Численні фальсифікації, підкуп виборців – місцеві вибори нагадали ситуацію осені 2004-го, яка привела до помаранчевої революції.
Втім, для кількох міст усе тільки починається, пише Ольга Корягіна у №43 журналу Корреспондент від 30 жовтня 2015 року.
«Харків пробив дно», – так відреагували соціальні мережі на попередні результати виборів мера Харкова. Чинний градоначальник Геннадій Кернес, якого підозрюють у катуваннях, погрозах на адресу активістів Євромайдану й викраданні людей, здобув більш ніж переконливу перемогу вже в першому турі.
За даними екзит-полу, проведеного Комітетом виборців України (КВУ), Кернес отримав 59,3% голосів. Відрив від кандидата, який зайняв другу позицію, більш ніж суттєвий – Тараса Ситенка від Самопомочі підтримали, за різними даними, від 14% до 16% виборців.
Підвищений інтерес до виборів в Харкові невипадковий. І не тільки тому, що це друге за розміром місто України. За прогнозами експертів, саме вибори у «другій столиці» мали стати центром політичної напруги і драматизму.
Проте загалом голосування минуло спокійно і без ексцесів. Проблеми виникли хіба що на одній виборчій дільниці – голова комісії втратила печатку. Були й порушення – їх фіксували як спостерігачі, так і представники громадських організацій.
На одній з дільниць було видано занадто багато бюлетенів, на іншій організовано підвезення виборців. Але, зважаючи на повідомлення правоохоронців та місцевих ЗМІ, жоден інцидент не був настільки масштабним, щоб істотно вплинути на результати виборів.
Ще до оголошення офіційних підсумків головна інтрига – чи буде другий тур – уже була знята. До речі, збереже Кернес і вплив на міську раду. Більшість мандатів (51,3%, за даними КВУ) в ньому отримала партія Відродження, з якою він ішов на вибори.
Щоправда, настільки вже беззастережною перемогу Кернеса вважати не варто – за нього проголосувало трохи більше 300 тис. осіб за 1,112 млн харків'ян, які мають право голосу.
Результат Кернеса і його партії показовий для східної частини України: там перемогу здобули партії, які включили до своїх лав колишніх представників ПР
Але це не заважає експертам говорити про реванш екс-членів Партії регіонів. Результат Кернеса і його партії показовий для східної частини України: там перемогу здобули партії, які включили до своїх лав колишніх представників ПР – Опозиційний блок, Наш край і Відродження. Чимало колишніх регіоналів і в лавах умовного демократичного табору.
Жити по-старому
Євромайдан й оновлене законодавство зумовили підвищену увагу спостерігачів до методів боротьби за голоси виборців. Загалом КВУ зафіксував понад 1.500 порушень на виборах. І хоча експерти стверджують, що більшість з них мали процедурний і технічний характер, вони можуть дати деяким кандидатам привід оскаржити результати волевиявлення українців.
Приміром, звання переможця в першому турі може позбутися чинний мер Одеси Геннадій Труханов. За попередніми даними, він набрав майже 139 тис. голосів виборців (52,9%), і боротьба за крісло мера могла вже завершитися. Найближчий конкурент Труханова – Олександр Боровик, радник Михайла Саакашвілі, – отримав 25,7% підтримки. Втім, здаватися останній поки що не має наміру. На думку Боровика, виборчий процес був сфальсифікований.
«За тієї ситуації, яка виходить зараз, важливий кожен голос. У нас же є свідчення, в тому числі зафіксовані на відео, як відбувалися і вкидання, і каруселі», – стверджує він.
Штаб кандидата подав документи в прокуратуру і кілька судових позовів з метою призупинити оголошення результатів. Олії у вогонь підливає і губернатор Одеської області Саакашвілі.
«Сьогодні фальсифікатори міських виборів зі швидкістю «зелених чоловічків» захопили одеську мерію», – заявив він і закликав одеситів вийти на мітинг й утворити «комітет дії проти злодіїв і шахраїв».
Ще одна гаряча точка – Павлоград (Дніпропетровська обл.). Але тут у порушенні законодавства звинувачують Центральну виборчу комісію (ЦВК), яка прийняла сумнівне рішення про зміну системи виборів мера в місті після проведення першого туру виборів.
Павлоград з 90.295 виборцями спочатку був віднесений до 35 міст, де місцеві вибори проходять за мажоритарною виборчою системою абсолютної більшості, тобто у два тури. Але ЦВК прийняла рішення не виділяти гроші на проведення другого туру.
«Якщо на день встановлення результату в місті менш ніж 90 тис. виборців, підстав для призначення повторного голосування, підстав для використання мажоритарної виборчої системи абсолютної більшості на відповідних виборах міського голови просто немає. Це абсолютно очевидно», – пояснив глава відомства Михайло Охендовський.
Ольга Айвазовська, координатор громадянського руху Опора, який стежив за ходом нинішніх виборів, назвала таке рішення ЦВК «кричущим нігілізмом».
«Можливість непроведення повторного голосування в Павлограді через зменшення кількості виборців після отримання уточнених списків виборців – унікальна за своєю суттю ситуація. Мова не про повторне голосування, а про прецедент зміни виборчої системи до закінчення виборчого процесу. Такого кричущого правового нігілізму в історії українських виборів ще не було», – заявляє активістка.
Три букви закону
Ситуація в Павлограді багато в чому пов'язана з тим, що місцеві вибори в Україні проходять за кардинально новим законом з численними підводними каменями. Голосуючи за кандидата в місцеві ради, українці просувають партію. І навіть якщо він переміг, крісло може дістатися іншому або взагалі нікому.
