Фото: Reuters
За рік після анексії кардинальних змін на краще у житті кримчан не відбулося
Надії на те, що прийде новий пан і вирішить всі проблеми кримчан, не виправдалися. Змінилися тільки ксиви та довідки.
Рік, що минув після анексії Криму, приніс мало змін жителям півострова. Хіба що паспорти інші. А порядку як не було, так і немає, пише Леонід Грач, колишній спікер Верховної ради Криму і народний депутат України, у колонці, опублікованій у №8 журналу Корреспондент від 27 лютого 2015 року.
Щоб підбити підсумки минулого року, потрібно згадати, що розлом, що стався між Україною і Кримом, був зумовлений історично. Референдум 20 січня 1991 року дав йому можливість стати автономією. Потім ми пройшли «бандитський шлях», а в 1998-му через Верховну Раду була проведена Конституція [Автономної Республіки Крим], що закріпила всі повноваження півострова (до речі, сьогодні у нього таких повноважень немає). Якби її положення виконувалися, то Крим відігравав би роль якоря, моста між Україною і Росією. Ніяких референдумів, анексій і «зелених чоловічків» не було б. Тим більше що керівництво РФ неодноразово заявляло, що Крим ніколи не буде у складі Росії. Але події створили ситуацію.
«Макіївські», «донецькі», «єнакіївські» своїми діями довели її до абсурду. Крім того, кримчани, які завжди вирізнялися проросійськими настроями, боялися націоналізму, який почав посилюватися з часів президента Віктора Ющенка. Я багато разів казав, що в Криму з такими настроями не можна проводити ті самі навчання НАТО, що з ним потрібно поводитися філігранно. Й останньою краплею став Майдан 2014-го. Якби не весь цей контекст, то референдуму 16 березня [про входження Криму до складу РФ, результати якого Україна і Захід визнавати відмовляються] не було б. А так заспокоїти вулкан було вже неможливо.
Ми всі розуміємо, що референдум організували не Володимир Константинов, колишній регіонал, і не Сергій Аксьонов. Природно, все відбулося за участю [президента РФ] Володимира Путіна, який забезпечив присутність «зелених чоловічків». Якби не були взяті під жорстку охорону військові частини, Верховна рада, все могло закінчитися кровопролиттям. Воно було зупинено. А методи ... Це питання друге.
Важливіше, з чим ми прийшли до річниці. Те, що на березневому референдумі проголосували 1,3 млн осіб, а на виборах у вересні – 800 тис., багато про що говорить.
Такого адміністративного та інформаційного свавілля, яке ми спостерігали напередодні голосування, кримська дійсність у передвиборчий період не знала, якщо порівнювати з «українськими» часами Криму ... Чотири парламентські партії, Единая Россия, ЛДПР, Справедливая Россия і КПРФ Геннадія Зюганова, що примкнула до них, були позбавлені обов'язку збору підписів. У той час як решта партій зобов'язані були збирати підписи на свою підтримку. Про які чесні вибори могла йти мова?
Корупція лізе з усіх щілин. Постійні черги, за будь-яку довідку потрібно заплатити енну суму, бардак в охороні здоров'я. А як люди раділи, що зарплати тепер отримуватимуть вищі, ніж в Україні! І що? Створена громадська палата Криму, яку очолює колишній член Партії регіонів Григорій Іоффе. Зарплати працівників апарату цієї палати – 53 тис. руб. на місяць. Плюс премія – 120 тис. на рік. Яка зарплата у лікарів? 7-8 тис. Вчителі отримують ще менше – 5-6 тис. руб. Пенсіонери чекали індексації зарплат, але її фактично і не було. Йде війна за Медичний університет у Сімферополі, який збираються скасувати. Поки що відстояти не виходить – вуз став частиною Кримського федерального університету. Нонсенс ... Медичний – частина гуманітарного.
Створена так звана самооборона Криму – незаконне формування, яке займається тим, що відбирає чужий бізнес. Кілька десятків підприємств малого та середнього бізнесу, сотні простих кримчан постраждали від силових дій «дружинників»-вандалів.
Ми пишемо Путіну, але відповіді від адміністрації російського президента немає. Кивають чомусь на Україну. Нібито це справа рук Києва. Але де Крим, а де Україна? Крим – це Росія. Апофеозом стало те, що 80% чиновників в Криму – це завезені люди. Це набагато більше, ніж конституційна норма. Якби мене відправили в Тюмень, мені знадобилося б кілька років працювати, щоб повністю зрозуміти систему. У Криму теж своя специфіка. А кримські татари? Це стійке середовище. З ними силовими методами не можна. Кримські татари з молоком матері увібрали образу за депортацію. Якщо хтось думає, що когось можна не пустити, заарештувати, і все, то дуже помиляється. Це короткострокові заходи. Ця рушниця рано чи пізно вистрелить.
Проблему потрібно вирішувати. До того ж нікуди не дінешся від точки зору тієї частини світу, яку називають Заходом. Частина кримчан отримала російські паспорти і живе в російській дійсності. Звичайно, багато людей незадоволені. Але альтернативи немає. Бачили очі, що купували.
***
Цей матеріал опубліковано в № 8 журналу Корреспондент від 27 лютого 2015 року. Передрук публікацій журналу Корреспондент у повному обсязі заборонено. З правилами використання матеріалів журналу Корреспондент, опублікованих на сайті Корреспондент.net , можна ознайомитися тут.