Екс-глава СБУ Валентин Наливайченко дав інтерв’ю журналу Корреспондент.
Історія знає чимало прикладів, коли чекісти ставали політиками, дипломатами, навіть державою керували, пише Олена Марченко у №22 журналу Корреспондент від 10 червня 2016 року.
У Валентина Наливайченка історія прямо протилежна – він з дипломатів прийшов у СБУ, за завдання, яке для людини «не із системи» вважали непідйомним, взятися не побоявся – а як з ним упорався, можна бачити по цілій низці гучних справ, розслідуваних СБУ за часів президентства Віктора Ющенка.
Після Євромайдану Наливайченко знову встав біля керма найбільш секретного українського відомства, щоправда, вже ненадовго – нові віяння «видули» його із СБУ. Зараз він політик, громадський діяч, оптиміст з великим життєвим досвідом.
«Мене ніколи не цікавило, що про мене говорять в уряді або Адміністрації Президента. Я взагалі мислив іншими категоріями. Наприклад, у 2006 році, коли відбувся перехід з дипломатії в СБУ, стояли два завдання – створити справжню українську Службу безпеки і провести «декадебізацію». І я прийшов, привів із собою нових молодих людей, запустив цей процес.
До цього часу ці люди працюють – розсекречують архіви, розкривають правду про злочини минулого. У 2012 році, коли був обраний до парламенту, я в першому ж виступі сказав, звертаючись до депутатів від Компартії, що покажу всі злочини комуністичного режиму ...
Зрозуміло, просто так це не минуло – мене атакують російські чиновники, оскільки комунізм, як і раніше, виконує роль ідеологічної ширми для Росії, і наші українські олігархи, які були спонсорами Компартії. Як наслідок, на повному серйозі розкручується теза, що я – агент Держдепу США. Це дуже смішно, і я з цього приводу готовий відповісти, що таким не є. Я – агент України.
Декадебізатор
- Незручних людей прибирають або намагаються купити. Вас намагаються купити, погрожують?
- Проплачені матеріали у ЗМІ – це не погроза. Тому зараз мені не погрожують. Ось у 2009 році, наприклад, погрози були реальними. Тоді ми в Одеській області заарештували п'ятьох офіцерів ФСБ – у всіх був шок. Потім ще кілька офіцерів тої самої організації ми вислали з Криму. Я чудово розумів, який це ризик, але також розумів, наскільки їхня діяльність небезпечна для національної безпеки країни.
Тоді щодо цього не було ніякого політичного рішення, а регіонали і комуністи, які сиділи у Раді, зрозуміло, мені не допомагали, швидше, заважали. А перший заступник генпрокурора [Віктора] Пшонки Ренат Кузьмін пізніше тягав мене на допити і «шив» усе, що міг, у тому числі шпигунство. Ось це можна вважати погрозами.
Але, знаєте, все це компенсується тим, що мені до цього часу пишуть люди і дякують за те, що ми розсекретили деякі архіви СБУ і вони змогли отримати інформацію про долю своїх батьків і дідів. Ще дякують за докази щодо Голодомору, як геноциду українців, які ми надали в суді ... Або за те, що ми знайшли [Олексія] Пукача – не моя вина, що саме після цього прийшов [Віктор] Янукович і публічного процесу над Пукачем так і не відбулося. Загалом, тут усе просто – якщо ти дієш згідно з переконаннями, то ні погрози, ні підкуп не зіб’ють тебе зі шляху.
- Не секрет, що кожен президент вибирає під себе силовиків – генпрокурора, главу СБУ. А ви відчували, що Віктор Ющенко вибрав вас главою СБУ «під себе»?
- Я відчував, що Ющенко вибрав мене не під себе, а під посаду. Він тоді чітко мені сказав, що хоче «декадебізації» країни. Зараз багато хто лає Ющенка, але особисто я від нього ніколи не чув команди «стоп» або «цього не чіпай».
Тому у мене завжди були результати, хоча були і прокляття на мою адресу – згадайте того самого міністра Рудьковського [член Соцпартії, а потім Партії регіонів, міністр транспорту Микола Рудьковський був затриманий СБУ у 2008 році за звинуваченням у розтраті майна в особливо великих розмірах. У період слідства Рудьковський перебував в ізоляторі СБУ. У травні 2010 року, після того як Янукович став президентом, суд зняв з Рудьковського звинувачення].
- Ви очікували після Революції гідності, що депутати проголосують, щоб ви повернулися в СБУ? Яким було це відомство у післямайданний період?
- Моє повторне призначення в СБУ було для мене несподіваним. Тоді не було часу і бажання думати про посади – всі були, як ви кажете, в післямайданному стані. Ми кілька днів і ночей напередодні провели на Майдані. Ще більшим потрясінням було враження від СБУ – ця структура була практично вбита. Верхівка СБУ втекла з країни 20-22 лютого, так само вчинило багато співробітників середньої ланки.
