Права громадян України в Криму масово порушуються, але Київ нічого поки що зробити не може.
Кримських татар «витискують» з півострова. Їх не саджають у теплушки, не вивозять насильно вглиб Росії, а змушують прийняти рішення кинути все і поїхати, пише Валерія Лутковська, уповноважений Верховної Ради з прав людини, у колонці, опублікованій у №8 журналу Корреспондент від 27 лютого 2015 року.
Непросто живеться в Криму й українцям. Арешти, залякування, викрадення – це репресії, за якими стоїть прихована депортація кримських татар. За перші півроку, що минули після анексії Криму, півострів залишили понад 10 тис. представників цього народу.
30 січня в будинок заступника голови Меджлісу кримськотатарського народу Ахтема Чийгоза прийшли з обшуком. Він був заарештований напередодні за підозрою в організації «масових заворушень» 26 лютого 2014 року. В Україні право на мирні зібрання – одна зі свобод, прямо закріплена в Конституції. При цьому окупаційна влада в Криму вважає, що відкрити за це кримінальну справу абсолютно нормально. За те, що Чийгоз реалізував своє право, його кинули за ґрати.
Явний тиск на кримських татар почався із заборони в'їзду на територію Криму їхньому лідерові Мустафі Джемілєву. Потім півострів був закритий для голови Меджлісу Рефата Чубарова, а членів Меджлісу стали викликати в прокуратуру для давання різноманітних відомостей.
Кримських татар практично відкрито переслідують – адміністративно, кримінально, фізично. Злочини, скоєні щодо них, не розслідуються. Факти зникнення людей, тортур ... Вбивство Решата Аметова, зникнення Тимура Шаймарданова, викрадення громадського активіста Сейрана Зінедінова. Таке враження, що про ці справи просто забувають.
А якщо їм потрібно розслідувати зустріч Джемілєва з його співвітчизниками на кордоні в Армянську, то задіюються всі механізми, раптом знаходяться потрібні записи з відеокамер, свідки. Були проведені обшуки в будинках і квартирах членів Меджлісу, в медресе, в школі, в мечеті, в приміщеннях редакції газети Авдет та фонду Крим, в самій будівлі Меджлісу. Згодом Меджліс взагалі виселили з будівлі, яку він займав багато років.
І ми не можемо захистити людей. Ми можемо тільки звертатися до уповноваженого з прав людини РФ, до міжнародних інститутів, ми можемо закликати світову громадськість звернути увагу на цей явний примус до депортації цілого народу, який тільки нещодавно повернувся на свої споконвічні землі.
Майже щодня ми стикаємося і з порушенням прав українців. Якщо раніше всі національності почували себе в Криму вільно, то тепер у людей практично немає можливості розмовляти українською мовою, немає українських шкіл, немає українських ЗМІ. Навіть з будівлі Ради міністрів збили назву українською і кримськотатарською мовами. Тепер тільки російська і тільки російський прапор.
Не так давно ми отримали звернення від 150 ув'язнених, які перебувають у Сімферопольському слідчому ізоляторі. Вони автоматично отримали російське громадянство, оскільки за спеціально прийнятим Держдумою законом, щоб зберегти українське громадянство, їм потрібно було особисто з'явитися в міграційну службу. Зі зрозумілих причин зробити вони цього не могли.
Тепер справи цих людей зовсім незрозумілим чином, юридично необґрунтовано переглядаються судами Російської Федерації, й ув'язнені вважаються засудженими за російським законодавством. До нас зверталися люди, яким український суд змінив запобіжний захід і випустив з-під варти, але це рішення не виконується, і людина залишається у в'язниці. Тому ув'язнені – напевно, категорія, найбільш ущемлена в правах.
Гірше, ніж ув'язненим, тільки дітям, які продовжують перебувати в інтернатних установах. На жаль, рішення про їхнє вивезення вчасно прийнято не було, і, за нашою інформацією, вже був один так званий поїзд надії, який вивіз із Криму на материкову Росію усиновлених українських дітей.
Така програма є і в Україні – програма, спрямована на те, щоб дитина виховувалася в прийомній сім'ї, у дитячому будинку сімейного типу. Але ми ніколи не порушуємо право дитини на громадянство. А російська влада вивезла дітей, які за народженням є громадянами України, у різні райони РФ. Ми навіть не зможемо дізнатися через певний час, як живуть ці діти, як склалася їхня доля. Не зможемо відстежити, чи все у них гаразд у новій прийомній сім'ї. Звичайно, це порушує права людини, порушує права дитини, суперечить Конвенції про права дитини. Це, безсумнівно, велика проблема.
Ми зверталися до керівництва РФ, до російського уповноваженого з прав людини, але поки що реакції немає. Ми можемо тільки спостерігати, робити заклик до світової спільноти. А родичам людей, права яких порушені, радимо звертатися до Європейського суду з прав людини та структур ООН.
***
Цей матеріал опубліковано в № 8 журналу Корреспондент від 27 лютого 2015 року. Передрук публікацій журналу Корреспондент у повному обсязі заборонено. З правилами використання матеріалів журналу Корреспондент, опублікованих на сайті Корреспондент.net , можна ознайомитися тут.