Вимога Меркель, Олланда і Путіна змінити Конституцію до кінця 2015 року виглядає як втручання у внутрішні справи.
Але формулювання цього пункту мінських угод залишає українській стороні поле для маневру, пише Дмитро Москаленко у №7 журналу Корреспондент від 20 лютого 2015 року.
Україні в принципі не звикати до змін у Конституції. З того часу як був прийнятий перший Основний закон, у 1996-му, його змінювали тричі. І ще як мінімум двічі невдало.
У кожному з цих випадків обиватель опинявся стороннім спостерігачем, хоча автори змін робили вигляд, що консультуються з народом, хочуть знати його думку. Реформа 2004 року супроводжувалася масовими зібраннями в держустановах, на яких обговорювали і схвалювали законопроект, що проштовхувався президентом Леонідом Кучмою. Але опитування того часу показували: політреформа для українців перебувала лише в двадцятці нагальних тем.
Не дивно, адже у всіх випадках зміни стосувалися основ державного устрою – повноважень президента і парламенту, процедури формування уряду. Тобто питань, які на життя звичайного громадянина безпосередньо не впливали. Хіба що теоретично виборець отримував більше можливостей вплинути на формування уряду за допомогою своїх депутатів.
Але це все занадто складно для українців, які просто зайняті сім'єю і роботою і не ставлять цілей докорінно змінити державу. Конституційні права і свободи громадянина ніхто не чіпав, формальні гарантії на безкоштовні медицину й освіту зберігали, хоч і не поспішали виконувати, тому широкі маси не виявляли до подій інтересу.
Тому всі спроби конституційних реформ проходили переважно у вигляді розборок між партіями й угрупованнями. Не помітили б виборці і чергової спроби, яку зараз намагається реалізувати влада, якби їх не стали підганяти в цьому питанні відразу три глави іноземних держав.
Не ваша справа
Другий мінський документ містить вимогу провести конституційну реформу і навіть встановлює тимчасові обмеження – до кінця 2015 року. Вперше в історії України рамки реформування Конституції встановлені групою іноземних керівників. При цьому деталі реформи не конкретизуються.
Але, незважаючи на те що іноземні учасники переговорів раніше виступали на користь федералізації України, в угоді цього немає.
Ще в серпні канцлер Німеччини Ангела Меркель дала зрозуміти, що не проти цього, але, щоб не ставити Президента України Петра Порошенка в незручне становище, пояснила, що саме вона мала на увазі.
«Коли ми в Німеччині говоримо про федералізацію, то мова йде про німецький тип федерації. Ми розуміємо, що в Україні це називають децентралізацією і це саме те, чого хоче Президент Порошенко, і ми це підтримуємо», – пом'якшила Меркель формулювання.
Росія в особі глави МЗС Сергія Лаврова періодично наполягає на федералізації, але наголошуючи, що вирішувати має народ.
«Це вирішувати самим українцям. Ми не пропонуємо федералізацію або автономію», – сказав Лавров.
Сам Порошенко досі не втомлюється повторювати: він категорично проти відмови від унітарності. Але іноді додає, що останнє слово залишається за народом.
Єдина конкретна вимога, яка є в цьому пункті, стосується проведення децентралізації. Але її збиралися проводити і без тиску ззовні.
«Там [у мінських угодах] прописана децентралізація, яка є і в програмі Президента, і в коаліційній угоді, і в програмі багатьох партій, що пройшли до парламенту. Ми заявили про децентралізацію набагато раніше, ніж вимагала того мінська угода. Це не суперечить нашій внутрішній політиці», –каже Корреспонденту Юрій Ключковський, багаторічний заступник голови комітету Верховної Ради з питань державного будівництва та місцевого самоврядування.
Для української сторони більш важливою може виявитися безцеремонність, з якою зовнішні сили вказують їй, що робити
Втім, для української сторони більш важливою може виявитися безцеремонність, з якою зовнішні сили вказують їй, що робити.
«З правової точки зору для суверенної держави це нонсенс. З моральної точки зору – принизливо. З фактичної точки зору, відповідно до світової практики, такі умови можуть диктувати тільки ті, хто переміг у війні. Можна ходити навколо, але цей момент – дуже серйозна поразка для України», – вважає Борис Беспалий, колишній секретар комітету Верховної Ради з питань держбудівництва і місцевого самоврядування, заступник голови комітету з питань правової політики.
