Лише за дев'ять місяців в Україні вже четвертий міністр оборони.
Нормальне для мирного часу явище в умовах, коли ВСУ активно включені в конфлікт на сході, змушує замислитися про стан національної безпеки, пише Денис Селезньов у №41 журналу Корреспондент від 17 жовтня 2014 року.
Міністерство оборони минулого вівторка, 12 жовтня, очолив «міліціонер» Степан Полторак – колишній начальник Академії Внутрішніх військ МВС, а також їхній колишній командувач. В міністерський кабінет на Повітрофлотському проспекті він пересяде з крісла командувача Національної гвардії.
На відміну від своїх попередників, Полторак є фігурою найменш публічною: в політику не ліз, у скандалах не задіяний. Прогнози щодо перспектив його менеджерських здібностей на посту глави відомства поки що робити складно, незважаючи на обіцянку Петра Порошенка зберегти за ним посаду до кінця президентського терміну. Перші висновки можна буде зробити, щойно новому міністру доведеться зіткнутися з вирішенням проблем.
А поки Корреспондент вивчив обставини призначення попередніх голів Міноборони і причини їхньої швидкої відставки, щоб зрозуміти, чого все-таки можна чекати від нового призначення.
Моряк
Наприкінці лютого міністром оборони за квотою ВО Свобода став відставний адмірал Ігор Тенюх. Новий міністр зробив кар'єру в органах державної влади скоріше політичними методами.
Офіцери українського Чорноморського флоту в Криму завжди виявляли надмірну лояльність до російських військових. Тенюх, навпаки, був одним з небагатьох моряків, хто послідовно виступав за виведення російського флоту з Криму.
У 2006 році Віктор Ющенко помітив патріотичного офіцера, який до того моменту вже був фактично списаний з Військово-морських сил. Одним з головних зовнішньополітичних завдань президента тоді було витіснення росіян з півострова. На Тенюха, який підтримував ці плани, посипалися посади і звання.
У березні 2006-го він став командувачем ВМС й отримав звання віце-адмірала, ще через два роки став повним адміралом. Але з приходом на посаду глави держави Віктора Януковича кар'єра адмірала різко обірвалася, він був знятий з поста і звільнений з армії.
Момент істини для Тенюха настав у березні 2014 року. Росія розпочала анексію Криму. Ось тут би й показати колишньому командувачу Української флотом, що автономія – дійсно територія України. Однак протягом двох тижнів без жодного опору з боку підлеглих міністра Крим і переважна частина флоту опинилися під контролем російських військових.
Усе, на що виявився здатним адмірал, – це телевізійні запевнення у тому, що ситуація під контролем, а пізніше – звинувачення в боягузтві на адресу підлеглих.
Прикордонник
Українська громадськість була шокована настільки беззубою поведінкою керівництва армії. Міністра змінили лише через місяць після призначення. Наступним главою Міноборони став генерал-полковник прикордонних військ Михайло Коваль. Цей генерал починав кар'єру у ПДВ, однак у незалежній Україні перекваліфікувався на прикордонника.
За іронією долі, якщо адміралу Тенюху довелося на чолі армії втратити флот, то прикордонник Коваль втратив контроль над кордоном. До кінця травня стало очевидно, що східний кордон з Росією повністю відкритий і через нього організовано приплив добровольців і боєприпасів на допомогу «народним республікам».
Обурена громадськість, як і у випадку з Кримом, вимагала рішучих дій. Підсумком став наступ бригад ВСУ, що розпочався 12 червня на півдні Донецької та Луганської областей. За задумом командування, частини, що наступали, мали перекрити п'ять великих автотрас і відрізати Донецьк і Луганськ від російського кордону.
Через місяць ця операція закінчилася повним розгромом підрозділів 24, 51, 72 і 79-й бригад. Українські військові, які виявилися відрізаними від постачання, змушені були неодноразово переходить кордон з Росією. У підсумку за міністра-прикордонника був повністю втрачений контроль над кордоном завдовжки майже 200 км.
Охоронець
І все таки до початку липня бойові дії мали обмежений характер. Частини ВСУ не наважувалися використовувати важке озброєння і вплутуватися в бої у міській забудові. Перехід до таких дій, безсумнівно, мав спричинити за собою великі втрати серед населення, армії і руйнування інфраструктури.
Але знову громадськість зажадала більш рішучих дій, і тоді військовим міністром був призначений екс-глава Держохорони, міліціонер Валерій Гелетей.
