до них потрібно ретельно готувати, пише Євгенія Вецько у №31 журналу Корреспондент від 15 серпня 2014 року.
Інтерв'ю заступник глави Центральної виборчої комісії Андрій Магера призначив на день, коли народні депутати розглядали відразу шість законопроектів, що стосуються зміни виборчої системи. «Нічого не прийняли», – розпочав розмову чиновник. Не вистачило голосів навіть не те, щоб внести хоча б один з них до порядку денного.
Але ймовірність повернення до пропорційної системи виборів все ще існує. Навіть більше, Магера не виключає, що депутати одночасно візьмуть два закони про вибори – спеціально для жовтневих, якщо вони, звичайно, відбудуться, і для всіх наступних. Яким має бути виборче законодавство і чим корисні відкриті списки, він розповів в інтерв'ю Корреспонденту.
- Чи можна вважати вирішеним питання про проведення дострокових парламентських виборів?
- На сьогоднішній день немає конституційних підстав для призначення позачергових виборів. З моменту розпаду коаліції повинен минути місяць. Цей термін начебто спливає 24 серпня. Але, враховуючи, що це неробочий день, до 26 серпня включно немає підстав для призначення виборів. І, нарешті, розпустити парламент – це право, а не обов'язок Президента.
- Але депутати вже намагаються перекроїти виборче законодавство. Правда, поки не дуже виходить.
- Очевидно, що в парламенті немає достатньої кількості голосів, щоб змінити закон про вибори на краще. То чи є сенс проводити парламентські вибори за наявної системи? У нас 225 мажоритарних округів. Виходячи з того, що частина української території окупована (Крим разом з Севастополем – це 12 округів плюс Схід в тій частині, де проходить АТО), виникає риторичне запитання: а чи можна буде обрати конституційний склад Верховної Ради в кількості 450 осіб?
- Проте серед українських політиків досить багато прихильників збереження змішаної виборчої системи.
- Нинішню виборчу систему журналісти помилково називають змішаною. Вона існує в Німеччині. Там теж половина депутатів обираються за мажоритарними округами, є прохідний бар'єр для партій. Але є особливість. Партія, яка набирає 5%, проходить за пропорційною частиною. Та, яка не набирає, не проходить. Але якщо в одній партії не менше трьох депутатів обрані за мажоритарною системою, вона бере участь у розподілі мандатів, в тому числі і за пропорційною частиною, навіть якщо не набрала 5%. Тому в бундестазі ніколи немає однакової кількості депутатів, вона постійно змінюється. Це і є змішана система, а у нас – паралельна.
- Якщо мажоритарники є в Європі, чому їх не може бути у нас?
- Я схиляюся до пропорційної системи виборів через багато факторів. Вона максимально чітко вловлює політичні настрої виборців і дає велику репрезентативність.
Покажу на прикладі. Візьмемо парламентські вибори 2012 року. Прохідний бар'єр 5% подолали тільки п'ять партій, що набрали різні відсотки голосів виборців. Якщо скласти всі їхні відсотки, ми отримуємо 93%. Отже, 93% виборців представлені у Верховній Раді своїми депутатами. Зате якщо вивести процентне співвідношення всіх виборців і голоси, віддані за всіх без винятку депутатів-мажоритарників, то отримаємо 44%.
І коли деякі з депутатів кажуть, що за них голосував народ, а «списочники» – невідомо хто, мене це дивує. Наприклад, за Свободу, яка серед парламентських партій набрала найменше голосів, проголосували понад 2 млн виборців. У тому числі за кожного депутата в цій партії. Чого не можна сказати про жодного мажоритарника.
Другий момент – пропорційна система не спотворює волю народу. Візьмемо Великобританію. У 1974 році проходили вибори нижньої палати парламенту – палати громад. Вона формується тільки за мажоритарними округами, але претендентів, як правило, висувають партії. Лейбористська партія отримала на чотири мандати більше (301 мандат), ніж консервативна (297 мандатів). Але, якщо порахувати кількість голосів, які виборці віддали за консервативну партію і лейбористську, то консерватори взяли на 200 тис. голосів більше.
