ГоловнаСвітВсі новини розділу
 

Наташа Кампуш, викрадена маньяком 8 років тому, розповіла про своє життя

Корреспондент.net, 8 вересня 2006, 14:22
0
31

ЗМІ продовжують обговорювати перше інтерв’ю, що дала 6 вересня австрійському каналу ORF Наташа Кампуш, викрадена 8 років тому Вольфгангом Пріклопілом.

Також стали відомі подробиці того, як Наташа збирається жити далі. Зокрема, з’ясувалося, що бажання Наташі одержати атестат зрілості може бути реалізоване раніше, ніж передбачалося. Віденська шкільна рада запропонувала перевірити знання 18-літньої дівчини і розробити індивідуальну програму, відповідно до якої Наташа буде займатися тільки з тих предметів, з яких це виявиться необхідно.

Однак спочатку дівчина хоче відпочити - наприклад, у сестри в Берліні. Вона також мріє поїхати в круїз зі своїми батьками.

Також стало відомо, що Наташа має намір висунути претензії на будинок, у якому вона утримувалася протягом восьми років. "Вона хоче одержати цей будинок, але не має наміру позбавляти матір Пріклопіла права жити там до кінця її днів", - заявив уповноважений з справ Наташі Кампуш Габріель Ланський.

Заявлено вимогу на майно, яке залишилося після померлого викрадача. Для того, щоб Наташа змогла вступити в права володіння будинком, держава повинна піти на поступки.

Відповідно закону з захисту жертв, який вступив у силу з початку року, держава зобов’язана взяти на себе психологічний і психотерапевтичний супровід жертви. А міністерство фінансів може зажадати відшкодування збитку від злочинця або його спадкоємців.

Психологи роблять свої висновки про стан Наташі і про те, як пережите відбилося на її психіці. Під час 40-хвилинного телеінтерв’ю, а також під час інтерв’ю дівчина ввесь час знаходилася в "зоровому контакті зі своїми психологами", розповідає психіатр Бергер. Перед початком інтерв’ю ми навіть домовилися про "кодові слова": "Якщо вона просила склянку води, це означало, що потрібно змінити тільки що задане питання".

Зокрема, психіатр Ернст Бергер говорить про те, що кілька моментів його вразили. Наташа розповіла, що будучи кинутою в темну убогу комірку, від розпачу і безсилля "била об стіну пляшки з-під мінеральної води і била кулаками", а потім так страждала від постійного шуму кондиціонера, що аж практично впала в "стан клаустрофобії". "Якби він не вивів мене з підвалу і не привів наверх, у будинок, не знаю, напевно, я б збожеволіла", - говорить Наташа.

Вона також розповіла, що пізніше вона безрезультатно намагалася під час виходу з будинку з Вольфгангом Пріклопілом ввійти в контакт з іншими людьми. З "цими милими продавцями на будівельному ринку, наприклад, що запитують: "Можу я вам чимось допомогти?" Але вони не могли допомогти, тому що вони нічого не знали.

"Те, що робив Пріклопіл з Наташею Кампуш, - це катування, - говорить психолог, аналізуючи розказане. - Він використовував фашистські методи". Триметрову комірку, де Пріклопіл тримав Наташу, було оснащено кондиціонером, що виробляв стільки повітря, щоб могло вистачити людині тільки на 30 годин. Світло викрадач включав і виключав на свій розсуд. "Не можна сказати і те, що Наташа одержувала від нього досить їжі".

Морення голодом, темрявою і задухою. "Моя мати розповідала про допити в гестапо приблизно ті ж самі", - говорить іменитий психіатр.

Висновки психологів про те, що Наташа страждає "стокгольмським синдромом" неоднозначні. Її позиція щодо Пріклопіла ще досить суперечлива. Він, зрештою, подбав про її освіту, вважає дитячий психолог Макс Фрідріх, і це протиріччя практично неможливе перебороти: вчитель був одночасно злочинцем.

Свого викрадача Вольфганга Пріклопіла в інтерв’ю вона називає "злочинцем". Він був "хронічно підозрілим". Вона "мріяла про те, що якщо в неї під рукою виявиться сокира, то вона відрубає йому голову" і ввесь час обмірковувала "можливі підходи до рішення" питання про втечу.