З 3 липня, дня призначення Гелетея міністром, на Донбасі розпочалася повномасштабна війна з масованими артилерійськими обстрілами. Саме завдяки цьому українській армії вдалося взяти селище Миколаївка, яке було останньою перешкодою для встановлення блокади горезвісного Слов'янська. 5 липня гарнізон цього міста залишив свої позиції і відступив у Донецьк, однак на цьому успіхи ВСУ практично завершилися.
До початку серпня остаточно припинили опір частини ЗСУ на півдні Донбасу. Щоб якось згладити невдачі на півдні і зупинення наступу під Донецьком та Луганськом, ВСУ починає погано підготовлений наступ на Іловайськ. Взяття міста дозволило б організувати обстріл останньої магістралі, яка зв'язує Донецьк з Луганськом.
Однак і цей останній наступ армії закінчився поразкою найбільш боєздатних частин добровольчих батальйонів. Військові загони ДНР і ЛНР вийшли до моря, створилася реальна загроза втрати Маріуполя.
З цього моменту подальший хід подій визначається вже не військовою обстановкою, а міжнародною дипломатією. А військовий міністр Гелетей з кінця серпня і до своєї відставки все більше фігурував у ЗМІ як генератор курйозних новин.
Іловайськ він оголосив військовою перемогою, відступ від Луганська відрізаних від постачання частин 80-тої та 1-шої бригад пояснили застосуванням ядерної зброї. На першому ж засіданні комісії з розслідування подій під Іловайськом міністр відмовився давати свідчення, посилаючись на секретність інформації. Його відставка врешті-решт стала неминучою.
Ігор Тенюх (27 лютого – 25 березня)
Народився: Стрий, Львівська обл.
Звання: адмірал
Політична активність: член ВО Свобода, активний учасник помаранчевої революції
Попередні посади: командувач ВМС України (2006-2010)
Освіта: Ленінградське вище військово-морське училище, Інститут іноземних мов Міноборони США, факультет підготовки фахівців оперативно-стратегічного рівня Академії ЗСУ
Основні події: анексія Криму, масовий перехід військових і моряків на бік Росії
Головні претензії: здача півострова, бездіяльність
_________________________
Михайло Коваль (25 березня – 3 липня)
Народився: Ізяслав, Хмельницька обл.
Звання: генерал-полковник
Політична діяльність: після відставки призначений заступником секретаря РНБО
Попередні посади: учасник переговорів щодо статусу коси Тузла у 2003 році. Перший заступник начальника ГУ Внутрішніх військ, перший заступник голови Державного комітету прикордонної охорони
Освіта: Кам'янець-Подільське вище військово-інженерне командне училище ім. Харченка, Військова академія ім. Фрунзе і Академія ВСУ, кандидат історичних наук
Основні події: власне викрадення (у березні в розпал анексії Криму, за словами Коваля, його викрали бійці ПДВ Росії), Російська весна, початок відкритого військового протистояння на Донбасі, перші повідомлення про участь у бойових діях іноземних найманців, переважно з РФ, трагедія під Волновахою, катастрофа Іл-76 в Луганську
Головні претензії: низька активність ВСУ, прорахунки в плануванні операцій
________________________
Валерій Гелетей (3 липня – 12 жовтня)
Народився: Верхній Коропець, Мукачівський р-н, Закарпатська обл.
Звання: генерал-полковник
Політична діяльність: активний учасник політичної кризи 2007 року, пов'язаної з достроковим розпуском Верховної Ради, на боці Віктора Ющенка і Віктора Балоги
Попередні посади: начальник УБОЗ ГУ МВС Києва, керівник головної служби з питань правоохоронних органів Секретаріату президента, начальник управління Держохорони
Освіта: Івано-Франківська середня школа міліції, Українська академія внутрішніх справ
Основні події: штурм Донецька і Луганська, «казан» під Іловайськом, заняття Слов'янська українськими силовиками після відходу бойовиків
Головні претензії: провал низки військових операцій, піар власної персони
________________________
Степан Полторак (14 жовтня)
Народився: Весела Долина, Тарутинський р-н, Одеська обл.
Звання: генерал-полковник
Політична діяльність: не помічений
Попередні посади: командувач Національної гвардії, начальник Академії Внутрішніх військ МВС, командувач Внутрішніми військами МВС
Освіта: Орджонікідзевське вище військове командне училище МВС СРСР, Військова академія ВСУ
Основні події: поки що немає
Головні претензії: поки що немає
***
Цей матеріал опубліковано в №41 журналу Корреспондент від 17 жовтня 2014 року. Передрук публікацій журналу Корреспондент в повному обсязі заборонений. З правилами використання матеріалів журналу Корреспондент, опублікованих на сайті Корреспондент.net, можна ознайомитися тут.