Корреспондент побував на острові Хортиця, де поговорив з губернатором Запорізької області Григорієм Самардаком.
З губернатором Запорізької області Григорієм Самардаком ми розмовляємо не в кабінеті, а на острові Хортиця, пише Юліана Скібіцька у №33-34 журналу від 27 серпня 2015 року. Днями блискавка влучила у дерев'яну кузню комплексу Запорозька Січ і спалила її дощенту. Глава області, у якого склалися приятельські стосунки з директором заповідника Максимом Остапенком, вирушив подивитися на руйнування.
Самардак на своїй посаді лише п'ять місяців. Він змінив на цьому посту Валентина Резніченка, який вирушив керувати сусідньою Дніпропетровською областю. До цього Самардак уже працював у Запорізькій ОДА – у 2003-2005 роках, першим заступником тодішнього губернатора Євгена Карташова. Чиновник прийняв відносно спокійну область – загроза сепаратизму тут уже не така висока, як раніше. Але перед губернатором все одно стоять серйозні завдання – не просто не пустити в область сепаратистів, а й повернути промисловий потенціал і розвинути туризм.
«Хортиця – один з небагатьох великих заповідників в Україні, який сам себе окупає, – зазначає Остапенко, який приєднався до нас. – Але туристів зараз усе одно менше, ніж у довоєнні часи».
- Головна перешкода для туризму – проблеми з безпекою?
- Для успішного розвитку туризму на території має бути спокій і безпека. Ми просуваємося в цьому напрямку, і результат є – слава богу, у нас в області немає жодного теракту, жодного вибуху. Але при цьому на курорти Азовського моря приїхало менше людей, ніж ми очікували. Держпідприємства, профспілки не брали до уваги санаторії в Запорізькій області, і ми маємо намір з цим розібратися.
До того ж до середини липня було прохолодно. Так, багато хто не їде, бо боїться. Але справа не тільки в цьому. У мене є друзі в Німеччині, емігранти з України. У 2005 році вони говорили, що мріють поїхати туром по Україні, – у Німеччині автобусні тури дуже розвинені. І ось коли вони приїхали в Запоріжжя, їм сподобалося, але вони мало побачили. Потім казали: це ж козацька земля, ми очікували такого колориту! У нас абсолютно не розвинені тури.
- І все ж щодо «бояться»: як проходить процес зміцнення оборони?
- В області створено раду оборони. У планах – поєднати її і такі самі ради у Херсонській та Миколаївській областях. Тоді ми зможемо виступити єдиним південним щитом проти сепаратизму. Йде процес зміцнення кордонів, скрізь виставлені блокпости, будуються фортифікаційні споруди. Їхнє будівництво було профінансовано з обласного бюджету. Самі споруди не були намальовані на папері – проводилися консультації з інженерами.
З одного боку, треба обороною займатися, з другого – дивитися за господарством, щоб нічого не розікрали і нічого нікуди не виїхало. Посилено роботу СБУ та інших силових відомств. Можу вас запевнити: гроші на програми щодо посилення виділялися безперебійно. Тому диверсійних груп ми сюди не пускаємо.
- Наскільки відчувається, що Запоріжжя – це прифронтове місто?
- Це дуже гостро відчувалося на самому початку конфлікту. Було багато моментів і ситуацій, коли хотіли розгойдати і влаштувати в Запоріжжі другий Донецьк. Тому головним завданням було деескалазувати ці осередки. Ми негайно повернули державну владу в регіони і налагодили широкий діалог з громадськістю. Депутатський корпус, як ви знаєте, на 70% складається з регіоналів. Але ми пішли на діалог і домоглися спільної роботи.
Крім цього, стояло питання про посилення охорони стратегічних заходів. Розумієте, за 23 роки ніхто з такою ситуацією не стикався. Ніхто й подумати не міг, що можуть бути вибухи, диверсії. Так, максимум нещасний випадок на виробництві. Довелося піднімати всі методички, усі інструкції.
- Як зараз оцінюєте ситуацію?
- Для мене показником стали 1 і 9 травня, які пройшли мирно, без жертв і провокацій. Я вам так скажу: багато ветеранів готові були відмовитися від георгіївської стрічки і надягали мак, символ примирення. Тому що вони не хочуть війни, не хочуть провокацій. Ми зустрічалися з організаціями, пояснювали їм усю складність ситуації в місті.
У деяких районах області у нас досі транслюють тільки російські канали
Я радий, що нас почули. Але при цьому в деяких районах області у нас досі транслюють тільки російські канали.
- Чому так?
- Там ретранслятори завжди були розгорнуті у бік Донецька. А в Донецькій області зараз тільки російське телебачення і крутять.
