Користуючись сплеском патріотизму на тлі агресії Росії, уряд України вирішив поставити патріотичне виховання на державні рейки.
В Україні планується систематизувати та активізувати національно-патріотичне виховання дітей та молоді. Цьому присвячена, зокрема, відповідна концепція, ухвалена Міністерством освіти і науки 16 червня.
Що таке патріотизм?
В тому як відомство розуміє патріотизм, в документі, з одного боку, можна зустріти як доволі націоналістичні положення, так і залишки впливу радянського патріотичного виховання. Зокрема, таке виховання має формувати "високу патріотичну свідомість, почуття вірності, любові до батьківщини, турботи про благо свого народу, готовності до виконання громадянського і конституційного обов’язку із захисту національних інтересів". Одним з принципів цього виховання є національна спрямованість, яка передбачає виховання любові до рідної землі, шанобливого ставлення до української культури, здатності пишатися приналежністю до українського народу.
З іншого боку, в концепції можна знайти і сучасні європейські положення, а саме основоположність цінностей толерантності, демократії, поваги до прав людини, верховенства права, рівності. Українська нація визначається політичною, а не етнічною, а молодь планують вчити брати участь у політичному та громадському житті.
Формувати чи створювати умови?
Сергій Курбатов з Інституту вищої освіти загалом вважає потрібною таку концепцію, хоча він і попереджає, що держава не повинна нав’язувати певні уявлення. "Концепція має створювати умови та сприяти розвитку відповідної діяльності, а не імперативно диктувати її форми та зміст", - наголошує експерт. Як недолік документу він називає те, що не враховується регіональна специфіка. "Її слід враховувати та сприяти її інтеграції у загальноукраїнський контекст, а він має відповідати контексту європейському", - переконаний Курбатов.
В країнах ЄС уявлення про патріотизм є різноманітним і зазвичай не формулюється на державному рівні. У Німеччині, наприклад, важко уявити собі таку загальнодержавну концепцію. "Класична форма націоналізму - це коли людина є гордою від того, що народилася у своїй країні, - пояснює професор політичних наук Єнського університету Міхаель Драєр. - В Німеччині вона цілковито дискредитована, зокрема і через те, що людина нічого не зробила, щоб народитися німцем чи українцем. Адже це чиста випадковість". Натомість Драєр, за його словами, для сучасної Німеччини є більш притаманний конституційний патріотизм, коли люди пишаються досягненнями, наприклад, розбудовою вільної демократичної держави.
У свою чергу, український публіцист Тарас Возняк вважає прийняття концепції продовженням радянської культурної політики. "Мені так здається, ми маємо справу із комсомольським рецидивом", - зазначає він.
Іноземний досвід
Возняк пропонує Україні орієнтуватися радше на досвід Франції, де держава не провадить національно-патріотичного виховання, але зосереджується на підтримці, а також на виробництві та експорті культурного продукту. "Якщо ми трансформуватимемося в напрямку хоча б французької моделі підтримки культури, то такі піонерсько-комсомольські заходи будуть просто непотрібні", - говорить Тарас Возняк.
У Німеччині патріотичне виховання в школах не практикується. "У нас вже тричі було патріотичне виховання, більше ми його не потребуємо", - говорить Міхаель Драєр, маючи на увазі періоди Германської імперії, Третього Рейху та НДР. Він розповідає, що нині у Німеччині є предмет "суспільствознавство" (Sozialkunde або Gemeinschaftskunde), де вивчають історію, політику, економіку, соціологію, значна увага приділена Євросоюзу. "Що там формується - це критичне ставлення до державного та суспільного ладу. Учнів учать бути активними та ангажованими громадянами, які беруть участь у політиці та суспільних справах", - пояснює німецький науковець.
У США , приміром, також є предмет "урядування" (Government), розповідає Міхаель Драєр, який багато років досліджує Сполучені Штати, але там загалом ставлення до націоналізму більш наївне, ніж у Європі. "Під наївним патріотизмом я розумію очевидне в США переконання, що Америка є найкращою та найвеличнішою країною усіх часів, кожна людина, якби могла, поїхала би туди жити", - зауважує Драєр.
Крім того, в кожній класній кімнаті стоїть прапор США і кожний день починається з "Присяги вірності" (Pledge of Allegiance): "Я присягаюсяу вірності прапору Сполучених Штатів Америки та республіці, яку він символізує, одній нації перед Богом, неділимій, зі свободою та справедливістю для усіх". "Втім, за рішенням Верховного суду, нікого не можна змушувати виголошувати клятву, ніхто не повинен вставати, щоб віддати салют пропорові", - зауважує німецький науковець.
Школа та армія
У часи воєнної загрози пріоритетним українська концепція називає військово-патріотичне виховання. У підсумку чиновники збираються сформувати зацікавленість молоді у службі в Збройних силах України. Як пояснив DW один з аворів концепції, співробітник Міністерства освіти і науки Роман Гладковський, розробка документа пов’язана з останніми подіями на сході України. "Недостатньо приділялося уваги у східних та південних регіонах саме національно-патріотичному вихованню. Ми хочемо посилити цю складову у змісті предметів, у навчально-виховному процесі", - розповів він.
Гладковський відповідає за предмет "Захист вітчизни". "Основна ідея - посилити його значимість. Зараз на погодженні зміни до програми предмета - щодо посилення практичної складової", - зазначив чиновник. За його словами, урок "Захисту вітчизни" має починатися з виконання гімну України, шикування, вітання. "Але змусити ми не можемо, ми можемо лише рекомендувати", - додає Гладковський.
Натомість у Німеччині збройні сили - Бундесвер - замість уроків у школі змушений себе рекламувати на ринку праці. Адже служба в армії з 2011 року у Німеччині здійснюється винятково на контрактній основі. "Реклама Бундесверу в школах - багато хто сприйняв би таке дуже негативно, якби таке сталося", - зазначив Міхаель Драєр.
Питання у виконанні
Серед практичних кроків концепція передбачає, зокрема, створення центру національно-патріотичного виховання, перегляд навчальних програм та підручників з метою посилення їх національно-патріотичного виховного потенціалу. З іншого боку, збираються розробити тренінгові програми, наприклад, з формування навичок самоорганізації, та впровадити практику волонтерської роботи серед студентів ВНЗ у будинках сиріт та інтернатах.
Сергій Курбатов закидає, що творці концепції часом оперують застарілими підходами та методами. "Чому все починається зі створення нової структури, а не моніторингу стану справ та визначення працюючих практик - з подальною підтримкою найбільш успішних проектів у формі ґрантів?", - дивується експерт. Він звертає увагу і на те, що очікувані результати містять красиві формулювання, які важко виміряти у реальності.
Тарас Возняк же скептичний щодо реалізації концепції. "Тут можна лише нагадати російську приказку: "Суворість російських законів цілковито компенсується їх цілковитим невиконанням", - підсумовує публіцист.
Джерело: Українська служба DW