Тюремні замки катерининських часів і 70 тис. ув'язнених в Україні чекають від влади реформи пенітенціарної системи.
Коли 22-річний Вадим Вітько, засуджений на п'ять років за викрадення автомобіля, потрапив у слідчий ізолятор міста Марганця Дніпропетровської області, у нього не виникло відчуття в'язниці, пише Ксенія Цивірко у №5 журналу Корреспондент від 12 лютого 2016 року.
«Мені відразу спало на думку, що мене вкрали бандити», –розповідає він по телефону Корреспонденту із СІЗО Дніпропетровська. Трьох днів у сирому підземеллі – ізолятором у містечку був підвал районного відділення міліції – цілком достатньо, щоб захворіти на туберкульоз, каже Вітько.
Загальну гнітючу атмосферу ув'язнення доповнювала задушлива тіснота. «У приміщенні було три спальних місця, а нас саджали по 6-7 осіб. Доводилося спати по черзі, а деякі взагалі не спали», –згадує Вітько.
У таких умовах утримання юнак витримав недовго, незабаром здійсниши втечу. Потім злочинець сам здався правоохоронним органам, але до його вироку додали ще три роки.
У 2015-му влада закрила цей СІЗО через невідповідність умов утримання законодавчим нормам, проте в Україні безліч схожих казематів, які працюють.
У березні 2014 року Кабмін припинив виділяти гроші з бюджету на ремонт виправних установ, змусивши їх керівників шукати кошти самостійно
За словами Катерини Денисюк, прес-секретаря Державної пенітенціарної служби, у березні 2014 року Кабмін припинив виділяти гроші з бюджету на ремонт виправних установ, змусивши їх керівників шукати кошти самостійно.
«Крім того, наша служба ніколи не отримувала більш ніж 45% від реальної потреби», –додає Денисюк.
Жалюгідний стан виправних установ змусив Мін'юст наприкінці 2015 року заявити про початок тюремної реформи. Її суть – перш за все в реструктуризації місць позбавлення волі.
З початку 2000-х населення українських ізоляторів і колоній скоротилося у 2,5 разу – з 240 тис. до 70 тис. в'язнів. Зони спорожніли після змін у Кримінально-процесуальному кодексі: суди стали рідше позбавляти волі громадян, звинувачених у нетяжких злочинах – їх стали карати штрафами і виправними роботами.
Міністерство юстиції, в чиєму веденні перебуває пенітенціарна система, вирішило провести ревізію тюремного господарства, продати або здати в оренду частину будівель СІЗО і зон, а також побудувати нові сучасні в'язниці.
Олександр Букалов, правозахисник й експерт з питань пенітенціарної системи, називає ці плани «мріями про післязавтрашній день». «Мін'юст не хоче говорити про те, що відбувається у виправній службі сьогодні, тому говорить про дуже віддалені перспективи», – наголошує він.
Пенітенціарна система безперервно реформується ще з 1990-х років, однак жодне нововведення в ній жодного разу не втілилося до кінця через постійну зміну уряду
За словами експерта, пенітенціарна система безперервно реформується ще з 1990-х років, однак жодне нововведення в ній жодного разу не втілилося до кінця через постійну зміну уряду.
«У 2013 році була запропонована програма реформування. А у 2015 році нова влада закрила її як неефективну», –констатує Букалов.
Лук'янівський централ
Один з корпусів Лук'янівського СІЗО – ровесник імператриці Катерини II.
Порожні тьмяні коридори під багаторазово вибіленими склепіннями приховують життя ув'язнених, яке Корреспондент може побачити лише мигцем.
Фото Дмитра Ніконорова
Лук'янівське СІЗО дуже переповнене
Через вічко масивних дверей видніються ліжка з розібраною постіллю, унітаз за невисокою цегляною огорожею, гірлянди розвішаних рушників, прибиті до підлоги дерев'яні лавки і стіл. У камери, з яких струменить затхле повітря, журналістів не пускають: мовляв, там мешкають найбільш агресивні підозрювані.
Зате камери, де сидять підслідні з економічних справ, вільні для доступу, й обстановка тут, відповідно, багатший. Ці камери пахнуть свіжим ремонтом, в'язнів розважає плазмова панель, а в кутку виблискує новий двокамерний холодильник. Ув'язнені запевняють, що побутовою технікою їх забезпечили родичі.
Ігор, один з колишніх в'язнів Лук'янівки, який погодився поговорити з Корреспондентом, своє прізвище не називає, зате гордо вимовляє тюремне прізвисько – Легендарний. За його словами, він пізнав усі тонкощі тюремного побуту – за дві ходки встиг побувати в шести різних виправних установах. Одним з найстрашніших місць для нього виявився Харківський СІЗО.
