Пошук відповіді на це запитання розриває суспільство.
Певна подоба мирного процесу, що почалася після зустрічі глав держав у Мінську, подарувала жителям Донецька деяку впевненість у тому, що військове протистояння повинно скоро зійти нанівець, пише донецький журналіст Раміль Замдиханов у колонці, опублікованій у №40 журналу Корреспондент від 10 жовтня 2014 року.
Додатковими факторами, які переконували в цьому, стали і виборчі кампанії, що практично синхронно розпочалися по обидві лінії фронту. Агітаційні заходи досить важко проводити під гуркіт артилерійської канонади, кулеметну стрілянину і читання повісток з військкомату. Виборці, як і фінанси, люблять тишу. Тому в якийсь момент багато хто подумав, що механізм політичного вирішення конфлікту нарешті знайдений. На жаль.
Мирне життя, яке почало було налагоджуватися в Донецьку і навіть підштовхнуло до повернення досить солідну частину біженців, які сумнівалися, раптом обірвалося
Як це часто трапляється останнім часом, щось пішло не так. Мирне життя, яке почало було налагоджуватися в Донецьку і навіть підштовхнуло до повернення досить солідну частину біженців, які сумнівалися, раптом обірвалося. Йому на зміну прийшли дні, що за своєю люттю, жорстокістю і безглуздістю здатні легко дати фору найбільш чорним періодам річного протистояння.
Обстріли шкіл у перший день занять, 1 жовтня, влучення в маршрутку з людьми в цей самий день – ось найбільш яскраві і зловісні події нового етапу ескалації. Увесь цей час тривало і триває виснажливе знищення артилерією житлових кварталів – починаючи з тих, що прилягають до аеропорту, і закінчуючи центром міста. Щоденні підсумкові зведення повідомляють про загиблих жителів Донецька – іноді до двох десятків на день.
Донеччани не демонструють приреченості. Вони не виглядають так, як повинні виглядати люди, які опинилися у перехресті гігантського прицілу
Що характерно, донеччани не демонструють приреченості. Вони не виглядають так, як повинні виглядати люди, які опинилися у перехресті гігантського прицілу. Хоча, напевно, кожен з них розуміє, що в якийсь момент десь далеко невідомий навідник може смикнути рукоятку зловісного грального автомата і на обертових барабанах випаде конкретна вулиця, будинок, квартира, людина. Постріл, вибух – і ось всього цього немає.
Хто, навіщо і чому вбиває Донецьк? Як і раніше, пошук відповіді на це запитання розриває суспільство сильніше, ніж гуркіт вибуху міську тишу.
Досить легко знайти відповідь на питання хто. Правда, версія залежатиме від того, якій зі сторін конфлікту симпатизує той, хто відповідає. Складніше розібратися, навіщо і чому обстрілюють Донецьк. Хто зацікавлений у Донбасі зі знищеною інфраструктурою, надовго розореним й озлобленим населенням? Кому потрібен в активі регіон, за лічені місяці перетворений з індустріально розвиненого в потенційну чорну діру для будь-якої з економік? Пошук відповіді на це питання відводить у глуху конспірологію. Аргументи за і проти можна підшукати для обох сторін конфлікту.
Одне з найбільш поширених і відносно нейтральних пояснень того, чому в ході зіткнення страждають мирні квартали і цивільні підприємства, – використання обома сторонами боєприпасів з майже закінченим терміном зберігання. У підсумку, мовляв, летить не зовсім туди, куди прицілювалися. Аргумент, безумовно, віддає політичним інфантилізмом, але тому сприймається особливо реально, оскільки вельми відповідає духу часу.
До слова, той факт, що обидві сторони використовують одне й те саме озброєння радянського зразка, ще більше ускладнює ідентифікацію сторони, що стріляє. Незважаючи на твердження, що за маркуванням ракети можна точно визначити склад, де вона зберігалася, достовірних експертиз з цього питання, здається, ще не проводилось. А добровільно відповідальність за прикрі промахи на себе досі ніхто не взяв.
Миролюбні маски на обличчях політиків давно вже так само звичні, як балаклави на учасниках реальних боїв. Що насправді приховують ті, хто приймає головні рішення, не розгледіти за традиційно цинічною риторикою лідерів партій, рухів і держав. На словах вони за мир, але хто тоді віддає команду стріляти?
Ось хто дійсно щиро заперечує проти будь-яких обстрілів і вбивств, так це населення міста та регіону. У той час коли українські обивателі нетерпляче чекають нових серій саги про кіборга в аеропорту, жителі Донецька абсолютно не горять бажанням не за своєї волі виступати в ролі масовки в гігантському снафф-муві на геополітичну тему.
Можна безпомилково стверджувати, що переважна більшість жителів Донецька напряму пов'язують обстріли міста з боями, що тривають на колишньому аеровокзалі. Ті, хто реально чує вибухи, а потім вимітає з квартир осколки вибитого Градом віконного скла, ті, хто ховає рідних і близьких, не розуміють, чому не можна припинити запеклі зіткнення на руїнах повітряних воріт. Логіка донеччан проста і зрозуміла: поки там триває бій, снаряди і ракети неминуче падатимуть на мирні квартали. В кращому разі ненавмисно.
Але, мабуть, ціна питання є настільки високою і принциповою, що кілька десятків життів «цивільних», які опинилися не в той час не в тому місці, їхні спалені і зруйновані будинки – абсолютна дрібниця, яку можна заплатити заради володіння ключовим об'єктом. А сам метод торгів однозначно свідчить про те, що артилерійські залпи – це та основна валюта, яку сторони мають намір ще довго використовувати у своїх взаєморозрахунках.
Парадоксально, але з певною поправкою на обставини можна стверджувати, що місто все таки починає жити колишнім життям
Втім, помилково вважати, що на тлі чергової ескалації Донецьк поголовно заліз у підвали і бомбосховища, де чекає кращих часів. Парадоксально, але з певною поправкою на обставини можна стверджувати, що місто все таки починає жити колишнім життям. Особливо в районах, віддалених від північної його частини, яка стала небезпечною. Збільшується кількість людей і машин на дорогах, затісно перебувати в муніципальному транспорті, відновлюють роботу аптеки і магазини, справно (а можливо, навіть краще, ніж раніше) працюють комунальні служби. З аншлагами відкривають нові сезони театри. А породіллі в Донецьку приємно здивовані тою обставиною, що з недавнього часу послуги пологових будинків в місті стали дійсно безкоштовними.
Отримали надію навіть завсідники нічних клубів. Їм офіційно пообіцяли відкриття розважальних закладів, правда, тільки після скасування воєнного стану та комендантської години. Якщо це все таки колись станеться, можна уявити, який там, в умовах відсутності аеропорту, буде грандіозний ульот.
***
Цей матеріал опублікований в № 40 журналу Корреспондент від 10 жовтня 2014 року. Передрук публікацій журналу Корреспондент в повному обсязі заборонено. З правилами використання матеріалів журналу Корреспондент, опублікованих на сайті Корреспондент.net, можна ознайомитися тут.