Наша країна від повторення такої ситуації не застрахована. Якщо згадати вибори 2012-го, то в Центральній Україні за пропорційною системою перемагала одна політична сила, а за мажоритарною – інша. Те саме було на місцевих виборах 2010 року. Таке враження, що вибирав народ, який не знав, що робить.
І третє – як я вже говорив, питання війни. За нинішніх умов неможливо провести вибори в мажоритарних округах у Криму, в Севастополі, в окремих місцевостях Луганської та Донецької областей. Що робити з виборцями, які живуть на цих територіях? У них нерівні виборчі права порівняно з жителями інших регіонів? Тобто ми апріорі набираємо менше 450 депутатів – 430 або навіть менше.
Ще момент. Після Майдану був прийнятий акт про повернення до парламентсько-президентської форми правління, яка передбачає формування уряду парламентом. Для цього потрібні стійкі фракції, має бути зрозуміло, що ця коаліція завтра не розпадеться. Тобто питання треба розглядати в комплексі: чи парламентсько-президентська модель разом з пропорційною системою, або мажоритарна система і повернення до президентсько-парламентської моделі, за якою Президент формує уряд. Одне з двох.
І, нарешті, чисто в українських умовах мажоритарна складова має високий рівень «корупциногенності». Підкупити виборців, залякати в умовах мажоритарного округу, де проживають 140 тис. або 180 тис. виборців, набагато легше, ніж зробити це в межах всієї України.
- А списки? Найбільша дискусія зараз йде з приводу того, чи варто їх робити відкритими.
- Я вважаю, що майбутнє за пропорційною системою з відкритими списками. І не тільки для України, але й для багатьох країн світу. До цього потрібно прагнути, але така система вимагає перехідного періоду. Її запустити – це не включити кнопку. Потрібно підготувати виборців, необхідна широка соціальна реклама: їм потрібно пояснити, як голосувати. Потрібно готувати членів виборчих комісій. Дуже важливо навчити їх, як правильно рахувати голоси. Для політичних партій це теж непростий період. Наприклад, у Польщі перед першими виборами за відкритими списками були внутрішньопартійні розколи.
- Плюс метрові бюлетені ...
- Нічого подібного! Тільки два рядки: підтримка партії (виборцю необхідно буде вказати номер партії, який вона отримає внаслідок жеребкування, а не вибирати зі списку) і так звана преференція для окремого кандидата (також зазначається його номер у списку партії). Завдяки другому пункту змінюватиметься черговість кандидатів. Партія на з'їзді ставить їх по-своєму, а за результатами голосування вона починає змінюватися.
Пропорційна система з преференціями (частіше кажуть – з відкритими списками) повністю руйнує переваги мажоритарки як такої. Виборець голосує за партію? Так. Він віддає перевагу одному з кандидатів від цієї партії? Так. Регіональні виборчі округи є. Регіональні списки є. Тому адепти мажоритарної системи жодного аргументу проти пропорціоналки з преференціями висунути не можуть. Максимум, що «Україна не готова до цього». Неначе українці такі дурні, що не зможуть розібратися. Зможуть. Але для цього потрібен перехідний період хоча б у кілька місяців.
- Виходить, Президент теж вважає, що Україна до відкритих списків не готова? Враховуючи, що його представник у Верховній Раді Руслан Князевич вніс законопроект, який зберігає змішану, або паралельну систему.
- Не можна вважати президентським законопроект, який вніс народний депутат. Навіть якщо цей народний депутат є представником Президента в парламенті. Якби Президент хотів, щоб цей законопроект вважали його ініціативою, він би сам його вніс.
- Пропорційна система, відкриті списки – це є у трьох виборчих законопроектах. Який з них варто було б підтримати?
- Так, ця система закладена в трьох законопроектах – Юрія Мірошниченка, Миколи Рудьковського і Руслана Кошулинського. Але, по-моєму, проект Рудьковського найбільш підготовлений для того, щоб приймати його в цілому. Над ним фактично працював найкращий фахівець з виборчого права в Україні – Юрій Ключковський.
