Міністр інформаційної політики Юрій Стець дав інтерв'ю журналу Корреспондент.
У першому після свого призначення інтерв'ю міністр інформполітики Юрій Стець розповів виданню, чи треба закривати Інтер і Вести, навіщо його відомству колишні спецслужбісти і як переконати донбасівську бабусю, що на Хрещатику немає американських вертольотів, пише Євгенія Вецько у №1 журналу Корреспондент від 16 січня 2015 року.
Щоб знайти дорогу до кабінету, доводиться вмикати ліхтарик у мобільному телефоні – в коридорах Адміністрації Президента панує повна темрява. Електрику відключили з метою економії на час новорічних свят.
Чий це кабінет, Юрій Стець не знає: «Поки що тулимося там, куди пускають».
У новоспеченого міністерства ще немає свого приміщення, але Стець точно знає, яким воно має бути: сучасний простір на кшталт офісу Facebook. А поки що через цю соціальну мережу міністр підбирає собі кадри – за його словами, відомі блогери та журналісти самі пишуть йому особисті повідомлення.
Загалом у міністерстві працюватимуть 29 осіб, включаючи самого Стеця.
«З них 20 – це, як я їх називаю, «головані». Аналітики, люди, які можуть продукувати, креативити, створювати контент», – пояснює міністр.
Всі вони відомі широкій публіці, але конкретних імен Стець поки що не називає.
- Якщо назвати завдання міністерства одним словом, це буде «пропаганда»?
- «Пропаганда» не найкраще визначення. Швидше донесення позиції офіційного Києва. У нас буде три департаменти. Перший – це розробка концепції інформаційної безпеки та стратегія інформаційної політики. Другий департамент займатиметься інформаційною війною, інформаційною агресією, інформаційними загрозами, які мають місце не тільки під час військових дій. Я, до речі, переконаний, що якби ми не програли економічну та інформаційну війну Росії, то ні війни на Донбасі, ні анексії Криму не сталося б. І третій департамент повинен налагодити узгоджену роботу виконавчих органів влади.
Необхідний єдиний меседж. Ті реформи, які проводитимуться Кабміном, повинні бути чітко донесені – і всередині країни, і за її межами. І, звичайно, нам потрібно швидко реагувати на ті фейкові матеріали, які поширює Росія проти нас.
- Що таке, по-вашому, інформаційна загроза? Коли в аналітиків буде вмикатися «червона лапочка»?
- Вона ввімкнена завжди. Не так давно «одна чудова панночка» рознесла по соцмережах новину, що полонених солдатів каструють, і деякі з них навіть покінчили життя самогубством. Фейки поширюються по інтернету постійно. Це наша ментальна традиція: побачив чудову історію, отже її потрібно лайкнути і перепостити. А дізнаватися, наскільки вона відповідає дійсності, необов'язково. І це дуже погано.
- Із силовими органами співпрацюватимете?
- Ми і зараз співпрацюємо. За фактом МІП – це напіввійськове міністерство. Близько 30% його майбутніх співробітників мають досвід роботи у силових структурах.
- Де межа, яка відділяє критику на адресу влади від інформаційної агресії? Чи не опиняться українські опозиційні ЗМІ автоматично під загрозою?
- Ми говоримо тільки про зовнішню інформаційну агресію. Причому не тільки з боку Росії, а і в принципі ззовні. А як може виглядати внутрішня інформаційна агресія, я поки що не розумію. Владу критикували завжди, для цього і потрібні ЗМІ. «Ланцюгові пси демократії» повинні вказувати на огріхи.
- Тобто ліцензію у неугодних забирати не будете?
- У нас немає і не буде таких повноважень. Тим більше що для цього існує регуляторний орган, який стежить за дотриманням умов ліцензії, – Нацрада з питань телебачення і радіомовлення, а також Мін'юст, який реєструє ЗМІ.
- У скандали, схожі на новорічний бойкот Інтеру, теж втручатися не плануєте?
