Як проходили місцеві вибори в одному із сіл на Київщині.
Сільські вибори у мене асоціюються з музикою і святковою атмосферою, і цього разу не стало винятком, пише Тамара Мойок, редактор довідково-інформаційної служби журналу Корреспондент, у колонці, опублікованій у №43 журналу від 30 жовтня 2015 року.
Біля школи стояв музичний центр, звучали українські пісні, біля входу юрмилися мужики, мило розмовляючи між собою. У холі школи засідав тервиборчком, всі члени якого мені знайомі. Жінки красиво одягнені, із зачісками – ну, загалом, усе як годиться. Найчастіше паспорти ніхто не питає: всі один одного знають. Отримавши свої бюлетені, я почала знайомитися зі списком кандидатів.
Йдучи в унісон із загальноукраїнськими тенденціями, на посаду голови сільради балотувався місцевий грузин. Чоловік дуже колоритний, веселий, душа компанії – але аж ніяк не керівник. Партію кандидат вибрав до пари своєму образу, влившись у лави радикалів Олега Ляшка.
Були представлені й інші провідні політсили, хіба що без Опоблоку: тут, у Київській області, він не особливо популярний. Втім, у Батьківщини шансів теж не було – місцевий пасічник, який ішов «від Юлі» – людина дуже м'яка, такого тут ніхто слухати не буде.
Солідарність представляв колишній голова сільради. Брав участь у виборах і нинішній «начальник села» – як самовисуванець. Про двох останніх у мене враження нейтральне – як на мене, вони нічого доброго не зробили, але й поганого теж не накоїли.
Кандидати в депутати сільради – суцільно безпартійні. У кожної частини села свої варіанти вибору. Від моєї вулиці, або, як тут кажуть, «від кутка», балотуються дві жінки. Вибір непростий: як мені визначитися з кандидатурою, якщо до обох у мене особиста неприязнь?
До першої – через теля, яке вона постійно прив'язує на вулиці поблизу наших воріт. Трави там мало, молодому бичку швидко стає нудно, і він починає ревти – гучне «му-у-у» розноситься на всю округу. З господинею намагалися домовитися, але вона ніяк: «А що я зроблю, треба десь прив'язати». Цей бичок ще молодий, переважно поводиться мирно – тільки іноді на нього щось находить. А от раніше у цієї ж господині був агресивний трирічний бик, так він нікому проходу не давав. Їдеш на машині, а він вийде на дорогу, і хоч сигналь йому, хоч не сигналь, він ні з місця. А вийти з машини страшно. Через нього не можна було пройти до криниці по воду – добре, що зараз ми свою викопали.
У другої кандидатши теж повно поганих звичок. Маючи велике господарство, вона самовільно захоплює сусідні території. Воно ніби й не страшно – там переважно залишені будинки і занедбані городи, – але в її складах сіна або жому (залишків буряка від виробництва цукру) заводяться миші та щури. Гризунів доводиться труїти, але це не завжди допомагає. А її качки – це просто напасть. Вони невідомо як пролазять під наш паркан і клюють їжу наших качок. І у наших кроликів, які по двору бігають, теж їжу крадуть.
Поки я розмірковувала над непростим вибором, до мене підійшов ще один сусід. Він розповів, що кандидатша, яка з качками, зопалу пообіцяла йому, що вже має за плечима дві судимості, в разі обрання її в сільраду здати його в міліцію і припаяти третій термін. «Нащо мені третя ходка?» – злякано говорив селянин. Мене це засмутило: людина начебто давно стала на шлях виправлення, завела сім'ю і дитину, ходить на роботу.
Зайшовши в кабінку для голосування, я ще раз переглянула всі списки кандидатів. І, застосовуючи принцип найменшого зла, все-таки зробила свій вибір, хоча і не була ним до кінця задоволена. По дорозі додому я зустріла знайомого. На запитання, як йому вибори, він сказав фразу, яка повністю охарактеризувала виборчий процес: «Вибори без вибору». Найбільше його зачепило те, що держава забрала у нього можливість проголосувати проти всіх. Не бажаючи голосувати аби як, він навмисно зіпсував свої бюлетені.
Передвиборчі технології в нашому селі відрізняються від міських. Наприклад, чинний голова сільради зробив два нехитрі кроки. «Підтягнув усіх своїх родичів, прописаних у селі, щоб за нього голосували, – розповіла мені місцева мешканка. – І до бабок-сусідок пішов, поплакався, що йому треба на цій посаді до пенсії дотягнути. Бабки його пожаліли і проголосували». Спрацювало: відслуживши дві каденції, голова отримав путівку на третій термін. Якщо не трапиться дострокових виборів, на ній він дійсно допрацює до пенсії. Місцеві кандидати в депутати теж не пасли задніх: ті, хто активніший, проводили бесіди з населенням – вони й отримали заповітні мандати.
У підсумку вибори в нашому селі не принесли якихось глобальних змін. Навіть можна сказати, що все залишилося як і раніше.
***
Цей матеріал опублікований в № 43 журналу Корреспондент від 30 жовтня 2015 року. Передрук публікацій журналу Корреспондент в повному обсязі заборонено. З правилами використання матеріалів журналу Корреспондент, опублікованими на сайті Корреспондент.net, можна ознайомитися тут.