Фото: Новое Время
На словах виступаючи за захист малого бізнесу, часто нові політики використовують старі методи тиску
В українських політиків є шанс щось змінити.
Проте нинішня влада – черговий яскравий приклад зміни прізвищ без зміни економічної парадигми держави, пише Сергій Дідковський, піар-стратег компанії Ольшанський і партнери, головний редактор xxl.ua, у колонці, опублікованій у №26 журналу Корреспондент від 3 липня 2015 року.
Український виборець приділяє більше уваги прізвищу політика, ніж його практичній ефективності. У виборчому процесі форма перемагає зміст, а теза Карла Маркса «буття визначає свідомість» за всієї заборони її ідеологічних послідовників – КПУ – справді визначає політичний порядок денний в Україні.
Кожен процес зміни влади в Україні – це процес зміни прізвищ без внесення системних правок в економічний устрій держави
Кожен процес зміни влади в Україні – це процес зміни прізвищ без внесення системних правок в економічний устрій держави. Бо держава як факт є незалежною тільки з незалежною державною економікою. Незалежною і сильною, управляти якою ззовні і шкодити зсередини неможливо. Тут доречно говорити про прозорий і зрозумілий Податковий кодекс, про стимулювання розвитку малого та середнього бізнесу за допомогою податкових канікул, про зниження ролі держави в регулюванні бізнесу. Загалом говорити про лібералізацію економіки.
Україна як держава чинить принципово інакше – замість лібералізації економіки державний апарат як хробак дірявить стигле яблуко підприємництва. У столітнього мільярдера Девіда Рокфеллера є важлива фраза: «Капіталізм і держава повинні дружити». Пояснюю. Обидва інститути зацікавлені у власній успішності. Капіталізм виробляє додану вартість і створює робочі місця. Держава отримує наповнення бюджету і вирішує завдання зайнятості населення. У разі перекосу у взаєминах капіталізму і держави відносини стають неповноцінними. У таких відносинах хтось точно буде незадоволений. Тому що немає паритету.
Одиниця виміру ефективності політика – це ефективність його роботи. Реальні стратегічні результати діяльності, а аж ніяк не кількість встановлених під час виборчої кампанії лавочок для пенсіонерів.
Корінь кособоких відносин капіталізму з державою в українській реальності полягає навіть не в нарцисизмі політиків, які тішать своє его і закохані у свої прізвища, а в реакції самих виборців. В Україні відсутня культура формування влади і розуміння її функціоналу. Обидва чинники зведені в ступінь вкоріненого з часів СРСР принципу «держава понад усе».
Процес так званого волевиявлення народу базується на зміні прізвищ, що є в корені неправильним.
Безсумнівно, можна парирувати тим фактом, що в Європі і США теж голосують за прізвища, але це твердження теж в корені є невірним. У цивілізованій державі з усталеною політичною культурою голосують за конкретні пропозиції, виконання яких бере на себе людина з певним прізвищем. Але прізвище перебуває на другому місці. Первинно – дотримання конкретних принципів і делегування довіри кандидату на владний пост. Якщо довіра витрачена даремно, то вдруге це прізвище ніхто не вибере.
Найбільш доречна теза у відносинах з державою звучить таким чином: «Громадянин ефективної держави не знає, як звуть його правителя»
Якщо політик виявляється неефективним, то його шанси на повторне обрання мізерні. Тому що суспільний договір держави з громадянином перебуває вище прізвища потенційного представника держави, а громадянин за будь-яких варіантів залишається у своєму статусі – наймача політика на посаду менеджера в структуру під назвою Держава. Найбільш доречна теза у відносинах з державою звучить таким чином: «Громадянин ефективної держави не знає, як звуть його правителя».
В Україні навпаки – і держава неефективна, і суспільного договору немає, і прізвища політиків присутні в інформаційному полі ледь не частіше, ніж прізвища зірок шоу-бізнесу. Навіть головні політичні шоу на українському телебаченні створені мало не за лекалами соціальних драм з набором антагоністів і протагоністів, переживати за яких хочеться точно так само, як за героїв Рабині Ізаури.
Нинішня Рада – черговий яскравий приклад зміни прізвищ без зміни економічної парадигми держави. Нова партія, Самопоміч, прийшла в парламент в обгортці захисниці прав малого та середнього бізнесу, чарівної представниці того самого «європейського вибору».
Однак закон про прирівнювання пива до міцного алкоголю, що лобіюється членом фракції, призводить до фактичної смерті невеликих пивоварень і маленьких імпортерів пива. Вийшло так: прізвища змінилися, а підхід до державного регулювання бізнесу залишився колишнім.
Бізнес чекає ключових рішень і від Президента Петра Порошенка. Наприклад, мова йде про зняття мораторію на продаж землі. Вихід України на світовий ринок землі дозволить залучити в економіку держави мільярди інвестицій, а отже, уникнути прогнозованого дефолту. Порошенко має шанси ввійти в сучасну історію не черговим прізвищем, а великим реформатором. Припустимо, за Леоніда Кучми прийняли Конституцію і ввели національну валюту – гривню, за Віктора Ющенка Україна стала повноцінним учасником світової торгівлі.
За Януковича нічого не сталося.
***
Цей матеріал опубліковано в № 26 журналу Корреспондент від 3 липня 2015 року. Передрук публікацій журналу Корреспондент у повному обсязі заборонено. З правилами використання матеріалів журналу Корреспондент, опублікованих на сайті Корреспондент.net , можна ознайомитися тут.