Корреспондент узяв інтерв’ю в уповноваженої Верховної Ради з прав людини Валерії Лутковської.
В українського омбудсмена повноважень недостатньо, але його офіс намагається в міру можливостей захищати інтереси переселенців, кримчан, українців, які постраждали на Майдані і утримуються в російських СІЗО, стверджує Валерія Лутковська.
Валерія Лутковська чи не єдиний високопоставлений чиновник часів президентства Віктор Януковича, що зберіг своє крісло після Майдану, пише Євгенія Вецько у матеріалі, розміщеному в №7 видання від 20 лютого 2015 року.
В інтерв'ю Корреспонденту уповноважена Верховної Ради з прав людини розповіла про те, як їй працюється з новою владою і чому вона не може захистити права українців ні в Криму, ні на сході України. І вже тим більше не в змозі допомогти українцям, яких намагаються судити на території Росії.
- Ви якось контролюєте хід розслідування загибелі Небесної сотні?
- Усі свої матеріали ми передали до Генеральної прокуратури. Я об'єктивно розумію, що це розслідування досить складне, враховуючи кількість людей, які брали участь у тих подіях. Термін розслідування повинен бути розумним. Якби його закінчили протягом одного місяця, то, звичайно, можливо, виникли б питання до його об'єктивності.
Але вже минув рік, і тепер можна говорити про те, що розслідування йде надто довго. Сподіваюся, що з появою нового генерального прокурора буде дано новий поштовх цій справі і ми дізнаємося, що відбувалося на Майдані і хто винен у загибелі людей.
Деякі справи відправлені до суду, висунуті звинувачення співробітникам Беркута та працівникам інших спецпідрозділів внутрішніх органів. Тобто перші результати є.
Що мене порадувало, так це те, що право розслідувати події на Майдані з точки зору злочинів проти людяності надали Міжнародному кримінальному суду. І ми разом з громадськими організаціям надали Гаазькому трибуналу всю наявну в нас інформацію. Є надія на об'єктивне покарання всіх винних.
- За рік, що минув після подій на Майдані, якось змінилося ставлення до прав людини в Україні?
- Будь-яка політична сила, яка приходить до влади, більше займається економічними та політичними питаннями, ніж захистом прав людини. Він на другому, третьому, п'ятому місці. Це, безсумнівно, пов'язане з проблемами в країні, з подіями на сході.
Ситуація ускладнилася ще й тим, що на безпечній території України перебуває загалом більше 1 млн внутрішньо переміщених осіб. Це додатковий виклик владі. Існує загроза соціального конфлікту у зв'язку з невлаштованістю переселенців.
Люди потрапляли під обстріл, їм довелося кинути все і поїхати в інший регіон, з одного культурного середовища вони потрапили в інший. Їм потрібна більша увага і більш чітка соціальна політика. Вони почувають себе кинутими, тягарем, хоча не повинні. У кожного є спеціальність. Потенціал переселенців обов'язково повинен бути використаний державою і стати поштовхом для її економічного розвитку.
- Що ви робите для дотримання їхніх прав?
- В уповноваженого з прав людини є два шляхи реагування. Випадок перший – це коли має місце людський фактор. Якщо законодавство передбачає одне рішення, а чиновник з якихось причин приймає інше. У такій ситуації потрібно в ручному режимі змусити його діяти за законом.
Відразу після окупації Криму до нас звернулася мати молодого чоловіка з Криму, якого повинен був прийняти вуз у Києві. Не вистачало якихось документів, і йому запропонували з'їздити за ними до Сімферополя. Притому що перебувати йому там вже було небезпечно. Мені довелося передзвонити ректору і запитати, чи точно він упевнений у своїй вимозі. Виявилося, що все гаразд і цей молодий чоловік уже закінчує третій курс. Це найпростіший підхід.
Складніше, коли потрібно вирішувати питання системного характеру. Коли потрібно приймати закони, коли потрібно інакше регулювати державну політику. Ми дуже довго разом з правозахисними організаціями домагалися прийняття спеціального закону про внутрішньо переміщених осіб. Їх у жодному разі не можна називати біженцями, бо це наші громадяни, які переїхали з регіону, де ведуться активні бойові дії, в регіони, де спокійно. Їм потрібно допомогти адаптуватися на новому місці.
Візьміть питання працевлаштування. Людину не можуть поставити на облік в центрі зайнятості до того часу, поки вона не припинить трудові відносини з працедавцем, наприклад, на території Луганської області. Ви уявляєте зараз процес звільнення з підприємства в зоні АТО? Потрібні особливі і значно більш полегшені процедури, щоб людину не заганяти в кут.
