Офіційний Київ досить тісно контактує з Москвою, не афішуючи цього.
Тим, хто закликає до повного розриву відносин з Росією, слід змиритися – офіційний Київ досить тісно контактує з Москвою, не афішуючи цього. Для української влади і тих, хто хоче змінити її на виборах, це фактор і впливу, і дестабілізації, пише Артем Горячкін у №42 журналу Корреспондент від 24 жовтня 2014 року.
Саміт Азія – Європа в Мілані виявився найбільш неоднозначною з усіх попередніх зустрічей з врегулювання української кризи за участю президентів України та Росії. Сформувати цілісне уявлення про підсумки зустрічей виявилося складно через відсутність узгоджених заяв. Хоча висловилися практично всі, у кого було бажання, незалежно від статусу.
Відносини Києва з Москвою на вищому рівні з питань врегулювання конфлікту і в тому числі газових відносин є настільки закритими, що складається враження про їхню відсутність
Відносини Києва з Москвою на вищому рівні з питань врегулювання конфлікту і в тому числі газових відносин є настільки закритими, що складається враження про їхню відсутність. Що, однак, не відповідає дійсності.
«Засвітити» на публіці те, про що ЗМІ та публіка тільки підозрювали, довелося особисто державному секретарю США Джону Керрі.
«Є угода, яка доповнює мінські домовленості, досягнута на подальших переговорах між президентом [України Петром] Порошенком і президентом [Росії Володимиром] Путіним, в якій вони домовилися про певні терміни щодо деяких речей», – сказав Керрі.
На такий крок глава американського дипломатичного відомства пішов не стільки через співчуття до журналістів, які міркували про закулісні контакти Банкової і Кремля, скільки щоб просигналізувати сторонам і проінформувати інших: Вашингтон у курсі. А разом з ним тепер і решта світу.
Зовнішньополітична монополія
Усі дії адміністрації на Банковій зараз зав'язані на цілі № 1 – формування після виборів міцної управлінської вертикалі влади з Президентом на чолі, повідомляють джерела Корреспондента.
Цим нібито і продиктовані потенційно популярні в середовищі електорату Президента і його блоку вчинки напередодні голосування: оголошення так званого мирного курсу, звільнення непопулярного міністра оборони, особисте втручання в невластиві для глави держави сфери на кшталт початку опалювального сезону.
План мінімум для Порошенка – встигнути з формуванням «вертикалі» до весни, оскільки в розмови про відновлення війни з потеплінням вірить усе більше людей на Банковій.
Нову Верховну Раду, яку оберуть 26 жовтня, в цих схемах не враховують. Від неї чекають лише швидкого прийняття законів, що підсилюють президентські повноваження, а далі можна і розпускати знову.
Реалізація цього плану диктує і визначає поведінку глави держави та його адміністрації і в зовнішній політиці. Російський фактор для нинішнього Києва є дестабілізувальним, саме тому він займає в діяльності Порошенка стільки сил і місця.
«Українські апаратники давно навчилися не боятися європейців з їхньою неповороткою бюрократією. Головний батіг Заходу – загроза припинити виділення нових кредитів. А от з Росією складніше: можливість раптового відновлення бойових дій, газ, вплив на внутрішньополітичну ситуацію практично на будь-якому рівні і в будь-якій сфері», – пояснює Корреспонденту співрозмовник, близький до Банкової.
Звідси фактична монополізація російського напряму зовнішньої політики Президентом і його оточенням.
«Мікродози інформації або пояснень постфактум – це, зокрема, результат й остраху підпустити когось стороннього, і, як наслідок, конкуренції за владу. Адже поява нових контактерів з Москвою може спровокувати для Порошенка і його оточення цілком несподівані наслідки аж до необхідності повного перегляду планів», – додає джерело.
Коло контактерів з обох сторін вузьке і закрите від очей цікавих журналістів, що також свідчить про те, як чутливо до цього ставляться на Банковій. Існує набір прізвищ високопосадових конфідентів, які, як вважається, підтримують постійний зв'язок між столицями, і які спливають у пресі, часто не маючи під собою реальних підстав.
«Деякі були б не проти навіть випадково опинитися в такому списку заради роздуття власної важливості», – жартує співрозмовник Корреспондента.
