Події у Мукачевому вкотре привернули увагу до Правого сектора. Хто вони - злочинці, борці проти контрабанди чи націоналісти.
Озброєні штурмовими гвинтівками та великокаліберним кулеметом люди посеред міста, згорілі авто, перестрілки, вибухи - і все це у понад тисячі кілометрів від лінії розмежування на Донбасі. Події у Мукачевому 11 липня у черговий раз привернули увагу до організації "Правий сектор" (ПС) - і знову в розрізі незаконного володіння зброєю.
У самому ПС інцидент виправдовують боротьбою з контрабандою та злиттям криміналітету з міліцією на Закарпатті. "Ми називаємо це боротьбою з бандитизмом. Якщо держава не виконує свої функції, то їх буде виконувати "Правий сектор", - заявив DW прес-секретар організації Артем Скоропадський. За його словами, ПС вже деякий час бореться з контрабандою та наркоторгівлею.
Робін Гуди чи злочинці?
Події розпочалися із переговорів між командиром запасного батальйону ПС та народним депутатом Михайлом Ланьо. Втім, досягти згоди їм не вдалося, після чого і почалася стрілянина. Свідчення про хід подій сильно різняться. У "Правому секторі" закидають міліції та "бандитам", що ті почали стріляти, у МВС же стверджують протилежне - що першими зброю застосували бійці ПС.
Розбірками між різними кримінальними угрупованнями називає події у Мукачевому позаштатний науковий співробітник дослідницького центру Legatum Institute (Лондон) Антон Шеховцов. "Це була спроба переділу сфер впливу", - додає він. Експерт закидає ПС те, що раніше організація не робила заяв про схеми контрабанди та не привертала до цього уваги. "Ми почули про це лише коли вони почали застосовувати зброю", - зауважує Шеховцов.
Історія ПС
"Правий сектор" виник наприкінці листопада 2013 року під час подій Євромайдану як об’єднання різноманітних правих та націоналістичних організацій, зокрема, "Тризуб" та УНА-УНСО. Відомим громадськості він став, коли 19 січня на вулиці Грушевського у Києві почалося силове протистояння - після того як 16 січня Верховна Рада ухвалила так звані "диктаторські закони". ПС набув тоді собі слави як радикальна та непримиренна сила.
Після завершення Майдану організація потрапила у центр уваги завдяки координатору ПС Олександру Музичку (Сашко Білий) - він прийшов на засідання президії Рівненської облради з автоматом Калашникова. Музичко загинув у березні 2014 року під час операції з його затримання, проведеної спецпідрозділом управління з боротьби з оргзлочинністю "Сокіл" - перший серйозний конфлікт між ПС та МВС на чолі з Арсеном Аваковим.
Політична партія та добровольчий корпус
Того ж місяця виникає політична партія "Правий сектор" - шляхом перейменування партії "Українська національна асамблея". Проте широка відомість ПС не переросла у підтримку населення - на виборах до Верховної Ради восени вона набрала менше двох відсотків.
Російська військова агресія на Донбасі та надзвичайна слабкість Збройних сил України надали шанс для радикальної організації. У липні 2014 року ПС формує "Добровольчий український корпус" (ДУК) - військову організацію, яка бере участь у боях на Донбасі.
Тим часом українська влада продовжує процес інтеграції добровольчих батальйонів в офіційні силові структури: армію, міліцію та Нацгвардію. У квітні 2015 року в міністерстві оборони заявили про його завершення.
Втім, "Добровольчий український корпс", сформований "Правим сектором", так і лишився добровольчим, що призвело до чергового конфлікту, коли наприкінці квітня підрозділи Збройних сил оточили базу ПС у зоні АТО. Кровопролиття тоді уникли, але інтегрувати бійців "Правого сектора" в офіційні структури не вдалося.
За словами аналітика Інституту Євроатлантичного співробітництва Андреаса Умланда, саме в цьому і полягає проблема, що ПС не включено до офіційних структур. Він вказує на те, що картинка анархії та хаосу в Україні грає на руку Росії.
"Трофейна" зброя
Таким чином рух ПС складається з двох частин: політичної партії на чолі з Андрієм Тарасенком та добровольчого корпусу під командуванням Андрія Стемпіцького. За словами Артема Скоропадського, в АТО беруть участь два батальйони ДУК ПС, ще 18 запасних батальйонів перебувають в інших областях України.
Чисельність своїх бійців організація не розкриває, але, очевидно, це не є цілком укомплектовані батальйони (зазвичай, понад 400 осіб). Наприклад, командир сьомого окремого батальйону ДУК ПС Руслан Качмала розповів, що у його підрозділі 63 бійця, з них 40 - у зоні АТО. Більшість із них вирішили ввійти до складу Нацгвардії.
Один з бійців ДУК ПС на правах анонімності розповів DW, що його батальйон веде переговори щодо інтеграції в офіційні силові структури. "Найближча нам за завданнями - це СБУ", - уточнив він. За словами бійця, його підрозділ виконує накази командування сектором. Загалом батальйон здійснює рейди у "сіру зону" та в тил супротивника, коригує вогонь артилерії - ті завдання, які може виконувати підрозділ, озброєний лише стрілецькою зброєю. І навіть її не вистачає на всіх бійців батальйону.
У "Правому секторі" заявляють, що його члени, які брали участь у мукачевських подіях, пройшли АТО на Донбасі. Зброю свою вони добули "на фронті" та забрали із собою. "Це їх особиста зброя, яку вони отримали на війні, це трофейна зброя, добута у сепаратистів", - зазначив Артем Скоропадський.
Володіння і застосування ПС зброєю за межами АТО Шеховцов називає прямим викликом державі. "Якщо вона не відреагує, це означатиме, що Україна стає варіантом "ДНР", де все дозволено і люди можуть застосовувати зброю як хочуть і коли хочуть", - наголошує експерт.
Ідеологія
Своєю місією "Правий сектор" називає здобуття і розбудову "національної держави українців шляхом національної революції". Варто зауважити, що такі елементи риторики організації як "національна революція" та "внутрішня окупація" не змінилися з часів Майдану і досі.
"Сьогодні Україна опинилася у скрутній ситуації. Вона змушена вести війну не лише проти зовнішньої окупації. Реально небезпечною є окупація внутрішня", - йдеться у заяві ПС щодо подій у Мукачевому. Серед нинішніх вимог організації є відставка міністра внутрішніх справ та звільнення "усіх в’язнів режиму", не уточнюючи, кого саме вони мають на увазі.
"Правий сектор" є доволі закритою організацією, хто її фінансує так і лишається таємницею. Попри наявність у її складі різноманітних груп, позиції провідника (лідера) ПС Дмитра Яроша видаються непохитними.
Антон Шеховцов виділяє чотири фази у розвитку ПС. "Перша - це праворадикальний рух під час Революції, друга - спроба стати політичною партією, тоді "Правий сектор" позбувся найбільш екстремістських елементів. Під час третьої фази ПС більше реалізувався як добровольчий батальйон. Зараз четверта фаза - пошук свого застосування", - пояснює експерт.
"Точно визначити ідеологію ПС неможливо, - каже Андреас Умланд, - оскільки це широкий бренд, який у себе включає людей різних світоглядів - від відвертого неонацизму до войовничого патріотизму". Світогляд Яроша він характеризує як ультраконсервативний націоналізм. З цим погоджується і Шеховцов. При цьому він зауважує, що зараз "Правий сектор" знову радикалізувався. "Події у Мукачевому - це чистий кримінал, там ідеології нема", - підсумовує експерт.
Джерело: Українська служба DW