Вже є спеціальний закон, є спеціальна постанова Кабінету Міністрів. Ми дуже багато зробили, щоб він був прийнятий, дуже раділи успішному голосуванню. Але з'явилася інша проблема. Протягом трьох місяців після того, як цей закон набув чинності, Кабінет Міністрів повинен був підготувати ще ряд нормативно-правових актів щодо переселенців. Термін скоро закінчується, а документів досі немає. Незрозуміло, чи виконає уряд свої зобов'язання перед переселенцями і волю парламенту.
- Закон про статус переселенців є, а соціальних виплат у тих, хто залишився в зоні АТО, немає.
- Я довго аналізувала цю проблему. Можна було б позитивно поставитися до такого рішення уряду, якби воно супроводжувалося компенсаторними заходами. Якби було заявлено, що оскільки привезти готівку в Донецьк неможливо – машини розстрілюють, гроші забирають, – людям відкриті рахунки. Якби на блокпостах їх чекали автобуси, які відвозили б у найближчий обласний або районний центр, і в будь-який момент, виїхавши на територію, підконтрольну владі України, вони могли отримати гроші. Якби їм говорили: «Звичайно, ми б хотіли, щоб ви залишилися на мирній території, але ви вільні вибирати, де жити». Адже багато хто там перебуває не через свої політичні переконання, а тому що боїться кидати будинки або не може кинути хворих або старих родичів.
Але автобусів немає, рахунків теж немає. Тільки переїхавши й отримавши статус переселенця, можна отримати соціальні виплати.
Київський окружний суд вже визнав відповідну постанову Кабінету Міністрів незаконною. Але це рішення першої інстанції, воно ще може бути оскаржене.
- Що ви пропонуєте робити людям, які не можуть виїхати з окупованих територій? Як ви допомагаєте їм?
- На жаль, зараз таким людям можуть допомогти тільки волонтери. З одного боку, ситуація в Криму і на сході спровокувала приголомшливий сплеск волонтерського руху. Люди жертвують собою, щоб допомогти тим, хто залишився на території активних бойових дій. Коли я спілкуюся з волонтерами, я насилу стримую сльози і пишаюся тим, що працюю спільно з ними в рамках координаційного центру з надання допомоги тимчасово переміщеним особам.
Але, з іншого боку, держава не може допомогти людям, які залишилися в зоні АТО. Держава може їх прийняти тут і надати необхідну соціальну допомогу, але вивезти з Донецька, Луганська чи Єнакієвого не може. Тому що ця територія не контролюється українською владою. Раджу звертатися до волонтерів, які допоможуть дістатися хоча б до першого блокпоста української армії, а після цього готова включитися державна машина і я в тому числі.
- Наближається річниця анексії Криму. Яка ваша роль у захисті українців, які залишилися на півострові?
- Працювати в Криму повноцінно мені не дозволяють. Моя функція зараз обмежується контролем над дотриманням прав людини. Там залишилися громадяни України, там залишилися люди, які потребують нашої допомоги, але об'єктивна реальність не дозволяє нам ефективно працювати в цій сфері.
- Тобто реального механізму захисту прав українців, які залишилися на півострові, немає?
- Ми можемо спостерігати і реагувати через російського омбудсмена – Еллу Памфілову. Але якщо ми досить ефективно взаємодіяли, коли на територію РФ незаконно вивезли дітей зі сходу України, з метою повернути їх на батьківщину, то щодо Криму є очевидні проблеми. І, на жаль, вони поки що не вирішуються.
- А українська влада якось сприяє?
- Є дуже хороша взаємодія з Міністерством закордонних справ. А коли виникають проблеми щодо переселенців зі сходу, кримчан, то ми співпрацюємо з Мінсоцполітики. І вони реагують досить швидко.
- Немає конфлікту з новою українською владою? Ви ж обиралися ще за «злочинного режиму Януковича».
- Будь-які звинувачення, що мене обирали якось не так, що є певний вплив попередньої влади на мою діяльність, вважаю дивними. Зовсім недавно Міжнародний інститут з прав людини визнав українського омбудсмена таким, що відповідає статусу А. Це найвищий статус, який показує незалежність інституту від жодних впливів. І політичних, і економічних.
Перший принцип, який був внесений в цей офіс з моїм обранням, – це повна відмова від впливу політичних віянь на діяльність уповноваженого з прав людини. За рік ми цього досягли. Ми і критикували, і критикуємо проблемні законопроекти незалежно від того, хто з політиків їх ініціював. Нас цікавить тільки потенційне порушення прав людини. Нас не шанують ні влада, ні опозиція, але в своїй діяльності ми спираємося на правозахисне середовище та інститути громадянського суспільства, з якими у нас тісне партнерство вже майже три роки.
- Прикладом явного порушення прав людини прийнято вважати «диктаторські закони», проголосовані 16 січня 2014 року. Нинішнє скликання парламенту вже встигло відзначитися чимось схожим?