«У камері, розрахованій на 44 місця, перебувало 115 осіб, тому ми спали в три зміни, –згадує колишній в'язень. –Воші, дизентерія, короста – все це само собою».
Особливий страх на рядових ув'язнених наганяли так звані прес-хати – камери, у яких сиділи наближені до адміністрації зеки. За завданням співробітників вони влаштовували фізичні розправи над неугодними, отримуючи натомість певні бонуси – сигарети, гроші, наркотики.
Втім, в акціях упокорення, за словами колишніх в'язнів, брали участь і самі тюремні співробітники – наприклад, у Дніпропетровському СІЗО, де почав відбувати термін Вітько.
«Востаннє це було 11 листопада. До нас в камеру під виглядом обшуку прийшли 30 осіб у масках, зі щитами і битами», – відчужено-спокійно розповідає він.
Наслідки побиття співробітниками Дніпропетровського СІЗО 11 листопада 2015 року
За словами Вітька, це були «виховні заходи» адміністрації як помста за потік скарг зеків у вищі інстанції на умови утримання. Жертвами розправи стали понад тисячу осіб, кілька десятків з них на знак протесту намагалися порізати собі вени.
Як прокоментував інцидент у ЗМІ представник Пенітенціарної служби України в Дніпропетровській області Ярослав Костюченко, засуджені перешкоджали обшуку, ображали співробітників СІЗО, погрожували фізичною розправою. А за версією постраждалої сторони, співробітники ізолятора під час «шмону» зіпсували або відібрали майно в'язнів – продукти, цигарки, релігійні книги і предмети, чим викликали обурення, відповіддю на яке стало масове побиття.
При цьому злісну непокору чинили далеко не всі в'язні. «Ми беззбройні, та й теоретично чинити опір теж немає сенсу: їм за застосування фізичної сили нічого не буде, а нам [за опір] ще повісять термін», – міркує Вітько.
Колишні зеки і правозахисники стверджують, що атмосфера в ізоляторах набагато важча, ніж в інших місцях не таких віддалених
Колишні зеки і правозахисники стверджують, що атмосфера в ізоляторах набагато важча, ніж в інших місцях не таких віддалених – це пов'язано з тим, що в тюрмах і колоніях діють хоча і неписані, але все ж закони, і устоявся більш-менш придатний для нормального життя побут.
У СІЗО тривалий час (а сидіння там часом триває роками) людині витримати складно. «Умов для життя тут зовсім немає, – розповідає Вітько, – матраци діряві, на вигляд їм уже півстоліття. Камера площею 40 кв. м призначена для 22 осіб».
Букалов запевняє, що такі умови утримання підслідних не змінюються в Україні десятиліттями. Хоча в кожному ізоляторі є й «елітні» камери – без грибка на стінах і затхлого повітря.
З царських і радянських часів не стала лише образним виразом і тюремна баланда. Вітько і його співкамерники відмовлялися приймати казенну їжу і жили тільки за рахунок передач з волі. Втім, харчоблок Лук'янівського СІЗО, відкритий для відвідування, зустрів Корреспондент апетитним запахом. На обід готували розсольник і кашу з м'ясною підливою. Співробітники ізолятора запевнили, що це пахне та сама їжа, яку їдять в'язні, а також і самі співробітники пенітенціарної служби.
Тюрма і сума
Утримування сотень тисяч зеків нині є накладним для держави, а для кожної окремої особистості в'язниця – важке випробування, вважає Букалов, вітаючи істотне зменшення числа в'язнів. Скорочення наповненості пенітенціарних установ повинно спричинити за собою оптимізацію їхньої мережі.
Протягом двох тижнів з моменту офіційного звернення Корреспондента в Міністерство юстиції чиновники так і не змогли прокоментувати хід реформи і кричущі факти й інциденти в СІЗО та колоніях, описані в статті. А експерти можуть поки лише здогадуватися про плани влади.
Реформа вже почалася, стверджує Євген Нецветаєв, начальник відділу моніторингу пенітенціарних установ в адміністрації Уповноваженого з прав людини. Він озвучує прийняту в жовтні 2015 року Верховною Радою постанову, згідно з якою планується ліквідація СІЗО в центрах Києва, Одеси і Львова.
Однак, на думку Нецветаєва, процедура цього процесу продумана поверхнево. Влада хоче ліквідувати старі ізолятори, не згадуючи про розробку нових. Це відіб'ється насамперед на підслідних: поки не з'являться сучасні СІЗО за межею міста, їх перевозитимуть у місця позбавлення волі в інші області, передбачає експерт.
