Не встигла в Україні змінитися влада, як шахтарі знову опинилися на вулицях Києва.
Причиною нинішніх протестів називають як залаштункові ігри олігархів, так і необдуману політику уряду, пише Олена Романюк у №17-18 журналу Корреспондент від 1 травня 2015 року.
Позаминулого тижня в Києві відбулися масові протести шахтарів. Вперше за багато років працівники вугільної галузі пікетували Адміністрацію Президента, Кабмін, Верховну Раду і Міністерство енергетики та вугільної промисловості.
Традиційно шахтарі вимагали виплати заборгованостей із зарплати і державних дотацій на розвиток галузі, нетрадиційно – збільшення закупівельної ціни на вугілля до 1.500 грн за 1 т і відмови від його імпорту, а також відставки міністра енергетики та вугільної промисловості Володимира Демчишина.
Останні, аж надто конкретні вимоги, швидко занепокоїли громадськість, а пізніше викликали шквал звинувачень на адресу компанії Ріната Ахметова ДТЕК, з ініціативи керівництва якої нібито й організували протести шахтарів у столиці.
«Поки все вказує на те, що мітинги шахтарів в Києві були організовані в інтересах олігарха Ахметова. Тому що, по-перше, гірники, які приїхали в столицю, працюють на шахтах компанії Ахметова ДТЕК, по-друге, їх привезли сюди централізовано», – написав у своєму блозі на сайті tsn.ua політтехнолог і директор компанії Berta Communications Тарас Березовець.
За словами політтехнолога Тараса Березовця, головна причина ситуації, що склалася, – конфлікт з Демчишиним, який планує закрити до 11 збиткових шахт, що належать ДТЕК
За словами експерта, головна причина ситуації, що склалася, – конфлікт з Демчишиним, який планує закрити до 11 збиткових шахт, що належать ДТЕК.
«Всі ці шахти отримують гроші з держбюджету. Взагалі весь вугільний бізнес Ахметова завжди будувався на державних субсидіях. Тепер ці збиткові шахти потрібно закривати – в України більше немає можливості їх утримувати», – зазначив політтехнолог.
Сліди олігарха
Ще далі пішов у своїх звинуваченнях депутат від БПП Мустафа Найєм. У своєму блозі на Українській правді він опублікував документ з робочою назвою Фортеця, де детально описані всі заходи, які, мовляв, планує реалізувати менеджмент компаній Ахметова в найближчі місяці. Причому дедлайни деяких заходів заплановані на липень-серпень. За словами депутата, документ був розроблений директорами ДТЕК під керівництвом генерального директора компанії Максима Тимченка.
Найєм пояснює, що ДТЕК – абсолютний монополіст на ринку вугілля, необхідного для генерації електроенергії. Але компаніям Ахметова вдавалося уникати цього визначення «призначенням на ключові посади лояльних менеджерів», зокрема голови Антимонопольного комітету та НКРЕ.
Користуючись монопольним становищем, Ахметов «може диктувати практично будь-яку ціну на свою продукцію, впливаючи на кінцеву вартість електроенергії», зазначає Найєм. У минулому році ДТЕК виставляв ціну для свого вугілля у розмірі 1.100 грн за 1 т. Цього року підприємства Ахметова заявили, що вугілля коштуватиме 1.500 грн.
При цьому, згідно зі звітами компанії, левова частка приросту ціни – витрати на покриття різниці курсу валют під час переоцінки кредитів і відсотків по них.
«Фактично ДТЕК вимагає у держави враховувати своє вугілля за завищеною ціною, щоб мати кошти для виплати відсотків за своїми доларовими кредитами [близько $ 3 млрд, за даними Найєма] і компенсації зростання курсу долара», – вважає депутат. – А щоб «прохання» про допомогу виглядало переконливіше, в Києві з'являються шахтарі, які страйкують проти невиплати зарплат та банкрутства галузі».
