Валентин Резніченко розповів про децентралізацію, стосунки з Ігорем Коломойським і головні проблеми України.
Повз будівлю облдержадміністрації проноситься кілька машин швидкої допомоги. Про те, що на сході України загострилися бої, жителі Дніпропетровська дізнаються за виттям сирен. Правда, на цьому видимі ознаки прифронтової зони закінчуються. Навіть державні будівлі тут практично не охороняються – після призначення на посаду губернатора Валентина Резніченка, пише Євгенія Вецько в №31-32 журналу Корреспондент від 21 серпня 2015 року.
Після відставки Ігоря Коломойського – людини, яка має властивість автоматично привертати до себе увагу, – регіон наче випав з поля зору жителів решти України. Резніченко теж не любить популярність: губернатор не відвідує традиційні чиновницькі заходи і категорично не бачить необхідності в піарі – за останні роки він звик працювати в бізнесі, а не в політиці. Він зізнається: «Для мене вся ця історія в новинку – робота чиновником».
- Вам подобається ця історія?
- Зовсім не подобається. Я ніколи не був держслужбовцем і на всі процеси досі дивлюся трохи під іншим кутом.
- Чому тоді ви погодилися на цю посаду?
- Я погодився на цю роботу, тому що це мій прояв патріотизму. Через певні обставини користі від мене на фронті буде менше. Тут мій фронт, де я можу застосувати свій досвід в управлінні.
- Наскільки близькість до справжнього фронту впливає на вашу роботу?
- Поранені – до цього складно звикнути, це окрема тема. Ще за Коломийського була дуже добре налагоджена робота з прийому поранених. У мене залишилася працювати радником з цього напрямку людина з минулої команди – Тетяна Губа, відомий в області волонтер. До АТО в обладміністрацій не було досвіду роботи в прифронтовій зоні. Як взаємодіяти з військовими адміністраціями? Як взагалі взаємодіяти з військовими? Ми організовуємо вчення, я є керівником штабу оборони, обласних рад безпеки, низки штабів. Немає в кого спитати поради, все доводиться робити з коліс, всьому вчиться на ходу.
- Чого вам як губернатору не вистачає? Яких повноважень?
- У губернаторів зв'язані руки. Ти підпорядковуєшся безпосередньо Президентові і, відповідно, Банковій. Ти підпорядковуєшся прем'єр-міністру – відповідно, всі міністри тобі дають вказівки. Обладміністрація отримує масу розпоряджень, які не корелюють один з одним. І при цьому на них потрібно оперативно реагувати. Але коли ти звертаєшся у міністерство, то тебе можуть дуже довго ігнорувати.
- Розпочатий процес децентралізації змінить ситуацію?
- Модель, яку ми намагаємося впровадити, дуже близька до польської. На жаль, грузини у нас підходять до кінця. Тому я знайшов собі радника з децентралізації в Польщі, і він відкрив мені очі. Він пояснив, що Польща проходила цей шлях 16 років, у кілька етапів. Перший етап зайняв 9 років. Тобто Україні в кращому разі знадобиться років 10. Дніпропетровська область першою прийняла перспективний план і зараз перший готує пілотний проект – об'єднання 10 громад.
- Противники об'єднання громад кажуть, що це призведе до закриття шкіл і лікарень.
- У деяких областях на 1,5 млн жителів – 865 рад. Мало не для кожних 100 осіб є окрема рада, бюджет, адміністрація. Ця модель не є оптимальною. Тому перше завдання – скоротити кількість рад та адміністрацій.
Ми вже почали фінансову децентралізацію. Частина податків залишається на місцях, і цей досвід виявився позитивним. У Дніпропетровській області ми розраховували на 5-7 млрд грн додаткових надходжень, а вже отримали понад 13 млрд
Ми вже почали фінансову децентралізацію. Частина податків залишається на місцях, і цей досвід виявився позитивним. У Дніпропетровській області ми розраховували на 5-7 млрд грн додаткових надходжень, а вже отримали понад 13 млрд.
Але давайте порівняємо великий Дніпропетровськ і невелику сільську адміністрацію, у якої немає стількох робочих місць і податкових надходжень, щоб компенсувати ними всі витрати. Тому ми хочемо залишити податки на місцях, але при цьому збільшити громади, зробити їх фінансово спроможними.
Тепер про школи. Це перша лінія територіального управління. Люди самі вирішуватимуть, закривати їх чи ні. Але при цьому треба враховувати: є, наприклад, в районі 20 шкіл, що не укомплектовані ні учнями, ні вчителями, ні фінансово, і якщо возити школярів вчитися в повноцінну школу, то це не тільки дешевше для громади, а й більш якісна освіта для дітей.
- Як у вас складаються стосунки з попереднім керівництвом області?
- У нас немає конфліктів. Ми взяли те, що вважали правильним, і відмовилися від того, що вважали неправильним. Мені не дуже близькі методи, які вони застосовували, але в них була мета, заради якої вони це робили. До речі, у мене багато людей залишилося з тих, хто працював з попередньою командою.
- У команди Коломойського були проблеми з облрадою. Ви з цим зіткнулися?
- Більшість в облраді – це колишня Партія регіонів і комуністи. Але, повірте, що багато хто опинився в ПР зовсім не за переконаннями – що називається, «посада» вимагала. Вони точно не сепаратисти, точно не хочуть тут повторення того, що відбувається в Донецьку та Луганську.
Шляхом довгих і складних переговорів я зумів переконати депутатів, що наш мир краще доброї сварки. Першим знаковим кроком було голосування за децентралізацію. Відразу після цього, в той самий день облрада проголосувала і за визнання Росії агресором. З цього дня у нас почалася конструктивна робота. Так, кожного разу є тертя, але я переконаний, що якщо ми будуємо демократичну державу, то у нас повинна бути система стримувань і компромісів.