- Можливо, є сенс відкласти вибори? Враховуючи, що ці законопроекти навіть не внесені до порядку денного.
- Відповідь на це запитання виходить за рамки моїх повноважень. Рішення приймає Президент. Завдання Центрвиборчкому – виконувати указ й організувати вибори за чинним законодавством.
Але якщо в парламенті немає достатньої кількості голосів за один з варіантів, можливо, є сенс піти на компроміс. Наприклад, прийняти одразу два законодавчих акти про вибори. До слова, ми жили, коли діяло одночасно два кримінальні кодекси [після прийняття нового кодексу у 2001 році певний час залишався чинним ряд положень попереднього], і світ не перевернувся. Перший потрібен, щоб провести вибори зараз. Одноразово. Це може бути пропорційна система закритого типу, або наявна, або з блоками [з правом партіям формувати для участі виборів блоки]. Хоча особисто я ставлюся до них погано.
А в пакеті приймається закон про вибори на пропорційній основі з преференціями. Так ми, з одного боку, зможемо провести вибори зараз, а з іншого – отримаємо гарантію, що наступні вибори відбудуться за новою системою. Бо якщо хтось вважає, що майбутній парламент з великим задоволенням проголосує за нову систему виборів, то він помиляється. У Раду зайдуть депутати-мажоритарники, які не захочуть нічого змінювати.
- Чи не стане приводом для зриву виборів той факт, що у 12 з 15 членів ЦВК закінчився семирічний термін повноважень?
- Більш коректно говорити, що закінчився семирічний термін з моменту їхнього призначення. За законом про ЦВК, повноваження членів Центрвиборчкому припиняються після прийняття Верховною Радою відповідного рішення. Навіть якщо це вже восьмий рік, ЦВК виконує свою роботу до рішення парламенту. Владного вакууму бути не повинно. Як на мене, більш чистий варіант – якби Рада вирішила це питання до виборів. Але якщо такого не станеться, це жодною мірою не вплине на легітимність виборів. І не стане підставою для їхнього зриву.
- А охочі працювати в дільничних виборчих комісіях знайдуться? Особливо в світлі того, як президентські вибори проходили на сході.
- Ризик, що охочих виявиться набагато менше, існує. Особливо якщо не буде зарплати для членів виборчих комісій. Потрібно дуже добре над цим подумати. Я розумію, що питання економії коштів є дуже актуальним. Але якщо говорити про виборчий процес, то потрібно добре все прорахувати.
- До речі, вже підраховано, скільки виборців не змогли взяти участь у виборах Президента? Вони могли якось вплинути на результати травневого голосування?
- Ні. Так ми сказати не можемо. У Криму 1,5 млн виборців, але ми не знаємо, скільки з них хотіли взяти участь у голосуванні. Тут немає якогось об'єктивного критерію. Для того щоб проголосувати, виборцям довелося їхати на материкову Україну, подавати за п'ять днів заяву, а потім голосувати. Те саме ми можемо говорити про ті місцевості Луганської та Донецької областей, де відбувалися бойові дії. Там також не було умов для роботи виборчих комісій.
- Якщо дострокові парламентські вибори все ж таки відбудуться, будуть створені якісь окремі умови для жителів Донбасу?
- У чинному законі відповідей на це запитання немає. Я думаю, що через війну парламент повинен внести хоча б точкові зміни в закон про вибори. Але якщо цього не станеться, то не виключаю, що ЦВК може ухвалити постанови, щоб в окремих випадках підшукати механізм застосування тієї чи іншої норми закону. Тобто ми змушені будемо дати орієнтир окружним і дільничним виборчим комісіям.
***
Цей матеріал опубліковано в №32 журналу Корреспондент від 15 серпня 2014 року. Передрук публікацій журналу Корреспондент в повному обсязі заборонений. З правилами використання матеріалів журналу Корреспондент, опублікованих на сайті Корреспондент.net, можна ознайомитися тут.