Конфлікт на Донбасі став міжнародним, вважають в Amnesty International.
Але при цьому для затриманих у ході боїв іноземців статус військовополонених не можна застосовувати, пише Артем Горячкін у №3-4 журналу Корреспондент від 30 січня 2015 року.
Amnesty International – міжнародна правозахисна організація, чия діяльність спрямована проти порушення основних прав і свобод. Її робота в зоні антитерористичної операції на Донбасі періодично викликає обурення обох сторін конфлікту: свідчення та факти, що збираються організацією, іноді не збігаються з їхніми офіційними заявами.
Заступник директора програми організації у Європі та Центральній Азії Денис Кривошеєв розповів Корреспонденту про проблему військовополонених та інші болючі точки, пов'язані з АТО.
- Ви працюєте в зоні конфлікту практично із самого початку його «військової» фази. Як можна охарактеризувати те, що відбувається на Донбасі з точки зору міжнародного права?
- У контексті міжнародного права те, відбувається на Донбасі, являє собою збройний конфлікт. У цьому випадку застосовується міжнародне гуманітарне право – закони війни, які зобов'язують обидві сторони конфлікту вживати заходів для захисту цивільного населення в ході військових дій. Зокрема, якщо ви знаєте, що ваші дії можуть спричинити за собою жертви серед цивільних, ви зобов'язані вжити всіх заходів для того, щоб їх уникнути.
Українська влада розглядає військові дії на сході як правоохоронну операцію – так виходить з назви (АТО), але це жодним чином не звільняє ні контрольовані Києвом сили, ні сили, що протистоять їм, від дотримання законів війни.
Обстріли невибірковими засобами (з артилерії, мінометів, систем залпового вогню) територій, де проживає цивільне населення, є безперечним порушенням міжнародного гуманітарного права
Обстріли невибірковими засобами (з артилерії, мінометів, систем залпового вогню) територій, де проживає цивільне населення, є безперечним порушенням міжнародного гуманітарного права. Навіть якщо це робиться у відповідь на артобстріл з цих територій – в такому разі обидві сторони, безумовно, порушують закони війни, і за це повинна бути відповідальність.
У певний момент виникло багато запитань, чи є цей конфлікт міжнародним. Під час серпневої ескалації наші колеги з Amnesty International отримали можливість отримати, проаналізувати й опублікувати супутникові знімки з місць подій. Вони вказували на те, що з боку сепаратистів у протистояння вступили професійно організовані, добре озброєні сили.
Колеги, які спілкувалися з біженцями з Донбасу, отримали свідоцтва очевидців, які вказували на те, що військова техніка прибувала з боку Росії. Були й інші вказівки на те, що з Росії йшла пряма організована військова підтримка сепаратистам. На підставі цього експерти Amnesty International дійшли висновку, що Росія є учасницею конфлікту, а сам конфлікт, отже, став міжнародним.
- У такому разі як це стосується військовополонених?
- Існує низка положень міжнародного гуманітарного права, які застосовуються саме в умовах міжнародного конфлікту. Тут багато запитань, але частину з них у сьогоднішній ситуації в Україні не можна застосувати.
У цій ситуації Росія не визнає своєї участі в конфлікті, і проблематично розглядати як військовополонених росіян, які потрапили в полон в Україні після їхньої участі в бойових діях на боці сепаратистів
У цій ситуації Росія не визнає своєї участі в конфлікті, і проблематично розглядати як військовополонених росіян, які потрапили в полон в Україні після їхньої участі в бойових діях на боці сепаратистів. Формально тут одну сторону представляють офіційні українські структури, а іншу – українські та іноземні громадяни, які взяли до рук зброю і тим самим порушили українські закони.
До тих з них, хто потрапив у полон, хто потрапив у руки українського правосуддя, статус військовополоненого не можна застосовувати, і, відповідно, передбачений для військовополонених імунітет від притягнення до відповідальності власне за фактом участі в бойових діях на них не поширюється.
Інша справа, що поводитися з ними жорстоко, застосовувати тортури неприпустимо – це є і грубим порушенням прав людини, і злочином згідно з українськими законами, і за такі дії винні мають нести повну кримінальну відповідальність. Це, до речі, стосується і жорстокого поводження з боку української влади, і з боку сепаратистів, і де-факто влади самопроголошених «ДНР» і «ЛНР».
- Яка доля звітів Amnesty International? Вони публікуються в ЗМІ. Чи передаються відповідним українським органам? Чи є офіційна реакція з їхнього боку?
- Ми виходимо з того, що будь-який документ, що публікується нами, є відкритим і становить інтерес, у тому числі для офіційних органів. Наші звіти ми за можливістю передаємо представникам української влади безпосередньо на офіційних зустрічах або направляємо поштою.
Чи завжди у нас повноцінний діалог? Буває всяке, і не тільки у випадку з Україною, звичайно. Наприклад, після закінчення подій на Майдані і зміни влади в Києві ми звернулися до Генпрокуратури з листом, де виклали задокументовані нами випадки порушення прав людини з боку правоохоронних органів під час протестів – близько десяти епізодів. Потім у нас була зустріч з представниками ГПУ, на якій з'ясувалося, що цей лист десь загубився.