- А в деяких районах Запоріжжя часто чутні вибухи ...
- Так, тому розслаблятися не можна. Є сили, які хочуть реваншу і зацікавлені в ескалації конфлікту. Але я запевняю: тут це не пройде.
- Крім війни, є й мирні проблеми. Запоріжжя – велике промислове місто, але підприємства зараз переживають не найкращі часи. Як відновлювати потенціал?
- Я взяв програму стратегічного розвитку області 2008-2015 років. Тоді під це виділялися гроші, прилітали фахівці, була проведена серйозна робота. Ми проаналізували цю програму і подивилися, що можна зробити нового з урахуванням сьогоднішніх реалій і коректуванням на програму Президента – 2020. Створили раду інвесторів області, зібрали керівників найбільших промислових підприємств для спільного діалогу. Щоб задіяні в процесі були всі.
- І до чого ви прийшли?
- Перед областю є низка завдань. Зокрема, нашим підприємствам потрібно перекваліфікуватися на європейський ринок. При цьому всі вони були орієнтовані на Росію. Зараз ті підприємства, які були зацікавлені в цьому, провели модернізацію і краще себе почувають. Ті, хто цього не зробив, – «лежать».
- А якою є доля ЗАЗу?
- Зараз ЗАЗ не працює. Але з ним є постійний діалог. Пам'ятаєте заяву [міністра економіки Айвараса] Абромавічуса, що автомобільної промисловості в Україні немає? Так от, він повинен був приїхати на ЗАЗ. І ми з керівництвом заводу дуже готувалися до цієї зустрічі. Але сам міністр не приїхав, приїхав його заступник. Ми плідно поговорили, і думаю, можливість врятувати ЗАЗ є. Але наскільки затягнеться цей процес, мені важко сказати.
- Як ви збираєтеся залучати гроші в область?
- На держбюджеті зараз колосальне навантаження, тому гроші потрібно шукати на стороні. Нам потрібно максимально проаналізувати світові процеси в економіці, щоб розуміти свої можливості і шлях розвитку. Ми інвестиційно дуже привабливі для ринку. Я переконаний, що й Україну загалом, і запорізький регіон недооцінюють.
Наше завдання – у першу чергу підготувати всі проекти, які ми бачимо, і піднести іноземним інвесторам. Важливо говорити з ними однією мовою. У Європі всі діють за законом – в Україні, на жаль, вони не працюють. Їх багато, вони хороші, але більша частина з них не працює.
Але це зовнішні інвестиції. Є ще внутрішні. Внутрішній інвестор – це ми з вами. Наведу один приклад. У Єгипті, де уряд змінювався кілька разів, де також була війна і криза, зібрали $ 8 млн на реалізацію національного проекту – розширення Суецького каналу. Запросили компанію, яка розповіла, що розширення каналу дозволить проводити більше кораблів, а це джерело бюджету. Люди не повірили уряду, але повірили в реалізацію національного проекту. І вкладали гроші у випущені під це акції. Такий спосіб нам теж потрібно взяти до уваги.
- Ви готові до децентралізації влади?
- Головна проблема в тому, що люди про неї нічого не знають. Вони не розуміють, як реформа працюватиме. Нещодавно був в одному селі, яке затопило. На відновлювальні роботи потрібно було виділити гроші, ми виділили з бюджету мільйон. Я кажу громаді: от якби об'єдналися з сусіднім селом, що й передбачає децентралізація, то вам би не потрібно було просити гроші з бюджету, вони б у вас уже були. І виділено було б стільки, скільки потрібно вам. Взагалі фермери переважно просять, щоб уряд їм не заважав. Децентралізація дасть саме це – більше влади на місця і, відповідно, більше грошей.
При цьому важливо розуміти: децентралізація дає не тільки більше влади, але й більше відповідальності. Тобто ось тобі права – керуй, залишай собі гроші, але й грамотно використовуй усі ресурси.
- Які у вас стосунки з мером Запоріжжя, екс-регіоналом Сіном?
- Стосунки робочі. Ми змогли налагодити спільний діалог і разом працювати.
- На носі місцеві вибори – ви братимете в них участь?
- Я чиновник, державний службовець. Моє першочергове завдання – це забезпечити проведення чесних, демократичних і безпечних виборів. Я не можу сказати точно, чи піду я на вибори. Якщо Петро Порошенко скаже йти – піду. Якщо ні, то ні.
***
Цей матеріал опублікований в № 33-34 журналу Корреспондент від 27 серпня 2015 року. Передрук публікацій журналу Корреспондент в повному обсязі заборонено. З правилами використання матеріалів журналу Корреспондент, опублікованих на сайті Корреспондент.net, можна ознайомитися тут.