Водночас, за його словами, ДТЕК не заклав на підвищення зарплат шахтарям жодної копійки.
«З I кварталу 2014 року до I кварталу 2015 року ДТЕК збільшив собівартість вугілля на 86%, а зарплата шахтарів не змінювалася», – зазначає Найєм.
Як наслідок таких звинувачень, у п'ятницю, 24 квітня, група народних депутатів зажадала від генпрокурора Віктора Шокіна розібратися з роллю Ахметова і його структур в організації мітингів у Києві.
«Відправляємо з колегами звернення на ім'я генерального прокурора з вимогою розібратися в тому неподобстві, яке Ахметов вчора влаштував у Києві», – повідомив, зокрема, у Facebook депутат Сергій Висоцький.
Зворотний бік
У багатьох експертів протести шахтарів у Києві викликали двоїсте відчуття: з одного боку, за будь-яким виступом можуть стояти ті, кому це вигідно, з іншого, невдоволення шахтарів – у кожному разі закономірний наслідок економічної політики уряду.
У 2015-му Кабінет Міністрів взагалі не передбачив статтю дотування вугільної галузі в державному бюджеті. Паралельно з цим держава практично відмовилася купувати вугілля в українських шахтарів
Нагадаємо, у 2015-му Кабінет Міністрів взагалі не передбачив статтю дотування вугільної галузі в державному бюджеті.
«Тільки у 2014 році вугільна промисловість отримувала понад 11 млрд грн дотацій. У 2015 році цієї статті взагалі немає. Тобто на сьогодні нам доводиться працювати у вкрай складних умовах», – не приховує від ЗМІ навіть Демчишин.
Паралельно з цим держава практично відмовилася купувати вугілля в українських шахтарів. Принаймні за тими цінами, які їй спробували нав'язати власники вугільних підприємств. У підсумку робота багатьох шахт просто паралізована, а видобуток вугілля в березні скоротився практично в 2,6 разу в порівнянні з березнем 2014-го.
«На складах теплових електростанцій у нас залишилося приблизно 600 тис. т вугілля. Ситуація катастрофічна. Недоторканний мінімум, який нам необхідний, – 1,7 млн т. У нас стоять шахти – то вагони не подали вчасно, то вугілля не прийняли на складах ТЕС, то дали команду, навіть не в письмовій формі, а просто подзвонили і сказали: «Зупиніть шахти. Ми не знаємо, куди дівати вугілля». А склади при цьому стоять порожні. Ви розумієте, що відбувається?» – обурюється Михайло Волинець, голова Незалежної профспілки гірників України.
За його словами, замість того щоб вирішувати накопичені проблеми, держава воліє імпортувати вугілля з-за кордону, причому за цінами набагато вищими за українські.
«У той час, коли у нас забрали українське вугілля по 840 грн за 1 т і не розрахувалися за нього, в Росії купили вугілля рівно вдвічі дорожче – за 1.700 грн. Купили в ПАР – по 2.500 грн за 1 т, в Австралії – по 3.000 грн. Це зробили за передоплатою, у валюті, і ще були інші накладні витрати», – розповідає Волинець.
Підтверджує його слова й Олександр Паращій, керівник департаменту аналітики компанії Concord Capital: «З осені минулого року у нас з'явилася нова тенденція – імпорт вугілля з-за кордону. Ціни на нього набагато вище, ніж на вітчизняний, – 1.700-1.800 грн за 1 т. Зараз, правда, вони опустилися до 1.500-1.600 грн, тобто фактично зрівнялися з цінами на українське вугілля, які вимагають структури Ахметова. Але позиція держави така, що ціна вітчизняного вугілля, яку диктує ДТЕК, завищена. Представники влади вважають, що не зовсім правильно в такій складній економічній ситуації продавати сировину приватних українських шахт за 1.500 грн/т,при тому що собівартість видобутку й переробки цього вугілля набагато нижча».