Питання про саму необхідність реформи в Україні вже не обговорюється. Її підтримують практично всі сили, представлені в парламенті. Але винесення цієї теми для обговорення на зовнішньополітичний рівень може стати подразником, який завадить її реалізації.
«Насправді нам дійсно треба проводити конституційну реформу – це записано у всіх наших внутрішніх документах починаючи з маніфесту Майдану, потім – у коаліційній угоді. Чи встигнемо ми її провести до кінця 2015-го? Не знаю, треба почати хоча б. Наголошую: цей пункт не повинен був бути предметом міждержавних угод», – каже голова правління Центру політико-правових реформ Ігор Коліушко.
На думку експерта, Меркель, російський лідер Володимир Путін і президент Франції Франсуа Олланд до проведення реформи не повинні мати відношення.
А нардепи проти
Проте Київ ще спроможний скористатися розмитим формулюванням і провести реформу в потрібному йому вигляді. Та й взагалі, поки не буде готовий підсумковий законопроект, і говорити нема про що.
«Зміни до Конституції потрібно обговорювати тільки за наявності тексту законопроекту», – вважає Беспалий.
Він звертає увагу на фактор парламенту. Доля змін багато в чому залежить від депутатів. Яким би документ не виявився, його все одно доведеться проводити через сесійний зал. Двічі.
Останні голосування свідчать, що стабільної більшості в Раді під час важливих голосувань немає.
«Ці поправки до Конституції залежать ще й від Верховної Ради. А депутати не брали участі в переговорах і якихось зобов'язань не брали», – попереджає Беспалий.
В України не залишається вибору, щоб якось викручуватися. Ключковський вважає, що поки що Україні не варто особливо чинити опір.
«В даному разі Київ виконуватиме положення домовленостей тією мірою, якою зараз необхідно, а не тією мірою, якою диктує нам Росія. Думаю, ми це перетерпимо», – каже парламентарій.
Набагато конкретніші зобов'язання для української сторони містить у собі пункт про проведення місцевих виборів на Донбасі. Вони можуть зробити на життя регіону більший вплив, ніж спроби змінити Основний закон, – легітимізують місцеві сили, дадуть можливість європейцям вступити з останніми в контакт. І в цьому випадку в українців можливостей для маневру зовсім небагато.
Мінські угоди
Перший протокол в Мінську був підписаний 5 вересня 2014 року. Стосувався він переважно припинення вогню. 19 вересня там само був підписаний додатковий меморандум. Обидва документи постійно порушувалися. До січня вони фактично перестали виконуватися.
Друга мінська угода укладена 11-12 лютого 2015-го лідерами Німеччини, Франції, України, Росії, а також підписана контактною групою, що складається з представників Росії, України, самопроголошених «ДНР» і «ЛНР». Документ зачіпає ширше коло питань, зокрема і зміни в Конституції.
п. 11. Проведення конституційної реформи в Україні з набуттям чинності до кінця 2015 року нової Конституції, яка передбачає як ключовий елемент децентралізацію (з врахуванням особливостей окремих районів Донецької та Луганської областей, узгоджених з представниками цих районів), а також прийняття постійного законодавства про особливий статус окремих районів Донецької та Луганської областей відповідно до заходів, зазначених у примітці, до кінця 2015 року.
п. 12. На підставі закону України про тимчасовий порядок місцевого самоврядування в окремих районах Донецької та Луганської областей питання, що стосуються місцевих виборів, будуть обговорюватися й узгоджуватися з представниками окремих районів Донецької та Луганської областей у рамках тристоронньої контактної групи. Вибори будуть проведені з дотриманням відповідних стандартів ОБСЄ за моніторингу з боку Бюро з демократичних інститутів і прав людини ОБСЄ.
***
Цей матеріал опубліковано в №7 журналу Корреспондент від 20 лютого 2015 року. Передрук публікацій журналу Корреспондент в повному обсязі заборонений. З правилами використання матеріалів журналу Корреспондент, опублікованих на сайті Корреспондент.net, можна ознайомитися тут.