Ув'язнені, що лишилися в колоніях на території "ДНР", провели два роки під обстрілами. Наш кореспондент подивився, як їх забирають
Прізвище? Рік і місце народження? Яким судом засуджений? Термін?" – офіцер Держпенітенціарної служби звіряє записи на титульному аркуші кримінальної справи з відповідями коротко стриженого чоловіка в тюремній робі, пише Ігор Бурдига у №29 журналу Корреспондент від 29 липня 2016 року.
Між двома автозаками – п'ять метрів нейтральній території, навколо – десяток нацгвардівціві бойовиків-сепаратистів насторожено зиркаютьодин на одного, не прибираючи пальці зі спускових гачків. Трохи далі залягли снайпери. У такій "дружелюбній" атмосфері минулого тижня пройшла шоста за рахунком передача українській владі ув’язнених з колоній, розташованих на території самопроголошеної ДНР.
Якщо стріляють – падайте
З Краматорська виїжджаємо рано вранці: два автомобіліз нацгвардійцями, між ними в бусику ми з представниками офісу уповноваженого з прав людини. Шлях неблизький – по роздовбанихдонбаськихдорогах трясемося чотири згаком години.
- Ви, головне, запам'ятайте: якщо будуть якісь провокації, падайте на землю, згортайтесяв позу ембріона і не ворушіться. Машина не укриття, узбіччя неукриття, – повчає з переднього сидіння офіцер Нацгвардії.
- Та все гаразд буде, не вперше ж, – заспокоює його омбудсмен Валерія Лутковська.
- Моє завдання, щоб не востаннє, – похмуро посміхається нацгвардієць.
Об 11:00 ми гальмуємо біля заправки на трасі Донецьк – Маріуполь у кількох кілометрах від контрольно-пропускного пункту (КП-ВВ) Новотроїцьке. Тут нас уже чекають два автозаки і машина зі співробітниками пенітенціарної служби. До місця обміну – нейтральної смуги за "нульовим" блокпостом – хвилин 15 їзди. Але передачупризначено на 12:00. –Може, зв'яжетеся з ними, посунемо на раніше, – запитує Лутковську один з офіцерів Нацгвардії. – Чого чекати?
- Зараз спробую, – омбудсмен перевіряє месенджер на телефоні. – Ні, не вийде. Востаннє в мережі ще о восьмій ранку з'являвся.
- Так, вони ж як до блокпостівїхати, навіть батареї з телефонів виймають, щоб не підслуховував ніхто.
Нацгвардійці починають інструктаж.
- Зупиняємося тут, на міст не піднімаємося. Давайте, щоб не як минулого разу, коли ваш автозак аж до сепарського блокпоста розігнався. Під'їжджайте по черзі, завантажуємосяспокійно, без нервів, хлопці заляжуть тут і тут, – офіцер з позивним "Механік" докладно промовляє план. – Якщо щось піде не так, якщо обмін зірветься, ми не будемо з'ясовувати стосунки – відходимо до блокпоста, там вирішуємо, що робити.
- Не обмін, а передача, – звично поправляє омбудсмен. – Ми нікого не віддаємо взамін, ми тільки забираємо на підконтрольні державі території тих людей, за яких Україна несе відповідальність. Ну або повинна нести.
Засуджені втекли з колонії у "ДНР"
Процес евакуації виправних установ із зони проведення АТО можна сміливо назвати провальним. Відповідне рішення РНБО було введене в дію лише в листопаді 2014 року, – через півроку активних бойових дій. Виконати його було вже неможливо. Єдина колонія, яку змогли евакуювати, – жіноча зона в Червонопартизанську (зараз – Вознесенівка) Луганської області з мінімальним рівнем безпеки, що не вимагала збройного конвою.
На непідконтрольних територіях Донбасу станом на 1 листопада 2014 року залишилося майже майже 16 тис. ув'язнених
Загалом, за даними Пенітенціарної служби, на непідконтрольних територіях Донбасу станом на 1 листопада 2014 року залишилося майже майже 16 тис. ув'язнених: 9,5 тис. вДонецькій області та 6,4 тис. – уЛуганській.
Зиму 2014-2015 років ув’язненіДонбасу прожили під постійними обстрілами, в холоді і голоді. Бюджетне фінансування колоній обірвалося ще восени,а у влади самопроголошених "республік" вистачало йінших турбот.
У Єнакіївській колонії № 52 максимального рівня безпеки кримінальники опалювали камери меблями і своїми куфайками.
На туберкульозних зонах "доходили" без ліків зеки з відкритою формою захворювання та хворі на СНІД.
На початку весни 2015 року частинаув’язнених23-ївиправноїколонії з Чорнухиного Луганської області здійснила втечу з практично безконтрольної зони і, діставшись до українського блокпоста, попросила "посадити їх унормальну в'язницю". А їхні"брати по нещастю", скориставшись ситуацією, приєдналися до озброєнихгруп сепаратистів.