Не біда – вислали їм інформацію знову, отримали офіційну відповідь, звернулися знову з проханням уточнити і конкретизувати. Це досить позитивний досвід. Не тільки в Україні такі випадки мають місце, але часто у нас є підозри, що наші документи губляться невипадково.
- Наскільки є реальними судові перспективи за фактами порушень у зоні конфлікту, виявленими й оприлюдненими?
- Якби я дав відверту відповідь виходячи тільки з реалій сьогоднішнього дня, то вона була б не дуже оптимістичною. Але світ змінюється, змінюється Україна. Досвід інших країн, багаторічний досвід Amnesty International свідчить, що навіть майже неможливе стає можливим. Все це вимагає терпіння, величезних зусиль, мобілізації громадської думки. Тому перспективи є.
Важливо прийти до того, щоб справедливість і правосуддя були доступними всім, кому довелося зіткнутися з порушенням їхніх прав на національному рівні
Важливо прийти до того, щоб справедливість і правосуддя були доступними всім, кому довелося зіткнутися з порушенням їхніх прав на національному рівні. Але там, де національне правосуддя буксує, є й міжнародні механізми. Скористатися ними непросто, але вони є.
- В Україні періодично говорять про необхідність звернення у справах Майдану й АТО до Міжнародного кримінального суду, але держава поки що не є його учасником. Які перспективи приєднання до нього?
- Наша організація вже багато років наполягає на ратифікації Україною Римського статуту (тобто визнання юрисдикції Міжнародного кримінального суду, МКС), і у нас є надія, що це станеться найближчим часом.
Технічно це важливе для України питання можна вирішити відносно швидко – потрібне відповідне рішення Верховної Ради про внесення необхідних змін до Конституції. Політично питання дуже складне, але голосів на користь ратифікації звучить все більше.
Повноцінний мир на сході не настане без встановлення і покарання винних відповідно до вимог справедливого судочинства, без надання компенсації жертвам
Повноцінний мир на сході не настане без встановлення і покарання винних відповідно до вимог справедливого судочинства, без надання компенсації жертвам. Відразу обмовлюся, що МКС не є панацеєю і не замінить повноцінну національну систему правосуддя. Суд у Гаазі важливий, коли національна система правосуддя зруйнована або коли влада не бажає об'єктивно проводити розслідування самостійно.
- Діяльність правозахисних організацій, в тому числі й Amnesty International, часто викликає критику з боку тих, хто незадоволений результатами їхньої роботи. Яким чином ви забезпечуєте результат, щоб уникнути звинувачень в упередженості?
- Думки щодо конфлікту зараз надзвичайно поляризовані. Сьогодні неможливо сказати щось про те, що відбувається на сході України, що рівною мірою було б прийнято як незалежна і нейтральна позиція усіма сторонами.
Нас би це сильно турбувало, якби це відбувалося тільки щодо однієї зі сторін конфлікту. Але коли це відбувається з обох сторін, то можна сміливо говорити про нашу неупередженість – ось вам підтвердження
Дуже часто ми стикаємося з тим, що якась наша конкретна заява вітається однією стороною, яка приводить її як підтвердження своєї позиції, і заперечується іншою як упереджена і така, що гратиме на руку пропаганді супротивника. Нас би це сильно турбувало, якби це відбувалося тільки щодо однієї зі сторін конфлікту. Але коли це відбувається з обох сторін, то можна сміливо говорити про нашу неупередженість – ось вам підтвердження.
Наш звіт про порушення прав людини з боку членів добровольчих батальйонів, опублікований на початку вересня, був спочатку сприйнятий досить негативно в Києві, серед громадськості, та й серед деяких партнерів України на міжнародному рівні. Ми були якщо не першими, то точно одними з перших, хто голосно завив про цю проблему.
Відтоді минуло небагато часу, але багато що змінилося. Хто тепер стане заперечувати, що в цій сфері є серйозні проблеми? Чудово – давайте встановлювати факти і розбиратися. Не можна допустити, щоб позиція щодо конфлікту на сході стала перешкодою на шляху справедливості і неухильного дотримання прав людини. Інакше чого варті всі жертви, яких зазнала Україна, і на який мир можна розраховувати?
Те саме стосується і наших заяв з приводу порушення прав людини з іншого боку. Доводиться всяке чути, зокрема, з боку російських ЗМІ, та й не тільки. Скажу більше, мені доводилося стикатися з жорсткою критикою з боку давніх членів та прихильників Amnesty International, які, наприклад, нашу липневу доповідь про викрадення на Донбасі визнали виявом упередженості на користь нової київської влади.
***
Цей матеріал опубліковано в №3-4 журналу Корреспондент від 30 січня 2015 року. Передрук публікацій журналу Корреспондент в повному обсязі заборонений. З правилами використання матеріалів журналу Корреспондент, опублікованих на сайті Корреспондент.net, можна ознайомитися тут.