Фото: donbass.comments.ua
Від запровадження системи перепусток й інших обмежень страждають передусім мирні мешканці
Усі проблеми, створені системою пропусків і митниць, лягають на плечі і гаманці мирного населення, яке ніколи не тримало зброї.
Олег їде додому в Донецьк із Запоріжжя. У мирний час ця дорога зайняла б у нього три години. Але в мирний час він би й не виїжджав у Запоріжжя на цілий рік, щоб перечекати війну, пише донецький журналіст Раміль Замдиханов у колонці, опублікованій у №24 журналу Корреспондент від 19 червня 2015 року.
Перечекати, до слова, так і не вдалося – війна триває. Але сил і грошей жити в чужому місті в Олега більше немає. Тому він повертається. Додому він не може потрапити вже третю добу. «Волноваха закрита. Чергу розігнали. Їдемо в Курахове». Після того як Олег відправив цю есемеску, минуло вже дві доби, але кордон для нього, як і раніше, на замку.
В'їхати в ту частину Донецької області, яку не контролює Київ, з боку України сьогодні можна через три пропускні пункти – Волноваху, Курахове і з боку Артемівська. А загалом через лінію АТО прокладено шість спеціальних коридорів. Перетнути кордон між сторонами конфлікту з кожним днем стає все складніше. Найчастіше відкритий блокпост на горлівсько-артемівському напрямку. Два інших – через раз. Причини, з яких так відбувається, не завжди зрозумілі. Часом закритий режим можна пояснити тим, що в околицях конкретного блокпоста ведуться бойові дії. Отримати відповідь на питання, чому перетин кордону заборонений, абсолютно неможливо.
З перших днів функціонування пропускної системи на неї і на тих, хто стоїть за її фактичною реалізацією, посипалися докори в корумпованості
З перших днів функціонування пропускної системи на неї і на тих, хто стоїть за її фактичною реалізацією, посипалися докори в корумпованості. Дошки оголошень, двері під'їздів та ліхтарні стовпи в Донецьку практично на наступний день після введення режиму жорсткої фільтрації прикрасили оголошення, що рекламують послуги з придбання заповітного «мультипасу».
Ціни озвучувалися хоч і немаленькі, але й не захмарні: «дешевий» варіант перепустки коштує 400 грн, однак він не гарантує 100%-вої ймовірності перетину нового кордону. Документ вдвічі дорожче вже вважається повністю легальним, проїхати з ним через потрібний блокпост можна, кажуть, залізобетонно.
Набагато гіршою виглядає ситуація для середніх і великих перевізників. Для них «тариф на в'їзд» набагато вищий. Суми, якими на блокпостах обкладалися фури, навантажені продовольством, стартували з п'ятизначних цифр і тільки збільшувалися. На перших порах це очікувано призводило до підвищення цін на українські товари в магазинах і на ринках. Пізніше, коли продукція з Житомира та Львова стала продаватися за зовсім вже захмарними цінами, її витіснили з прилавків аналогічні товари з російських Краснодара, Ставрополя, Воронежа та Адигеї. Якість часто гірша, але ціна вирішує.
Незважаючи на абсолютний алогізм ситуації, гучних громадських протестів жителів невизнаних республік не чутно. Головна причина – відсутність надії, що в нинішніх умовах думка населення Донбасу є хоч якимось аргументом для української влади
Незважаючи на абсолютний алогізм ситуації, гучних громадських протестів жителів невизнаних республік не чутно. Головна причина – відсутність надії, що в нинішніх умовах думка населення Донбасу є хоч якимось аргументом для української влади. Єдиними, хто не втомлюється висловлювати своє обурення з приводу посилення блокади Донбасу, є благодійні фонди і волонтерські організації, які стикаються з великими труднощами на шляху доправлення вантажів нужденним. Здається, все, на що вони можуть розраховувати, – це вимолити дозвіл відкрити заповітний шлагбаум ще один разок.
Важливе питання, на яке поки що немає відповіді: кому і навіщо знадобилося вводити цю дивну пропускну систему? Під час останніх подій поблизу Мар'їнки один з блокпостів був розбитий артилерією в перші хвилини бою, і зрозуміло – якщо щось трапиться, військові підрозділи будуть дотримуватися саме такого варіанту подолання пропускної системи. А всі проблеми, які створює наявна нині система перепусток і митниць, лягають на плечі і гаманці винятково мирного населення, яке ніколи не тримало у руках зброї.
Поки що існує три найбільш поширених думки на цей рахунок. Прийнято вважати, що, по-перше, за допомогою пропускного режиму була створена модель «годування», що дозволяє в певному сенсі заощадити на утриманні деяких бойових підрозділів. Другий очікуваний результат – населення непідконтрольних Києву територій, що відчуває через блокаду труднощі, з кожним днем ізоляції буде все менше лояльним до місцевої влади, яка не зможе занадто довго перекладати відповідальність за ситуацію на місцях на українську владу. І по-третє, оскільки Донбас, всупереч офіційній риториці, в нинішньому вигляді взагалі-то не потрібен Києву навіть у довгостроковій перспективі, будівництво кордонів і митниць – це де-факто відділення сепаратистських територій від єдиної України і спроба надовго повісити їх утримання на сусідню державу.
В принципі всі три теорії так чи інакше вірні. І якби хоч одну з них озвучили як мінімум напівофіційно, то перетин чергового блокпоста мав би відносно осмислений характер. Що в ситуації торжества тотального абсурду теж становить неабияку цінність.
***
Цей матеріал опубліковано в №24 журналу Корреспондент від 19 червня 2015 року. Передрук публікацій журналу Корреспондент в повному обсязі заборонено. З правилами використання матеріалів журналу Корреспондент, опублікованих на сайті Корреспондент.net, можна ознайомитися тут.