Екс-регіонали створили тіньовий кабмін. Цікаві не стільки його плани на майбутнє, скільки те, кого туди покликали, а кого – ні.
Борис Колесніков у вівторок представив членів тіньового уряду. З боку могло здатися, що на дворі 2007 рік, регіонали знову в опозиції і знову критикують помаранчеву владу за безробіття і девальвацію гривні, яка заганяє українців за межу бідності, пише Дмитро Москаленко у №13 журналу Корреспондент від 3 квітня 2015 року.
За словами учасників прес-конференції, опозиційний кабмін стежитиме за діяльністю уряду сьогодення, вказувати на його помилки і пропонувати свої варіанти вирішення проблеми. Тобто пообіцяли те саме, що збиралися робити всі попередні тіньові уряди, які бували в політичній історії України.
Чи є це черговим рядовим піар-проектом під вибори або опозиціонери все-таки вирішили не давати владі спуску, можна спробувати зрозуміти, вивчивши персональний склад тіньовиків.
Дошка пошани
«Прем'єрство» Бориса Колеснікова – передбачуване призначення. Один зі стратегів усіх останніх виборчих кампаній Партії регіонів, він і до цього проекту підходить системно і комплексно. Те, з яким запалом він узявся за опозицію, лише підтверджує чутки про остаточну консервацію ПР. Не виключено, що витівку з "урядом" він розглядає як альтернативний політтехнологічний проект повернення в активне політичне життя.
Присутність Михайла Добкіна в ролі "віце-прем'єра" з реформи місцевого самоврядування виглядає досить іронічно, враховуючи, що він сам проходив у справі про сепаратизм. Можливо, щоб уникнути розвитку цієї історії, екс-губернатор Харківщини і ризикнув піти у публічну площину.
"Віце-прем'єр" із соціальних питань і пенсійної реформи Наталія Королевська – учасниця всіх виборчих кампаній як самостійний персонаж. Тому дивною стала її поява в уряді Миколи Азарова на посаді міністра соцполітики. Тоді ж говорили про те, то її пролобіював Рінат Ахметов.
З найбагатшим українцем пов'язували і колишнього "справжнього" віце-прем'єра, Олександра Вілкула. На минулих парламентських виборах він серйозно опонував кандидатові від групи Приват. Тепер на посту "віце-прем'єра" з індустріалізації та відновленню Донбасу у нього буде достатньо приводів покритикувати владу.
Єдиним нерегіоналом є Вадим Рабинович. Один зі спікерів Опозиційного блоку, він різко критикує в тому числі і своїх колег. Його присутність на посаді "віце-прем'єра" з правоохоронної діяльності є дуже вдалим надбанням тіньового уряду – дотепні коментарі, емоційність і відкритість користуються популярністю у публіки.
З відомих осіб у тіньовому кабміні можна виділити ще Михайла Папієва ("міністр" соцполітики) і Костянтина Грищенка ("голова" МЗС). Це саме ті кандидати, яких в принципі замінити ніким: занадто коротка лава запасних в опозиціонерів у згаданих сферах.
Решта членів «уряду» підібрана швидше за принципом особистої відданості. "Міністр" охорони здоров'я Ігор Шурма тривалий час після відходу з Верховної Ради працював радником Добкіна. Ще один харків'янин, Євген Мураєв, став "міністром" економіки.
"Міністр" транспорту Володимир Шемаєв вважається близьким до Колеснікова (до речі, екс-міністра інфраструктури). "Міністр" фінансів Віктор Скаршевський працював у структурах Ахметова. У фонді останнього працювала "міністр" освіти Олена Колесникова. "Міністр" юстиції Юрій Котляров очолював юридичний відділ Укртелекому. З уряду регіоналів до тіньовиків перекочували екс-міністр економіки Володимир Макуха і глава Держекоінспекції Павло Жила. Обидва влаштувалися за профілем.