- Звичайно. Щодо одного законопроекту ми подали пропозицію Президенту. Поки немає його реакції, я не хотіла б коментувати це питання. Ще щодо одного Президент не прислухався до нашої думки, тому теж не стану давати йому оцінку.
Одне з питань, де ми підтримали парламент, – це ліквідація Нацкомісії із захисту суспільної моралі.
- А ситуація з арештом журналіста Руслана Коцаби? На чийому ви боці?
- Не хочу коментувати арешт, тому що це рішення суду, а рішення суду потрібно не коментувати, а виконувати. Я з повагою ставлюся до системи правосуддя і не втручаюся в неї – це заборонено Конституцією України. Але якщо говорити про право на свободу висловлення поглядів, то тут дійсно є питання щодо дотримання ст. 10 Європейської конвенції з прав людини. Людина висловила свою точку зору про мобілізацію, і вона лягла в основу кримінального обвинувачення проти неї.
- Пропозицію Генштабу обмежити виїзд чоловіків призовного віку з України будете якось оскаржувати?
- Поки що це не більше ніж побажання. Ніхто не може вимагати на кордоні довідки з військкомату. Якщо відповідні зміни будуть в законодавство внесені, то я говоритиму про те, що є ризик порушення прав людини. Зокрема, права на свободу пересування. Військовий обов'язок людини і право на переміщення не повинні вступати в конфлікт. Для того щоб обмежити це право, потрібні дуже серйозні підстави.
- Надія Савченко, Олег Сенцов, Олександр Кольченко. Як ви допомагаєте їм?
- Кожна з цих справ є унікальною, і узагальнювати їх я б не стала. Якщо мова йде про пана Кольченка [кримський активіст був заарештований у травні 2014-го, його звинувачують у підготовці теракту], то була дуже цікава позиція Російської міграційної служби. Оскільки, перебуваючи в Лефортові, він сам не відмовився від громадянства РФ, то автоматично втратив громадянство України. Нам довелося нагадати російській стороні, що тільки Україна вирішує, чи має та чи інша людина українське громадянство. Крім того, у нас є закон, який передбачає, що всі, хто перебуває на території окупованого Криму, зберігають українське громадянство. Нам довелося направити в РФ документ української Міграційної служби, що пан Кольченко зберігає український паспорт. Ми розмістили у нас на сайті всі документи, щоб адвокати могли ними користуватися.
Із Сенцовим ситуація трошки інша. Він написав заяву про застосування тортур у той час, коли був у Сімферопольському СІЗО. Це питання я поставила перед Панфіловою, зажадала об'єктивного розслідування заяви. Нам відповіли, що прокуратура визнала скарги необґрунтованими. Це рішення я оскаржувати не можу, це може зробити сам Сенцов і його адвокати. Також виникало питання з громадянством, але його українське громадянство російська сторона все-таки визнала.
Що стосується Савченко. В адвокатів були побоювання, що сильно зміняться умови утримання Савченко під час психічної експертизи. Я просила свою російську колегу відвідати її, подивитися умови утримання, простежити, щоб у неї була можливість зустрічатися з адвокатами, оскільки в цей самий час тривали слідчі дії.
Зараз ситуація зайшла в глухий кут. Надія вже більше двох місяців голодує. Чесно кажучи, я сподівалася, що російське правосуддя змінить свою точку зору на необхідність утримання Савченко під вартою. Думала, що вони більш гуманні щодо людини.
Об'єктивно Савченко є іноземкою, об'єктивно у неї немає місця проживання в Москві, де проводяться слідчі дії хоч і за надуманою, але кримінальною справою. І я запропонувала Басманному районному суду міста Москви, щоб вони змінили запобіжний захід на домашній арешт. А місцем проживання було б консульство України в РФ.
Крім того, я пропонувала взяти її на поруки. Я розуміла, що я громадянка України і перебуваю в Києві. Тому я звернулася до Панфілової з проханням підтримати мене і запропонувати Басманному суду взяти на поруки Савченко. Але басманне правосуддя залишилося басманним правосуддям, і Надію залишили під вартою.
Ми дуже розраховуємо на оскарження цього рішення, тримаємо зв'язок з адвокатами. Чекатимемо розгляду справи наступною інстанцією. Дуже сподіваюся, що здоровий глузд візьме гору. Керівництво РФ не може не розуміти, що воно несе повну відповідальність за життя Савченко. Цю жінку не зломити. Влада РФ відповідальна за все, що з нею може статися. Дуже розраховую на те, що здоровий глузд переможе і Савченко щонайменше відпустять під домашній арешт або на поруки.
***
Цей матеріал опубліковано в №7 журналу Корреспондент від 20 лютого 2015 року. Передрук публікацій журналу Корреспондент в повному обсязі заборонений. З правилами використання матеріалів журналу Корреспондент, опублікованих на сайті Корреспондент.net, можна ознайомитися тут.