Це була навіть не втеча – вони просто повернулися до своїх господарів у Росію. Замовляли літаки, вивозили оперативні розробки, документи. Зброю, що була в арсеналі СБУ, ще на початку лютого вивезли переважно в Крим, меншу частину – на Донбас. Зверніть увагу, Крим не анексували до того моменту, про Донбас взагалі нічого казати. Вся ця підготовленість вражала. Акуратно готувалися до здачі країни.
Чудово пам'ятаю, як зайшов до кабінету голови СБУ – він нагадував більше якийсь донецький ресторан. Працювати там я не міг – почував себе, як на місці злочину. Адже там дійсно скоювався злочин – проводилося фінансування провокаційних схем, координувалася робота сепаратистів і диверсантів, планувалася робота снайперів на Майдані. Олександр Якименко [шеф СБУ у 2013-2014 роки] відповідав за все це, хоч потім і дезертирував.
Ми тоді з Віталієм Яремою [після Революції гідності до лютого 2015 року очолював Генпрокуратуру] зрозуміли, що з Києва ситуацію не виправити, і вирушили на Донбас, я – в Луганськ, він – у Донецьк. Почали операцію із зачистки – кожен день я в Луганську, а він у Донецьку – арештовували партіями сепаратистів, провокаторів, громадян Росії і відправляли до Києва, тому що не було можливості їх затримати на місці.
У Луганську я своїми очима побачив, що ні місцева влада, ні силовики, ні СБУ – ніхто не був вірний присязі. Проти нас з Яремою працювали професіонали: вони організовували справжню виставу – виходили місцеві жителі, кричали, що вони проти хунти, – такий своєрідний дзеркальний Майдан, а за спиною у них ішов російський спецназ.
Там мені стало абсолютно очевидно: до всього, що сталося на сході країни і в Криму, росіяни довго готувалися. У 2012-2013 роки ця підготовка йшла повним ходом
Там мені стало абсолютно очевидно: до всього, що сталося на сході країни і в Криму, росіяни довго готувалися. У 2012-2013 роки ця підготовка йшла повним ходом, в Україну приїжджали авантюристи і професіонали військової справи під виглядом всіляких реконструкторів. Янукович тим часом розформовував військові частини, силові структури, включаючи СБУ, наповнював українофобами і зрадниками. А що пересічний українець? Він тверезо міркував, що війни з Росією ніколи не буде ...
Російський слід
- Чому так і не розслідувані масові вбивства на Майдані? Куди поділася політична воля?
- Наказ відкрити вогонь на Майдані віддавав особисто Янукович, а виконував Віталій Захарченко [глава МВС часів президентства Януковича] і Якименко. Розстрілювали конкретні снайпери – з числа тих, хто погоджувався на цю роботу з «беркутівців».
Ми розслідували цей злочин. Там все було зрозуміло, по периметру Майдану розставлялися снайперські пари, у кожної була установка, куди стріляти, кого вбивати першим. Коли самооборона Майдану здійснила несподіваний опір, сценарій на ходу змінився – снайпери об'єдналися в групи, разом зі снайперами з МВС і СБУ працювали росіяни.
Ми зібрали всі можливі матеріали з цього приводу, передали їх у прокуратуру, розраховуючи, що вона доведе справу до суду. Але минуло вже два роки – жодної справи в суді так і немає
Докази російського сліду, до речі, є – під час Майдану приїжджали співробітники ФСБ, працювали на полігоні СБУ, що вони робили в столиці – очевидно, не на Софію ж Київську приїжджали дивитися ... Полігон СБУ – за 20 хвилин їзди від Києва. Ми зібрали всі можливі матеріали з цього приводу, передали їх у прокуратуру, розраховуючи, що вона доведе справу до суду. Але минуло вже два роки – жодної справи в суді так і немає.
- Юрій Луценко як генпрокурор може довести цю справу до кінця?
- Зараз історична роль генерального прокурора в тому і полягає, щоб виступати державним обвинувачем проти людей, які скоїли в Україні злочини проти людяності. Для цього генпрокурору не потрібні ні юридична освіта, ні досвід роботи. Потрібна сміливість підняти вже наявні докази, у тому числі ті, що підписані особисто мною.
Думаю, що Арсен Аваков і його підлеглі також багато чого цікавого передали в прокуратуру щодо тих злочинів. За кожен свій підпис я відповідаю головою – беріть і йдіть до суду. І парламент повинен підтримати генпрокурора, а якщо потрібно, то й створити у країні трибунал, щоб засудить усіх тих злочинців.
- Але як же їх засудити – вони ж у Росії?
- Знаєте, як показує ситуація з Надією Савченко, обміни між Росією й Україною реальні. Я, наприклад, згадував про агентів ФСБ, яких ми затримали в Одесі у 2009 році, – та сама історія. Керівників країни теж можна обміняти і судити ...
- Тут відразу напрошується питання про «чорну бухгалтерію» Партії регіонів.
- «Комірна книга» Януковича – тільки верхівка айсберга. І всі розмови, що це не має перспективи, брехня. Всі, хто отримував гроші з їхньої «чорної каси», скоїли корупційні злочини, і проти них треба відкрити кримінальні провадження.
