Фото: Facebook Юрія Луценка
За призначення Юрія Луценка генпрокурором депутати проголосували 13 травня й відразу ж Президент затвердив його на посаді
Депутати б'ються через персону генпрокурора, а треба б міняти систему цілком.
Відпочивши на травневі, народні депутати кинулися в бій. Одні намагаються взяти висоту, інші утримати "за всяку ціну". У ролі висоти – крісло генерального прокурора, яке вакантне вже кілька місяців, пише Євгенія Супричева у №18 журналу Корреспондент від 13 травня 2016 року.
Президент вирішив поставити питання руба – згідно з Конституцією він має право подавати кандидатуру. Вибір припав на керівника президентської фракції в парламенті Юрія Луценка.
"Вибір очевидний. Це питання не стільки професійних або ділових якостей Луценка, скільки питання особистої довіри Президента. Він хоче бачити свою людину на цій посаді", – каже директор Центру політичного аналізу Пента Володимир Фесенко.
Бажання настільки велике, що під Луценка вирішили кроїти закон. Згідно зі старим, претендент на посаду повинен мати вищу юридичну освіту і стаж роботи
в галузі не менш ніж 10 років. У Луценка немає юридичної освіти, і в прокуратурі він був лише одного разу – проїздом у СІЗО. Так з урахуванням особливостей біографії Луценка був складений новий законопроект, у якому нічого немає про освіту, та й у стаж включена "законодавча діяльність". Тільки ось голосів цьому закону не вистачило. Щоправда, прийняти ще можуть – повторне голосування перенесли на четвер (номер у друк здавався днем раніше, – ред).
Однак знову є нюанс. Припустимо, Рада принципово відмовиться голосувати за закони, написані під конкретного кандидата. Що тоді? Політолог Фесенко припускає, що у Президента є резервна кандидатура. Швидше за все, це нинішній військовий прокурор Анатолій Матіос. І цей варіант набагато гірше: Матіос – "людина системи", він не стане її ламати, рука не піднімається. Тобто, якщо Луценко – за бортом, ми залишаємося з Генпрокуратурою у нинішньому її стані – аварійному.
Щоправда і в те, що Луценкові під силу буде реформувати Генпрокуратуру, вірять не всі: "Ми пам'ятаємо про його досвід реформування МВС. Нахрапом розігнав ДАІ, потім раптом схаменувся – все повернулося на круги своя. А Генеральна прокуратура – це набагато складніше.
Навіть Віталій Ярема (екс-генпрокурор, а до цього глава МВС Києва) дивився на функціонал квадратними очима. Тому що МВС і прокуратура – це різні речі. А тут ще людина без юридичної освіти. Він і підлеглі будуть просто розмовляти різними мовами. За великим рахунком справа навіть не в Луценку, а в тому, що посада генпрокурора політизована", – вважає колишній перший заступник генпрокурора України Микола Голомша.
А чому політизація посаді шкодить? Противники призначення Луценка зараз говорять, що необхідно битися не за окремі кандидатури, а за зміну системи відбору.
"Відкритий конкурс! Дискусія з громадськістю! Незалежність ... ", – кидає слогани нардеп Світлана Заліщук.
І ці слогани працюють. Яскравий приклад – призначення глави Національного Антикорупційного бюро – незалежний відбір із залученням юристів і народних
люстраторів. Комісія подає список на розгляд Президенту і той уже вибирає найбільш зручну для себе постать, але лише з тих, хто пройшов професійний відбір. Однак у разі запровадження такої системи в Генпрокуратурі необхідно з нуля розробляти законодавчу базу. Це забере не менше року. Починати треба було ще вчора, але замислилися лише сьогодні, та й то чисто теоретично.
На практиці поки що проводять "ямковий ремонт" прокуратури: так воно і швидше, і звичніше.
***
Цей матеріал опубліковано в №18 журналу Корреспондент від 13 травня 2016 року. Передрук публікацій журналу Корреспондент у повному обсязі заборонено. З правилами використання матеріалів журналу Корреспондент,опублікованих на сайті Корреспондент.net, можна ознайомитися тут.