- Насправді схожий продукт мав місце і на 1+1, і на Новому каналі, і на ТРК-Україна. Просто Інтер – найбільш популярний у глядачів канал в Україні. І за часом виконавці, оголошені у нас персонами нон-грата [російські артисти Валерія, Йосип Кобзон, Олег Газманов, які висловлювали антиукраїнську позицію], там з'явилися першими. Ми працювали з юристами і не знайшли жодного медійного закону, який би ці канали порушили. Решта потребує аналізу.
- Ви проти покарання телеканалу?
- Моя ідея і місія не в тому, щоб щось забороняти, а в тому, щоб давати телеканалам можливість працювати в законодавчому полі. Тому я пропоную внести законопроект, який не тільки фізично закривав би в'їзд персони нон-грата на територію України, але й забороняв її виступи на українських телеканалах і радіостанціях. Ця норма не стосуватиметься інформаційних та новинних програм.
- Активісти Майдану неодноразово вимагали закрити газету Вести ...
- Моя думка як міністра: потрібно створити альтернативу цій газеті – якісне безкоштовне видання з ще більшим накладом. Тоді власники Вестей, які викидають величезні гроші на газету, що дратує значну частину українців, зрозуміють, що в цьому немає ніякого сенсу.
Ще раз повторюю. Нікого закривати міністерство не буде. Для цього існують інші органи влади – Мін'юст або суди. У вас, так само як у мене – як громадянина країни, – є право подати до суду на видання, якщо воно порушує закон.
- Чи означає це, що втручатися в роботу вітчизняної журналістики міністерство не буде?
- Вітчизняну журналістику після набуття чинності закону про суспільне мовлення і після реалізації ініціативи про передачу ЗМІ в приватні руки якось регулювати буде неможливо. Нікому.
- Як тоді оцінювати слова глави СБУ Валентина Наливайченка про те, що UMH [Українському Медіа Холдингу, який серед іншого видає і Корреспондент] «недовго залишилося»?
- Запитайте у Наливайченка. Я не займаюся публічною політикою. Мені нецікава політична капіталізація. Я зі своїми вміннями менеджера ввійшов в політику, щоб реалізувати законодавчі ініціативи, які допомагали б медійникам. Я ніколи не критикував, не давав оцінку жодному вислову політиків. Мені просто це нецікаво.
- Якщо говорити про загрозу ззовні, моніторитися будуть тільки російські ЗМІ?
- Якщо не моніторити центральні ЗМІ всіх країн, починаючи з Китаю і закінчуючи Америкою, то не можна зрозуміти, яким є ставлення до України у світі. ВВС, СNN, Аль-Джазіра, в тому числі російські телеканали. Моніторинг, який проводитиме аналітичний відділ, якраз і дозволить нам виробити меседжі, потрібні нашим дипломатам.
- Українська медіаспільнота агресивно сприйняла ідею створення вашого міністерства – «Мінцензури», «Мінпропаганди», «МінСтець» ...
- Ви не уявляєте, з чим я зіткнувся у Facebook, коли очолював інформаційне управління Нацгвардії. Мені кричали, що це дерибан бюджетних грошей, що це посада для кума [дружина Президента Марина Порошенко – хрещена доньки Стеця Єви]. Це теж ментальна традиція українців. Ті самі люди через місяць, переконавшись, що ніякі державні гроші не були витрачені і що ця посада могла стати для мене квитком в один кінець, кричали: «Як чудово, що хоча б хтось зайнявся цим».
Коли я сказав, що мені потрібно від 20 до 30 осіб у міністерство і не більше 4 млн грн, всі кричали, що це повна нісенітниця або що 4 млн – теж гроші, хоча інші міністерства – це 400-600 млн. Я не сперечався. Але ось є штатний розклад – і там 29 осіб, є бюджет – і там 4 млн. При цьому я приходив на засідання Кабміну і показував гарантійні листи від фондів і комерційних підприємств, які у 2015 році готові витратити під створення міністерства 12 млн. І, по-моєму, я єдиний міністр, здатний принести державі 8 млн.