Повернення старого друга
Незважаючи на патріотичну риторику, що постійно витікає від неї, екс-прем'єр Юлія Тимошенко завжди підтримувала давні і міцні зв'язки з російськими партнерами. Почалося це ще в 1990-х, з часів її участі в газовому бізнесі спільно з Павлом Лазаренком, і поки що закінчилося скандальним газовим договором 2009 року.
За демонстрацію своїх хороших контактів з Москвою Тимошенко неодноразово зазнавала критики з боку правих і прозахідно орієнтованих громадян та опонентів. Як це було під час укладення згаданої угоди, у випадку з жартуванням над президентом Віктором Ющенком у присутності Путіна чи з передвиборчою рекламою в Севастополі про українсько-російську дружбу.
Але це не був акт державної зради, як здавалося патріотично налаштованим громадянам, які оцінювали поведінку екс-прем'єра на східному напрямку, а звичайна реакція на зовнішні виклики політика, що намагається врахувати ключові фактори впливу.
Буде більш ніж логічним припустити, що серед перших завдань перед собою Тимошенко ставить і відновлення контактів у Москві
Тому буде більш ніж логічним припустити, що серед перших завдань перед собою Тимошенко ставить і відновлення контактів у Москві. Однак за два з половиною роки її фізичного відсутності і конфлікту на Донбасі, що розгорнувся вже після її виходу з в'язниці, багато кардинально змінилося і в Україні, і в самій Росії.
«Якщо вона [Тимошенко] дійсно хоче повернути собі статус одного з ключових гравців [в українській політиці], їй потрібно визначатися з позицією щодо Кремля, в тому числі відновлювати старі зв'язки», – припускає співрозмовник, який свого часу був членом фракції Батьківщина.
Інша справа, яким чином це може статися. Певні контакти вимагають участі довірчих осіб або особистої присутності. Саме як привід для поїздки в Москву багатьма було сприйнято заяву про готовність Тимошенко відвідати судове засідання у справі українського штурмана-оператора Надії Савченко, взятої в полон російськими військовими й обвинуваченої у причетності до загибелі двох російських журналістів в ході АТО. Нагадаємо, Савченко включена до списку Батьківщини під першим номером.
«Після цієї заяви всі стали «стібатися», що Савченко включили до списку з метою створення умов для поїздки в Москву. Навряд чи так було насправді, і це швидше політтехнологічний хід. Однак в кожному жарті є частка жарту. Це могло б бути цілком у стилі Тимошенко – використовувати будь-який привід для власних потреб. Ймовірно, такої необхідності поки що не виникало», – додає джерело.
Тихо їдуть
На самому початку конфлікту і торгово-економічних обмежень, які пішли за ним, передбачалося, що бізнес зможе організуватися для захисту власних інтересів і навіть тиску на владу.
«Коли вперше на високому рівні була озвучена заборона на кооперацію у сфері ВПК, було припущення, що виникне якесь лобі, здатне домогтися пом'якшення втручання держави. Але цього не сталося в першу чергу з політичних мотивів. Не з руки в умовах війни боротися за російський ринок. І залежність від держави зіграла свою роль: прокуратура, податківці, пільги, персональні зв'язки», – пояснює джерело Корреспондента, близьке до ВПК, яке повідомляло свого часу про таку можливість.
Бізнес, у тому числі і великий, уникає спроб самостійного «виходу», щоб не накликати гніву якої-небудь зі сторін у вигляді заборони на поставки продукції в Росію чи потрапляння в потенційний список санкцій Кабмін
Враховуючи високий рівень основних суб'єктів українсько-російських контактів і ставлення української влади до появи альтернативних контактів з Москвою, бізнес, у тому числі і великий, уникає спроб самостійного «виходу», щоб не накликати гніву якої-небудь зі сторін у вигляді заборони на поставки продукції в Росію чи потрапляння в потенційний список санкцій Кабміну.
Але ще більшу роль відіграє позиція РФ, яка за можливості «карає» Україну.
Бізнес виявився заручником політичної ситуації і поки що не поспішає формалізувати якусь спільну позицію. Поточні питання вирішуються в ручному режимі, що влаштовує великий бізнес і чиновників по обидва боки «фронту», а вирішення стратегічних питань відкладено до виборів і появи першої конфігурації «оновленої» влади.
***
Цей матеріал опубліковано в №42 журналу Корреспондент від 24 жовтня 2014 року. Передрук публікацій журналу Корреспондент в повному обсязі заборонений. З правилами використання матеріалів журналу Корреспондент, опублікованих на сайті Корреспондент.net, можна ознайомитися тут.