Ядро опозиційного "кабміну" становлять не стільки колишні регіонали, скільки депутати, близькі до Ахметова тією чи іншою мірою
Ядро опозиційного "кабміну" становлять не стільки колишні регіонали, скільки депутати, близькі до Ахметова тією чи іншою мірою. В останній рік він один з небагатьох, хто примудрився не маячіти в заголовках новин, хоча увага до його персони підтримувалося постійно.
Іноді складалося враження, що найбагатший українець повністю пішов з політики, зосередившись на порятункові свого бізнесу. Особливо увиразнює орієнтацію на підприємця і відсутність у списку представників інших опозиційних груп.
Не покликали
В очі кидається відсутність цілої групи регіоналів – так званих младореформаторів (Сергія Арбузова, Віталія Захарченка, Олександра Клименка), які орієнтувалися безпосередньо на тодішнього президента Віктора Януковича. Їх не включили навіть як консультантів або коментаторів, хоча з нового року вони розгорнули активність у соцмережах, російських та українських ЗМІ. Під час представлення тіньовиків не було зроблено навіть жесту ввічливості, хоча того ж Азарова рядові регіонали до останнього часу представляли як економічного гуру.
Їхня відсутність цілком лягає в той потік критики, який звучав з вуст багатьох високопоставлених регіоналів на адресу колишнього президента. І найчастіше це говорили політики, орієнтовані на альтернативні центри впливу в ПР. А анонс окремих прізвищ членів "кабміну" за кілька днів до вистави був не стільки способом зацікавити ЗМІ, скільки сигналом політичним біженцям не намагатися напрошуватися в проект.
Крім того, не є очевидною до кінця роль Сергія Льовочкіна, який раніше виступав з ідеєю створення на базі Опозиційного блоку окремої партії. Нещодавно він заявив про намір ОБ взяти участь у місцевих виборах на Донбасі. Незрозуміло тільки, чи це єдина позиція ОБ або ж особиста ініціатива екс-глави Адміністрації Януковича.
В одні ворота
Всі паралельні уряди, що існували раніше, були фактично однопартійними. Партії немов поспішали першими застовпити ідею для цілей власної пропаганди. Це свідчить як про нездатність партій домовлятися, зокрема уникнення будь-яких спроб об'єднання з потенційними союзниками, так і про їхнє ставлення до самої ідеї системної роботи опозиції як такої.
Опозиційний кабмін Павла Лазаренка (1997)
Лазаренко, який встав на стежку війни з Кучмою, намагався за будь-якого приводу прорвати інформаційну блокаду. Поруч у той час була і Юлія Тимошенко. Однак політична кар'єра екс-прем'єра в Україні швидко обірвалася, а разом з цим й історія першого опозиційного уряду.
Тіньовий кабмін Віктора Януковича (2007-2010)
Ідея створення тіньового уряду була частиною довгої кампанії з повернення Партії регіонів до влади, яка завершилася перемогою Януковича на виборах президента. Альтернативним уряду Тимошенко цей кабмін не став. Його засідання перетворювалися лише на привід для чергових заяв з осудження.
Уряд Сергія Соболєва (2010)
Цей уряд було організовано з подання Тимошенко, яка позбулася всіх офіційних постів після поразки на виборах і була буквально загнана опонентами в рамках кримінальної справи. "Прем'єр" Соболєв чесно відпрацьовував у телеефірах своє тіньове звання, але ідея була похована з ув’язненням лідера Батьківщини в колонію.
Уряд народної ініціативи (2013)
Виник на базі ВО Свобода. Періодично партійний сайт повідомляв про проведення засідань, які мало чим відрізнялися від інших засідань проводу партії.
***
Цей матеріал опубліковано в №13 журналу Корреспондент від 3 квітня 2015 року. Передрук публікацій журналу Корреспондент в повному обсязі заборонено. З правилами використання матеріалів журналу Корреспондент, опублікованих на сайті Корреспондент.net, можна ознайомитися тут.