- А як щодо цензури?
- У цій країні цензура неможлива. Вона неможлива була навіть у часи президента Віктора Януковича. Дуже великий опір. Це самогубство – створювати якийсь орган, який займатиметься цензурою.
Якщо хтось захоче тиснути на медіа, то він використовуватиме силовиків, а ніяк не публічний орган, що перебуває під збільшувальним склом у всіх журналістів
Тому ж Януковичу для того, щоб впливати або тиснути на медіа, не потрібно було окреме міністерство. Потрібна була податкова, прокуратура та СБУ. Якщо хтось захоче тиснути на медіа, то він використовуватиме силовиків, а ніяк не публічний орган, що перебуває під збільшувальним склом у всіх журналістів.
- Як ви сприйняли критику з боку представника ОБСЄ зі свободи слова Дуні Міятович? На її думку, ви пересмикує інформацію про подібні міністерства в інших пострадянських країнах.
- Вона критикувала інтерпретацію моїх слів. Коли я говорив про те, що існували такі органи під час балканського конфлікту, я не давав їм позитивної чи негативної оцінки. Я говорив, що вони існували. А люди, які передавали їй мої слова, казали, що я пишався їхнім існуванням. Тому їй варто було поспілкуватися зі мною і почути, що я насправді думаю з цього приводу, а не приймати на віру перекручену інформацію.
А соцдослідження, яке замовила Телекритика КМІСу, показало, що лише 21,6% українців не підтримують створення подібного міністерства. Це непогана відповідь для мене. Та й для Міятович теж.
- Як фінансово зміцнити незалежну пресу?
- Як міністр я не можу це коментувати. А як телеменеджер можу сказати, що наш рекламний ринок не дозволяє телекомпаніям бути незалежними й успішними. Кількість телеканалів не відповідає можливостям ринку. Ринок не може їх прогодувати. Всі вони є дотаційними, особливо в такий період, в який ми зараз живемо.
- А як вплине на ЗМІ можлива заборона реклами фармацевтики?
- Це вб'є всі телеканали і радіостанції. Тобто журналісти стануть ще більш залежними від акціонерів, та й зарплати їх також різко зменшаться. У підсумку ми отримаємо бучу і з боку власників телеканалів і радіостанцій, і з боку операторів, журналістів, фотографів, режисерів, оскільки це боляче вдарить і по них.
Тому моя суб'єктивна думка як політика: це не те, що потрібно зараз. І я точно виступатиму проти такої заборони. Не знаю, чи прислухається до мене коаліція, але сподіваюся, що так. Це те саме, що в момент, коли в країні немає їжі, закривати заводи, які виготовляють хліб.
- Що у вашому розумінні свобода слова? В Україні вона є?
- Є, звичайно. Ви можете задати мені будь-яке запитання, а у мене немає можливості відмовитися на нього відповідати. Якщо не відповім, виглядатиму нерозумно в очах ваших читачів. Це і є свобода слова з боку журналіста. А з іншого боку, у політика є право відповідати на запитання чи ні.
Свобода слова – це як повітря. Якщо ти його вже ковтнув, то ти від нього не відмовишся. Я це як ніхто розумію
Ключові загрози свободі слова існували за часів Януковича. Але вона все одно була. Були незалежні медіа. Так, був тиск. Але свобода слова – це як повітря. Якщо ти його вже ковтнув, то ти від нього не відмовишся. Я це як ніхто розумію, бо в боротьбі за право журналістів на професію отримав більше ударів міліцейським кийком по голові, ніж деяким журналістам років.
- Куди зникли ефективні журналістські організації?
- Насправді, якщо добре працює медіапрофспілка, то ніякі організації більше не потрібні. За часів Януковича медіапрофспілки для захисту журналістів було замало, тому з'являлися інші організації – Стоп цензурі і т. д. Тиск був божевільним, тому вони створювалися. Але якщо профспілка працює добре і немає такого тиску на журналістів, необхідності в них немає.