«Слідчому буде складніше виїжджати на допит, виникнуть труднощі з вивезенням до суду, спілкуванням з близькими», – продовжує Нецветаєв.
При цьому слідчі ізолятори, на відміну від розвантажених зон, залишаються забитими людьми, як оселедцями в бочці.
«Пам'ятаю, як нас заганяли по 80 осіб у баню. Там було лише чотири душі, і через годину всіх виганяли, хоча хтось залишався в милі і з шампунем на голові», –згадує Легендарний сцени з життя в Лук'янівці.
Колишній ув'язнений Віталій Лозовський, просидівши в 11 різних слідчих ізоляторах України і Росії, вважає, що якщо пенітенціарну систему не реформує уряд, то це зробить за нього час.
Багатьом тюремним замкам по 150-200 років – вони руйнуються на очах. «У Львові дуже давня будівля. А в Чернівцях у цьому приміщенні за всі 200 років ніхто не робив ремонт», –розповідає Лозовський.
У більшості старих слідчих ізоляторів із самого початку не було прогулянкових майданчиків. У Львівському і Хмельницькому СІЗО ув'язнені можуть подихати свіжим повітрям тільки на даху.
Крім реструктуризації будівель та перерозподілу засуджених, в пенітенціарній системі можуть з'явитися приватні в'язниці. Про такі плани неодноразово заявляв заступник міністра юстиції Гія Гецадзе.
Букалов вважає цю ідею небезпечною: мовляв, такі в'язниці узаконять рабство. «Це спроба заробити на засуджених на шкоду тому, з якою метою вони туди відправлені, – міркує експерт. –А вони туди відправлені, щоб відбувати термін покарання, а не заробляти гроші для власника».
Втім, тюремний бізнес вже існує в нинішніх зонах, причому вельми вигідний: зони звільнені від податків, мають пільги на комуналку, держава і громадськість ззовні практично не контролюють тамтешнє виробництво і дотримання трудового законодавства, запевняє Букалов. На сьогоднішній день у колоніях діють близько 100 підприємств, на яких працює приблизно третина людей, які відбувають покарання.
«У колоніях працюють, як свого часу раби на плантаціях Південної Америки, – зазначає Легендарний, – по 12-14 годин на добу. Ув'язнені навіть цемент руками місять. А зменшення кількості безкоштовних працівників невигідно для системи».
На в'язнях держава намагається заробити навіть у дрібницях, наголошує Букалов. Наприклад, після змін у Кримінально-процесуальному кодексі у 2014 році держбюджет взяв на себе забезпечення харчуванням, взуттям та одягом засуджених.
Однак через півроку в правилах внутрішнього розпорядку колоній з'явилося положення, згідно з яким гроші за харчування повинні відніматися із зарплат і пенсій зеків, стверджує Букалов. Таким чином, за підрахунками експерта, майже за два роки тюремники відняли у засуджених близько 100 млн. грн.
Узаконену корупцію в пенітенціарній системі глава правозахисного об'єднання Синдикат Євген Чепелянський бачить також в її спайці з правоохоронними органами. Він наводить зовсім свіжий приклад Олексіївської виправної колонії № 25 в Харківській області. Її колишні засуджені, яких регулярно били охоронці аж до того, що вони потрапляли у важкому стані в лікарні, намагалися залучити своїх кривдників до відповідальності. Однак харківська прокуратура не знайшла складу злочину в діях співробітників зони.
«Тому до реформи я ставлюся скептично: для того, щоб вирішити якусь проблему, її потрібно спочатку визнати», – наголошує Чепелянський.
Легендарний більш оптимістичний. Під час своєї відсидки він зауважив зміни, нехай і косметичні: скоротився максимальний час перебування в карцері з півроку до трьох місяців, передачі можна тепер передавати без обмежень, а не раз на два місяці, як раніше.
«Тому, я думаю, що зміни будуть, якщо не з моральних прагнень, то з прагнень у західний світ», – сподівається Ігор.
Букалов таку реформу – коли відбуваються зміни час від часу – називає повзучою.
«Зміни дуже незначні, вони радикально не змінюють ситуацію, – резюмує експерт. –Те, що є на сьогодні, перебуває на дуже низькому рівні».
***
Цей матеріал опублікований в №5 журналу Корреспондент від 12 лютого 2016 року. Передрук публікацій журналу Корреспондент в повному обсязі заборонено. З правилами використання матеріалів журналу Корреспондент, опублікованими на сайті Корреспондент.net, можна ознайомитися тут.