А ось з міською владою відносини у мене більш стримані. Вони там увесь час ділять якісь крісла, судяться, відновлюються ... Я чекаю місцевих виборів у надії, що з'явиться мер, який візьме управління містом у свої руки.
- Як змінять місцеву владу жовтневі вибори?
- Політика стала бізнесом. Політики перефарбовуються, переходять з партії в партію, створюють нові. Тому моя думка, що практично не змінять.
- Але в області багато людей, які підтримують опозиційні політичні сили.
- На превеликий жаль, люди не розуміють тих процесів, які відбуваються. Люди зовсім не за опозицію – це їхній протест на адресу влади, за якої йде економічний спад.
- Дніпропетровську область можна вважати безпечним регіоном?
- Абсолютно безпечним. З першого дня, коли до влади прийшли демократичні сили, адміністрація багато робила для того, щоб регіон залишався безпечним. Потім адміністрація змінилася: у нас методи інші, але зміст той самий. Зрозуміло, що область прифронтова і тут багато зброї. Але ми її вилучаємо. Ми хочемо показати людям, що мирні українські області, допомагаючи всіма силами фронту й армії, можуть жити за мирними законами.
Я вважаю, що область повинна жити за законами мирного часу. Тільки так можна зосередитися на вирішенні економічних проблем
Тут було дуже багато людей у камуфляжі, повітря було наелектризоване. А зараз? Так, Дніпропетровська область воює у складі країни. Показники мобілізації – одні з найкращих в Україні. Ми приймаємо поранених більше, ніж інші регіони. Але я вважаю, що область повинна жити за законами мирного часу. Тільки так можна зосередитися на вирішенні економічних проблем.
- Назвіть найскладнішу проблему, з якою вам довелося зіткнутися.
- Відчай. У мене моральна істерика. Я жив у світі, в якому були різні люди – бідніші або багатші. Хтось їздив у метро, хтось на машині. Але в цьому світі всіх більше цікавило питання, чи буде в метро Wi-Fi. А тут ...
За один прийом я слухаю про проблеми 20-30 осіб, половина – з онкологією або із захворюваннями, які в цій країні не лікуються. І у нас немає грошей і можливості всім допомогти. У деяких людей немає води – і це у 2015 році! Її привозять раз на тиждень. Приїжджає якийсь молоковоз або цистерна і продає по 75 грн за декалітр. Для мене це шок. Я правда ніколи раніше з таким не стикався. Знаєте, як кажуть: життя з вікна лексуса – воно інше. От мені пропонують побудувати міст – я категорично проти таких «будівництв століття»! Є Фонд регіонального розвитку, нехай охочі звертаються туди. Подивіться навколо: дитячі садки і школи без вікон – який міст?
- Грузини, поляки, волонтери, бізнесмени ... Кадрова політика нинішньої влади виглядає як глобальний експеримент. Ви вже зробили висновок, хто ефективніший як чиновник?
- Важке питання. Я знаю масу чиновників, які потрапили під люстрацію. Так, багато хто був дуже ефективним. І все-таки систему цю потрібно міняти. Для цього потрібен свіжий погляд. А чиновники звикли, що якщо так було завжди, то так повинно тривати і надалі. Я завжди працював з командою Президента і, отримавши пропозицію очолити область, довго не роздумував. Хоча і великої радості від цього не відчув.
Уявіть, у губернатора зарплата 4.449 грн. Над ким ми зараз знущаємося? Ми хочемо, щоб ці люди не крали? А як цього домогтися, якщо вся облдержадміністрація з такими зарплатами?
Уявіть, у губернатора зарплата 4.449 грн. Над ким ми зараз знущаємося? Ми хочемо, щоб ці люди не крали? А як цього домогтися, якщо вся облдержадміністрація з такими зарплатами? Тому люди і намагаються підігнати закон під свої переконання. Не вистачить на всіх людей з бізнесу, мільйонерів, які зайняли б кабінети у всіх адміністраціях і міністерствах. Прийшов Коломойський, за ним Резніченко. Наступним теж буде мільйонер? Чи все-таки ми будемо знаходити людей, які можуть працювати тут за контрактом за нормальну зарплату?
- Ви відчуваєте, що країна дійсно почала змінюватися?
- Є мої особисті лакмусові папірці. Наприклад, я приїжджав до міністра економіки [Айвараса Абромавічуса]. Ми вийшли в коридор – пройтися і поговорити. До нас приєднався радник глави Адміністрації Президента, один з народних депутатів і майбутній глава Державної фіскальної служби [Роман Насиров]. Абромавічус добре говорить по-російськи, але деякі нюанси йому простіше пояснити по-англійськи. Він переходить на англійську, і решта робить те саме. Саме в цей момент я зрозумів, що країна змінюється. Змінюється тип державного менеджера, мислення державного менеджера.
Нам важко ламати систему, ми дивимося на все через призму логіки і здорового глузду, а чиновники живуть за принципом «так було завжди»
Нам важко ламати систему, ми дивимося на все через призму логіки і здорового глузду, а чиновники живуть за принципом «так було завжди». Ми знову бачимо боротьбу за повноваження, нерозуміння між різними гілками влади. Тому зміни поки що невеликі. У мене відчуття глобальних змін поки що не прийшло.
***
Цей матеріал опублікований в № 31-32 журналу Корреспондент від 21 серпня 2015 року. Передрук публікацій журналу Корреспондент в повному обсязі заборонено. З правилами використання матеріалів журналу Корреспондент, опублікованими на сайті Корреспондент.net, можна ознайомитися тут.