Деіндустріалізація на марші
Відповідальність за плутанину в галузі і шахтарі, і навіть прем'єр-міністр Арсеній Яценюк намагаються перекласти на «опального» Демчишина. Мовляв, саме його міністерство досі не розробило програму реформування галузі.
Ключові питання, які доручено вирішити Демчишину: створення беззбиткової, інвестиційно привабливої державної вугільної компанії, яка буде спроможна вже з другого півріччя 2016 року вести виробничо-господарську діяльність без залучення державного фінансування; консервація (або ліквідація) всіх збиткових державних шахт (за даними деяких ЗМІ, відомство Демчишина тільки цього року планує закрити 12 шахт і скоротити 13,5 тис. шахтарів); скорочення кількості працівників вугільної галузі.
Крім того, частину шахт, якщо вірити заявам секретаря РНБО Олександра Турчинова, міністерство має підготувати до приватизації.
«Приватизація повинна охопити і вугільну галузь. Щоб шахтарі могли спілкуватися не з урядом, а з тими, хто буде в ці шахти інвестувати. І це має бути чесна конкуренція – не шляхом стуку касок по асфальту, а шляхом підвищення конкурентоспроможності підприємства», – заявив Турчинов 23 квітня в інтерв'ю 5 Каналу.
Експерти у прихід інвесторів у галузь, як, втім, і в ефективність раптово розробленої міністерством програми реформування, вірять мало
Тим часом експерти у прихід інвесторів у галузь, як, втім, і в ефективність раптово розробленої міністерством програми реформування, вірять мало.
«Я не вірю, що прямо зараз у галузь прийдуть серйозні інвестори, – кого цікавить галузь, яка перебуває в районі військового конфлікту? Реформа вугільної галузі має бути дуже серйозно підготовлена. Не можна це робити похапцем. Енергетика не терпить похибок. Це дуже серйозна штука», – попереджає Сергій Дяченко, голова Бюро комплексного аналізу та прогнозів.
Одне з головних питань, до яких уряд повинен підійти з усією серйозністю, – це скорочення та адаптація шахтарів до нових реалій
На думку експерта, одне з головних питань, до яких уряд повинен підійти з усією серйозністю, – це скорочення та адаптація шахтарів до нових реалій.
«Мені, наприклад, незрозуміло, з яких коштів буде проводитися соціальна адаптація шахтарів. Якщо брати і скорочувати шахтарів, які працюють в зоні АТО, то відразу потрібно розуміти, що всі вони потраплять туди. Там гроші платять за війну. Безробітні підуть воювати. Потрібно думати, що робити з цими людьми, а це без малого 30 тис. шахтарів», – зазначає Дяченко.
А Кабмін заради вписування України в європейську економічну модель так захопився політикою деіндустріалізації, що, схоже, геть забув про соціальну ціну такої політики.
Якщо, наприклад, взяти ту саму Великобританію, до досвіду якої раз у раз апелює українська влада, то вона, в першу чергу, мала вагомі запаси міцності для пом'якшення адаптації шахтарів до нових реалій. Втім, навіть це не допомогло їй згодом не пошкодувати про своє рішення закрити шахти.
«Британська реформа у вугільній галузі не є зразково-показовою. Там нароблено багато помилок, незважаючи на те що шахтарі отримали величезні гроші на соціальну адаптацію. Просто на той момент у Великобританії було багато газу. Зараз він закінчився, а вугілля вже немає. Взагалі, у всьому світі сьогодні починають говорити про реіндустріалізацію, і в тому числі про вугільний ренесанс, а ми своє вугілля можемо втратити», – наголошує Дяченко.
***
Цей матеріал опублікований в № 17-18 журналу Корреспондент від 1 травня 2015 року. Передрук публікацій журналу Корреспондент в повному обсязі заборонено. З правилами використання матеріалів журналу Корреспондент, опублікованими на сайті Корреспондент.net, можна ознайомитися тут.