- Ви як міністр не плануєте з ними активно співпрацювати?
- Звичайно, планую. Я вважаю, що без такої співпраці неможливо працювати. Ти не відчуваєш градус, не відчуваєш ногами землю. Це перше. А друге – їхній функціонал, їхня робота затребувана тоді, коли є загроза професії. Часом вони самі собі придумують вітряні млини, щоб показати свою активність. Часом їх взагалі не чути.
- Чи є шанс найближчим часом виграти інформаційну війну на сході України?
- Зробити це швидко неможливо. Переконати бабусю, що перед Адміністрацією Президента України не майорить американський прапор, а на Хрещатику не стоять вертольоти, складно. Навіть якщо показати їй Хрещатик. Але переконати її сина, чи доньку, чи онука – так. А потім у цьому ж він повинен переконати свою бабусю.
Переконати бабусю, що перед Адміністрацією Президента України не майорить американський прапор, а на Хрещатику не стоять вертольоти, складно. Навіть якщо показати їй Хрещатик. Але переконати її сина, чи доньку, чи онука – так
Проблеми є не тільки на тимчасово окупованих територіях. Вони є й у звільнених містах і селищах. У деяких школах вчителі дітям розповідають, що тут сидить хунта і бандерівці. Пояснювати їм, говорити, що якщо є сумніви, то можна сісти в автобус і приїхати в Київ, – це теж важливо і теж складно.
- Як проводитиметься така робота технічно?
- Повинна бути налагоджена логістика українських ЗМІ на звільнені і тимчасово окуповані території. Я, будучи начальником інформаційного управління Нацгвардії, за свої гроші і за гроші меценатів почав видавати газету і досі поширюю її там. Але цього дуже мало в масштабах Донбасу.
Друге – це відновлення телевізійного та радіосигналу. Я дуже хочу, щоб у Донецьку ловили сигнал українських телеканалів і радіостанцій. У Донецьку вже налагоджено мовлення "Радіо 24", "Русского радио Україна" з вкрапленнями програм Громадського радіо, а також трансляції Першого національного та 5 Каналу. Досягнуто домовленість між Україною і Білоруссю, що там буде транслюватися український канал.
- Міністерство буде тимчасовим?
- Воно потрібне на період військової агресії, інформаційної агресії, на період виконання тих завдань, які я називав. Після цього я, безумовно, подам у відставку.
Біографія
Юрій Стець народився в 1975 році. Закінчив Чернівецьке училище мистецтв і Харківський державний політехнічний університет. Давній соратник Петра Порошенка. У 1997 році почав працювати в телерадіокомпанії НБМ, на базі якої у 2003 році виник 5 Канал, з 2002-го став його генпродюсером.
У 2007-му за списками Народного союзу Наша Україна пройшов у Верховну Раду. У 2012 році знову був обраний до парламенту, але вже під крилом Батьківщини. Влітку 2013-го Стець очолив проект Порошенка – партію Солідарність, а перед позачерговими виборами у 2014-му поступився позицією лідеру Юрію Луценку. У Раду VIII скликання пройшов за списками БПП, але відмовився на користь міністерського крісла. З червня по грудень 2014 року очолював Управління інформаційної безпеки Нацгвардії.
Стець пов'язаний з Порошенком родинними зв'язками. Навесні 2014-го дружина Президента стала хрещеною мамою доньки Стеця Єви. Міністра називають одним з небагатьох людей, яким глава держави по-справжньому довіряє.
***
Цей матеріал опубліковано в №1 журналу Корреспондент від 16 січня 2015 року. Передрук публікацій журналу Корреспондент в повному обсязі заборонений. З правилами використання матеріалів журналу Корреспондент, опублікованих на сайті Корреспондент.net, можна ознайомитися тут.