Перші півроку Наташа провела у своїй підвальній темниці, жодного разу не виходячи з неї. Тісна комірка в підвалі була  "темницею", а не "приміщенням", розповідає Наташа у своєму "Листі до світової громадськості", опублікованому минулого тижня. Слово "приміщення" "запропонував мені доктор Фрідріх. Але "темниця" звучить краще, у німецькій мові більше немає підходящого слова".

Тільки через півроку викрадач дозволив їй піднятися в будинок "для того, щоб помитися". І тільки через два роки він їй вперше дозволив дивитися новини по телевізору. Вона почала слухати і радіо, яке стало для неї одним з джерел інформації і знань.

Згодом їй вдалося трохи пом’якшити відносини з Пріклопілом, які споконвічно ґрунтувалися на беззаперечному підпорядкуванні. Так, вона "змусила пана Пріклопіла" святкувати з нею дні народження, Різдво і Великдень. "Він робив мені подарунки. Швидше за все, він вважав, що в такий спосіб може компенсувати мені недолік того, що є в людей у нормальному світі".

"Совість Пріклопіла була нечистою", - говорить Наташа. Однак "він всяко намагався заперечувати це і вселяв собі зворотне", робить висновки Наташа про психологію поводження Пріклопіла. А це, за словами дівчини, "саме і свідчить про зворотне".

У той же час Наташа в інтерв’ю висловила співчуття матері свого викрадача. Вона стверджує, що мати Пріклопіла нічого не знала про свята, а також про те, що відбувалося в підвалі будинку, де жив її син. Саме слова про матір злочинця давалися Наташі в інтерв’ю ORF найважче за все. Після самогубства Пріклопіла, яке сталося через кілька годин після її втечі, їй було "страшенно шкода пані Пріклопіл". За словами Наташі, картина світу цієї жінки "у деякій мірі звалилася".

На думку Кампуш, мати Пріклопіла "втратила в цей день віру у світ, віру в сина і самого сина". Наташа намагається зважити на становище його матері. Дівчина знала, що "втечею я засуджую Пріклопіла до смерті, він завжди погрожував покінчити в цьому випадку життя самогубством", - Наташа-жертва трохи вважає себе винною, зазначають психологи.

День свого викрадення, 2 березня 1998 року, 18-літня дівчина пам’ятає до дріб’язків і розповідає про нього в інтерв’ю ORF, ретельно підбираючи слова, при цьому її жести стають трохи судорожними.

У цей ранок вона була "дуже знервована", оскільки напередодні ввечері між її батьками розгорілася суперечка. "Я запам’ятала слова мами: "Ніколи не можна розлучатися з образою один на одного. Потрібно миритися. Адже з кожним з нас може що-небудь трапитися, і ми більше ніколи не побачимо", - ці слова вертілися в голові дівчинки, коли вона виходила з будинку. Про це Наташа розповіла журналісту Крістофу Фойрштайну.

Викрадача Вольфганга Пріклопіла вона замітила на відстані "декількох метрів, він стояв біля своєї машини". Піддавшись "дивному почуттю", вона хотіла перейти на іншу сторону вулиці ("у школі давно ходили чутки про якогось маньяка, який вбиває дітей"). Але потім "подумала, що це дивне почуття з’явилося в мене через подавлений настрій. Я сказала собі: він ж не вкусить. І пішла далі".

"Він схопив мене. Я спробувала закричати, але..." - дівчина запнулася. "Не вийшло видати ні звуку", - допоміг їй Фойрштайн закінчити речення. Таке траплялося неодноразово під час розповідей, які вимагали від Наташі емоційної напруги. За словами Кампуш, Пріклопіл затяг її в машину і сказав, що буде вимагати від її батьків викуп. Насправді цього він так ніколи і не зробив.

Стокгольмський синдром - це психологічний стан звикання, довіри, а потім і симпатії, яка виникає при довгому контакті жертви і загарбника. Фахівці вважають, що така реакція організму цілком обгрунтована і може йти як з одного боку, так і з двох.

У випадку з Наташею Кампуш ситуація, можливо, більш складна. Її ув’язнення тривало занадто довго, вона потрапила в полон у віці, коли особистість людини ще формується. Вистояти при таких обставинах може тільки дуже сильна особистість. Проте, робити висновки про її стан на підставі телевізійного інтерв’ю дуже складно.

За матеріалами  Inopressa.ru

 

 

Якщо ви помітили помилку, виділіть необхідний текст і натисніть Ctrl + Enter, щоб повідомити про це редакцію.
powered by lun.ua

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ

Загрузка...
Loading...

Корреспондент.net в соцмережах