У типовому бюлетені спочатку зазначена партія, далі – її обласний, міський чи районний керівник, і тільки потім – кандидат, за якого голосує виборець. Розібратися в технології цих виборів тим, хто голосував, було важко. Але працівникам комісій виявилося ще складніше.
Протоколи дільничних комісій рахуватимуть за різними критеріями. Спочатку з'ясують, які партії подолали 5%-й бар'єр. Далі між фіналістами, які бар'єр таки подолали, розділять усі крісла в радах. Потім у кожному багатомандатному виборчому окрузі комісія повинна зробити внутрішньопартійне перерейтингування. І навіть якщо якийсь кандидат набрав більшість голосів, він може не пройти до місцевої ради.
Вибори мера ускладнюються і тим, що проводяться у два тури в містах, де понад 90 тис. виборців. Приміром, другий тур чекає Київ, де чинний градоначальник Віталій Кличко зі значним відривом випередив конкурентів, але набрав близько 40% голосів за необхідних для перемоги 50% плюс один голос. Хто буде його опонентом, на момент здачі номера в друкарню ще не було відомо. За право поборотися з екс-боксером змагалися Сергій Гусовський, Володимир Бондаренко, Олександр Омельченко та Борислав Береза (останній у підсумку вийшов у другий тур – ред.).
«Я не розумію, чому український парламент проголосував за законопроект, який пропонував таку виборчу систему. У ньому немає декларованих політиками відкритих списків кандидатів, а у процедурній частині документ повністю повторює старий закон», – критикує систему колишній радник з питань виборів та управління Координатора проектів ОБСЄ в Україні Євген Радченко.
Вибори з продовженням
Ще належить зробити свій вибір жителям Маріуполя та Красноармійська (Донецька обл.). Виборчі дільниці там так і не запрацювали. Причина – бюлетені, надруковані на підприємстві, яке пов'язують з Рінатом Ахметовим: у них були виявлені численні помилки.
У Маріуполі весь позаминулий тиждень ішла війна виборчкому, друкарні та громадських організацій, і проведення голосування до останнього залишалося під питанням. У підсумку до восьмої ранку неділі дільниці відкрилися, виборці з'явилися, а бюлетені так і залишилися лежати в друкарні.
Що стосується виборів у Красноармійську, то вночі Донецький окружний суд визнав, що бюлетені для голосування були виготовлені з порушенням законодавства.
Коли відбудуться вибори в цих містах, невідомо: призначення дати – компетенція Верховної Ради України. І поки фракції, що входять до парламентської більшості, не змогли дійти єдиної думки. Блок Петра Порошенка і Народний фронт пропонують провести вибори 15 листопада, у день другого туру виборів мерів у низці міст. Керівництво Центральної виборчої комісії також підтримує цю позицію.
«Проте фракції Самопомочі і Батьківщини взяли час для подальших консультацій зі своїм керівництвом», – повідомив один з лідерів БПП, Юрій Луценко.
Вони виступають за визнання виборів в Маріуполі і Красноармійську такими, що не відбулися, щоб призначити голосування на початок 2016 року.
Втім, зірвані в Маріуполі і Красноармійську вибори деякі експерти вважають найкращим можливим рішенням. Мало хто сумнівався в тому, що більшість у міськраді буде представлена депутатами від Опозиційного блоку – партії колишніх регіоналів. Людина з команди олігарха повинна була отримати і пост мера.
«Маріуполь мали віддати на відкуп Ахметову», – каже політолог Віктор Небоженко.
Поки що цього не сталося.
Такими, що не відбулися, визнані і вибори у Сватовому (Луганська обл.) – через те що кілька партій не подали своїх кандидатів для участі у виборах.
«Радикальна партія, Укроп, Аграрна партія, Опозиційний блок – вони не подавали своїх кандидатів для участі у виборчих перегонах. І зараз склалася така ситуація, що в бюлетені ці партії взагалі відсутні», – зазначив голова Луганської обласної військово-цивільної адміністрації Георгій Тука.
За бортом
Позбавленими виборчого права виявилися не тільки жителі двох міст Донецької області. Понад 5 млн українців не змогли проголосувати на місцевих виборах, підрахували у Європейській зовнішньополітичній службі. Серед них – десятки тисяч бійців АТО і 1,5 млн переселенців. Тільки двоє серед останніх в судовому порядку змогли відстояти своє право – це кримчанин Яків Вітюк і донеччанка Ірина Малець. Загалом було 11 звернень до судових інстанцій.
«Верховна Рада і Центральна виборча комісія могли зробити все необхідне, щоб переселенці отримали своє виборче право. Люди прожили в Києві півтора року. Ми вважаємо, що керівництво держави має зробити все необхідне, щоб ці люди не відчували себе дискримінованими», – обурюється юрист донецької облорганізації КВУ Наталія Целовальниченко.
В Опорі цю ситуацію називають ганьбою.
«Біда в тому, що з точки зору стратегії це негативне рішення. Коли нас усе одно за рахунок політичного, дипломатичного, міжнародного тиску змусять прийняти рішення, як Грузію ... З точки зору стратегії ми втратили обличчя, бо це – ознака дискримінації, це бездіяльність в частині забезпечення прав внутрішньо переміщених осіб», – вважає Айвазовська.
***
Цей матеріал опублікований в № 43 журналу Корреспондент від 30 жовтня 2015 року. Передрук публікацій журналу Корреспондент в повному обсязі заборонено. З правилами використання матеріалів журналу Корреспондент, опублікованими на сайті Корреспондент.net, можна ознайомитися тут.