Під фразу «Чи підтримуєте ви Акт про державну самостійність?» вкладено рівно стільки смислів, скільки бюлетенів виявилося в урнах.
У цьому році 11 травня на вулицях Донецька знову було велелюдно. Багатотисячною демонстрацією у самопроголошеній ДНР відзначили річницю проведення «референдуму про суверенітет». За традицією, щодо всього, що відбувається останнім часом у Донецьку, існує дві взаємовиключних точки зору. Так сталося і цього разу: сперечалися про кількість учасників ходи і про те, добровільно чи ні вони вийшли на Артема – головну вулицю міста. Як і слід було очікувати, до спільного знаменника не прийшли, пише донецький журналіст Раміль Замдиханов у колонці, опублікованій у №19 журналу Корреспондент від 15 травня 2015 року.
Точно так само рік тому напередодні голосування численні спостерігачі мимохідь дискутували про те, чи референдум це взагалі. Як правило, поблажливо робили висновок, що, зрозуміло, ні – просто черговий правовий нонсенс з боку натовпу, який захопив будівлю облдержадміністрації в столиці Донбасу. Сергій Тарута, який на той момент був губернатором Донецької області, в ефірі одного з українських телеканалів висловився з цього приводу найбільш виразно. «Донецької республіки не існує, це міф. Тому голосування за цей міф також є міфічним», – підсумував він і, здається, навіть посміхнувся.
На відміну від нього президент Російської Федерації Володимир Путін був у ті дні набагато серйознішим. Російський лідер звернувся до жителів Донбасу з проханням не проводити референдум, хоча, здавалося б, як це його обходить, чи прийдуть донецькі шахтарі до урн для голосування чи не прийдуть. В охопленому революційними ідеями регіоні його виступ сприйняли двояко. Одна частина не розуміючи, інша – з підморгуванням, яке мало демонструвати обізнаність і в перипетіях зовнішньополітичної гри, і в тонкощах хитрого плану. Потрібно сказати, що вичерпного консенсусу в тлумаченні знакового путінського застереження не досягнуто досі.
11 травня 2014 року на вулицях Донецька було багатолюдно і святково. На дільницях з проведення референдуму шикувалися величезні черги, найактивніші мешканці приходили голосувати із самого ранку, найбільш терплячі чекали прохолоди весняного вечора. Здається, такого напливу не очікували самі організатори.
Безумовно, ейфорію навколо того, що відбувалося, а особливо його можливих наслідків, поділяли далеко не всі, але серед переважної частини населення домінували все-таки позитивні емоції. Для жителів Донбасу референдум про суверенітет здавався можливістю прийти на свій особистий «майдан», на якому можна буде анулювати результати Майдану київського. Якщо не для всієї країни, то хоча б для окремо взятого регіону.
Навіть зараз перші особи уряду «ДНР», коментуючи референдум, що відбувся, уникають говорити про те, чи означали результати волевиявлення твердий намір Донбасу вийти зі складу України
Навіть зараз перші особи уряду «ДНР», коментуючи референдум, що відбувся, уникають говорити про те, чи означали результати волевиявлення твердий намір Донбасу вийти зі складу України. Основна увага робилася на другій тезі – «голосували за своє право розпоряджатися територією, на якій живемо». А вже як розпоряджатися, покаже час.
Сьогодні можна по-різному тлумачити минулорічні події. Під фразу «Чи підтримуєте ви Акт про державну самостійність Донецької народної республіки?» тими, хто голосував, уже точно було вкладено рівно стільки смислів, скільки дійсних бюлетенів виявилося в урнах з гербами самопроголошеної республіки.
Занадто довгі черги охочих проголосувати дійсно могли виникнути через значно меншу, ніж звичайно, кількість дільниць, на яких проводився референдум. Але не можна не визнавати, що число прихильників вільного Донбасу було дуже великим. Численні опитування, проведені через рік на площах і вулицях міст, не контрольованих Україною, показують: загального каяття з приводу проголошення незалежності на місцях, м'яко кажучи, не спостерігається.
Референдум був зовсім не міфом, а спробою поставитися до нього винятково як до культурологічного феномену, заразом вважаючи всіх, хто підтримав донбаський суверенітет, нелюдами, нечистю і вовкулаками. Це виявилося фатальною помилкою української держави, найбільшою з коли-небудь нею скоєних
Рік, який минув з дня голосування, показав, що референдум все-таки був зовсім не міфом, а спробою поставитися до нього винятково як до культурологічного феномену, заразом вважаючи всіх, хто підтримав донбаський суверенітет, нелюдами, нечистю і вовкулаками. Це виявилося фатальною помилкою української держави, найбільшою з коли-небудь нею скоєних.
Парадоксально, але люди, які змогли скористатися владою київської вулиці і з її допомогою опинилися в найвищих кабінетах, з донецькою вулицею тоді розмовляти не захотіли. Або не змогли.
Все, що відбулося пізніше, добре відомо кожному, хто так чи інакше слідкує за подіями в Україні. Війна, мобілізація, АТО, Стрєлков, втеча й евакуація, обстріли, загибель людей, донецький аеропорт, ненависть, волонтери, АН і ВВ [серії автономерів Донецька і Луганська], Гради, кіборги, ополченці, російська армія, польські найманці, «на фарбу», пенсії, блокпости, je suis Volnovakha, життя в підвалах, гумконвой, Іловайськ, мінські домовленості і багато-багато іншого. Хмара тегів, що описують ситуацію на Донбасі, з того часу розрослася у величезну грозову хмару.
Пригадується, що 11 травня 2014 року небо над Донецьком було абсолютно ясним.
***
Цей матеріал опублікований в № 19 журналу Корреспондент від 15 травня 2015 року. Передрук публікацій журналу Корреспондент в повному обсязі заборонено. З правилами використання матеріалів журналу Корреспондент, опублікованими на сайті Корреспондент.net, можна ознайомитися тут.