Тоді ж почалися йактивні переговори з приводу передачі "в'язнів" на підконтрольні території.
- Нам постійно надходили звернення від самих засуджених, їхніхродичів з розповідями про жахливі умови утримання і з проханням забрати їх "назад в Україну", – згадує Лутковська. – Ми розмовляли з МВС, з Мін'юстом, але ті нічого не могли зробити – для етапування зеків потрібен спецназ, а хто дозволить Нацгвардії заїхати, наприклад, в Макіївку? Тоді за посередництва Комітету ООН з прав людини переговори почалися між нашим офісом й омбудсменом так званого "ДНР". Ось так-сяк домовляємося.
На початку липня 2015 року донецькі сепаратисти передали українській владі перших дев'ять ув'язнених – іноземних громадян, що чекали екстрадиції. Через місяць – ще 20 осіб з донецького слідчого ізолятора, які півтора року чекали рішення суду. З того часу передачі відбуваються кожні два-три місяці. Всього на підконтрольні території за рік повернулося 87 ув'язнених. Я сподіваюся, що ще 23 людини ми заберемо сьогодні.
- Якщо чесно, я сама до кінця не розумію, за яким принципом іде процес, – розводить руками Лутковська. – Ми передаємо їм списки прізвищ засуджених на основі заяв родичів, але можемо отримати зовсім інших людей. Для переведенняпотрібно формальне звернення ув'язненого до керівництва колонії. Ці звернення там розглядаються по кілька місяців. А корупцію в цьому питанні ув'язненізаперечують.
Окреме питання: передача кримінальних справ ув'язнених з Артемівського СІЗО, частина з яких розглядалася судами на непідконтрольних територіях. У підозрюваних давно закінчилися строки тримання під вартою, вироки у їхніх справах так і не були винесені, а томи судових справ з усіма доказами і показаннями свідківзберігалися в архівах судів Макіївки, Горлівки, Донецька.
- Ми почали звертатися до суду і домоглися того, що майже 30 людей вийшли на свободу – їм змінили запобіжний захід. А в грудні 2015-го, прямо під Новий рік, мені зробили подарунок: передали 176 справ із судів Горлівки, Макіївки та інших. Зараз чекаємо ще 83 справи.
Тюремники: відносини напружені
Ближче до полудня нацгвардійціпоправляють жилети і перезаряджаютьзброю. Спецназівці пенітенціарниківховають обличчя під чорними хустками, зовсім молодий
хлопець опускає рукава форменого сорочки, прикриваючи татуювання на передпліччі. Ми заїжджаємо на КПВВ. Тут сьогодні відносно небагатолюдно – черга на в'їзд з "ДНР" розтягнулася майже на кілометр. Домовляємося з прикордонниками про перекриття блокпостів – сторонні під час передачі ув'язнених на "нейтралці" не потрібні.
- Готові? Ну, з богом, – шарудять переговори по раціях.
На "нуль" в'їжджаємо повільно, зупиняючись на просвіті розділової смуги. Автозак "деенерівців" далі по трасі метрів за триста – отже місце передачі знову недоузгодили.
- Я поїду, домовлюся, – Лутковська в білому як прапор парламентера платтістрибає в пікап військових.
Нацгвардійці займають позиції. Пара снайперів під прикриттям нашого буса залягає метрів за сто від точки передачі. Решта піднімаєавтомати. Нарешті пікап повертається заднім ходом, за ним висувається автозак сепаратистів.
- Іваничу, ти це? Невже на підвищення пішов? – з іронією кричить своєму візаві "з того боку" Віталій Остапенко, перший заступник начальника управління Пенітенціарної служби в Донецькій області.
"Іванич" мовчки махає рукою: мовляв, ближче до справи. Між колишніми колегами відчувається помітна неприязнь: Остапенко, як і начальник управління Сергій Грабовський, перевівся на підконтрольну територію з Донецька з початком АТО. Однак чимало їхніх колег залишилося на території "ДНР", продовживши керувати виправними установами вже під керівництвом сепаратистів.
- Бачиш, які похмурі. Вони ж самі розуміють, що це не назавжди, що ми рано чи пізно повернемося, і вони самі опиняться за ѓратами. Нічого, виберемо для них зону найбільш "блакитну", – похмуро жартують пенітенціарники вже після передачі.
На асфальт між автозаками сипляться "сидори" –сумки з нехитрими пожитками зеків. "Іванич" дістає з кабіни справи і передає їх Остапенкові. Той звіряє обличчяув’язненихз фотографіями, задає питання.
- Чому місяць народження не збігається? Ваш косяк, – роздратовано відпускає він "Іванича". Ув'язнені скоромовкою карбують статті вироків: 186-а, 187-а, 115-а, 116-а, грабіж, розбій, умисне вбивство. Терміни від семи до дванадцяти, з 23 засуджених 10 – довічників.