А далі діяти за стандартною схемою – якщо у списку зазначене ім'я судді, отже викликати суддю на допит. Запитати, за що брав, кого засудив несправедливо, кого відпустив, хто конкретно давав гроші і на що. І справа піде як по маслу.
Суть «чорної бухгалтерії» в тому, що саме з «чорної каси» Януковича виділялися гроші на роботу проти Майдану. Тобто на людях, які отримували ці гроші, – кров Майдану. Брали, щоб різати колеса автомайдану, писати замовні статті, стріляти, вивозити в ліс. Це все потрібно розслідувати на державному рівні.
Перезавантаження восени
- У Януковича «чорна бухгалтерія», а у нової влади – офшори. Чи є, на вашу думку, різниця?
- Про офшори говорить увесь світ. Уже всі країни перейшли до допиту своїх громадян, які засвітилися в цьому скандалі, йдуть розслідування. І тільки Україна до цього руху не приєдналася. Тобто «чорної бухгалтерії» можна чекати і від нинішньої влади.
Те, що свої офшори не закрили, заважає зайнятися офшорами Януковича. Адже відомі прізвища людей, які за часів Януковича вивели з країни мільярди доларів! Відомі навіть рахунки. Але за два роки ми повернули в країну лише 17 тисяч гривень.
- Невже все так безнадійно? Ніхто не підніме всі ці теми, що стосуються і минулого, і сьогодення?
- Думаю, це може зробити громадськість. Я знаю, наскільки сильні політики й активісти нового покоління. Їх сила в тому, що у них немає офшорних рахунків, їх немає в «комірній книзі» Януковича, у них не заплямована репутація ...
- Може, нам в такому випадку потрібні перевибори? Як ви оцінюєте таку можливість?
- Так, нам потрібні перевибори з максимальною ставкою на молодь, активістів. Далі піде перезавантаження системи, люстрація. Думаю, вже до осені про перевибори почнуть говорити всі.
- Як виникла ідея працювати разом з Юлією Тимошенко? Хто був ініціатором?
- Ми не стали частиною Батьківщини, але об'єдналися у стратегічний напрямках. Зараз дуже важливо бути разом – усі здорові, патріотичні сили повинні згрупуватися навколо мети, заради якої люди вийшли на Майдан: гідне життя, зрозуміле майбутнє, можливість самим вирішувати свою долю. Треба домагатися всього цього, а не допускати розчарування.
Цей шлях успішно пройшли багато наших сусідів – поляки, литовці, хорвати і багато інших, хто завоював гідне життя і європейське майбутнє.
Ми з Юлією Володимирівною, як з'ясувалося, чудово це розуміємо. Ініціатора наших спільних взаємин не було – дві людини зійшлися у спільному баченні подальшої роботи.
- Чи не бентежить вас як політика, що ваше ім'я фігурує в скандалі з викраденням картин у Нідерландах. Голландці згадували вас як посередника між музеєм, з якого картини були викрадені, й українськими бійцями, які хотіли на них заробити.
- Щиро розумію розпач голландських музейників, які намагалися знайти і повернути цінні роботи, хапаючись за будь-яку соломинку інформації в морі брехні, корупції і злочинності.
Саме за таку соломинку намагався вхопитися шанований мною Артур Бранд [міжнародний експерт з викрадених творів мистецтва], згадуючи мене у своїх перших публічних заявах. Але цю соломинку йому підсунули ті, кому потрібно було кинути тінь на моє ім'я.
Для чого? Відповідь очевидна. Викрадені картини стали каталізатором гальмування інтеграції України з ЄС. Парадоксально те, що картини були викрадені представниками старої влади, а карати за них намагалися владу теперішню, яка нібито нічого не робила. Хоча насправді СБУ проводила слідство, під керівництвом генерала Вовка ...
І знаєте, що ще цікаво. Підозри Бранда опублікували всі ЗМІ. А коли він визнав помилковість своїх підозр на мій рахунок і написав про це у Фейсбуці, ніхто про це не згадав. До речі, ми з ним давно дружимо і легко порозумілися.
Я розумів із самого початку, що «картинну карту» розігрують російські спецслужби, можливо, спільно з представниками української влади
Я розумів із самого початку, що «картинну карту» розігрують російські спецслужби, можливо, спільно з представниками української влади. Вихід тут один – необхідно створити міжнародну групу з українських і голландських силовиків, щоб розслідувати цей злочин. Але якщо сюди приїдуть слідчі Інтерполу і почнуть допити, дуже скоро вони вийдуть на українських багатіїв, у яких схожа ситуація – вдома картини з європейських музеїв, інші предмети мистецтва та антикваріат. Саме тому, я вважаю, це питання ніхто не піднімає.
***
Цей матеріал опубліковано в №22 журналу Корреспондент від 10 червня 2016 року. Передрук публікацій журналу Корреспондент у повному обсязі заборонено. З правилами використання матеріалів журналу Корреспондент,опублікованих на сайті Корреспондент.net, можна ознайомитися тут.