- Так, цього разу нам увесь цвіт дістався, – зазначає Лутковська,якатепер уже просто спостерігає за роботою тюремників.
З боку так званого "ДНР" процесом керує Дмитро Попов, керівник апарату місцевого омбудсмена Дар'ї Морозової. На наші запитання він відповідати відмовляється.
- Скільки ув'язненихзараз залишається на непідконтрольних Україні територіях? Скільки з них написали заяви про переведення?
- Я не можу розкривати цю інформацію. Заяви розглядаються в установленому порядку.
Так, на них іноді йде по кілька місяців. Але українська сторона теж затягує процес.
На все про все у нас іде близько 40 хвилин. Справи упакували в два великих мішки, зеків замкнули у"стаканах" автозаку, "сидори" звалили в прохід. Одному із засуджених стає погано – півдня в задушливому кузові на спеці. Лікар простягає йому таблетку валідолу.
Після чого автозаки нарешті від'їжджають до своїх КПВВ. І військові відкривають пост для цивільних. На "нейтралку" висипається потік машин і пішоходів. Через тоновані стекла "газелі" мені видно, що люди з явним несхваленням дивляться на наш конвой – затягнули і без того нешвидку процедуру проходу блокпостів.
"Умови утримання стали як у Росії"
На Новотроїцькому прикордонники починають оформляти в'їзд ув'язнених. Скориставшись затримкою, ми намагаємося розпитати новоприбулих про умови утримання. Ті відповідають неохоче – скаржаться на спеку і втому.
- Затак званої"ДНР" режим став суворіше, прямо як уРосії, – зі знанням справи розповідає немолодий ув'язненийз крайнього "стакана". – Телефонів немає, ятки немає. Тих, хто заяви про переведення пише, пресувати починають: в ізолятор садять, порушення знаходять.
Втім, до тиску з боку "начальства" зеки звикли. Тому заяви на переведенняпишебагатохто: хтось розраховує на умовно-дострокове, хтось мріє скостити термін за"закономСавченко". А довічники просто хочуть кращих умов утримання.
- Вони що робити почали: пересуджуютьвсіх засвоїм, так званимКримінальнимкодексом. Мене теж хотіли, але я увідмовупішов: "ДНР"– це міф, її не існує, мене Україна засудила.
- Що, піднявся духом? – Віталій Остапенко звертається до ув'язненогояк до старого знайомого. – Морем запахло?
- Запахло, начальник, ой запахло, – посміхається той. З Новотроїцького ув'язнених відправлять до Маріуполя, там після бесід з СБУ почнеться процес розподілу їх по колоніяхв залежності від вільних місць в установах і місця проживання родичів засуджених.
Тим часом, за неофіційною інформацією, в Кіровській 33-й колонії середнього рівня безпеки залишилося ще 325 ув'язнених.
- А чого їх кудись везти? Випустити їх на передову, нехай траншеї риють, –обурюється нацгвардієць "Механік". – Даремно тільки бабки на них витрачаємо.
- Я вже звикла до таких пропозицій, – відповідає Лутковська. – Але цим зекам не в окопи, а в лікарні треба.
Лутковська зізнається: офіс омбудсмена не відстежує долю всіх переведених ув'язнених, але зазначає:
- Наскільки мені відомо, у Палагнюка [глава Держпенітенціарної служби] була позиція: якщо ув'язненийсам повернувся на підконтрольну територію, треба постаратися зробити так, щоб він скоріше вийшов. За винятком, звичайно, довічних.
Забрати зеків з Криму не можна
Процесом передачі ув'язнених в офісі омбудсмена в цілому задоволені. Так, поки з 9,5 тис. в'язнів, що залишилися в "ДНР", вдалося забрати лише 110 осіб. Але це краще, ніж нічого.
Набагато гірше йдуть справи з непідконтрольними районами Луганської області, де станом на листопад 2014 року перебувало 6.426 осіб.
- Ми листуємося там з однією жінкою, яка називає себе депутатом, - розповідає Лутковська. - Але обговорюємо поки лише заклади соціальної сфери. До якихось конкретних кроків ще далеко.
Ще сумніша ситуація з кримськими в'язницями і колоніями. Організувати передачу ув'язненихз півострова на материк неможливо юридично – виправні установи і СІЗО перейшли під юрисдикцію Росії, яку не визнає Київ.
Зараз нам навіть невідома точна кількість ув'язнених, які бажають перевестися. За інформацією правозахисників, мова йде про 20 засуджених. Але, швидше за все, їх
більше. Весь останній рік офіс Лутковської намагається підписати меморандум з російським омбудсменом, щоб забрати цих людей. Однак поки що безрезультатно.
***
Цей матеріал опубліковано в №29 журналу Корреспондент від 29 липня 2016 року. Передрук публікацій журналу Корреспондент у повному обсязі заборонено. З правилами використання матеріалів журналу Корреспондент,опублікованих на сайті Корреспондент.net, можна ознайомитися тут.