Камбоджійський поет Кошал Кхіу вперше відкрив для себе поезію в одиночній камері американської тюрми, коли відбував покарання за замах на вбивство.
Камбоджійський поет Кошал Кхіу вперше відкрив для себе поезію в одиночній камері американської тюрми, коли відбував покарання за замах на вбивство.
Кхіу народився у таборі біженців – його батьки втекли з Камбоджі від режиму червоних кхмерів – і виріс у США, де сім’я невдовзі отримала притулок. У 13 років він приєднався до вуличної банди.
В 16 років Кхіу взяв участь у перестрілці, де двоє людей отримали поранення і травми. Як наслідок, він був засуджений за спробу вбивства і провів наступні 14 років у в’язниці.
"Я чув, що треба лише кілька секунд, щоб зробити помилку, і все життя, щоб її виправити. Я досі розплачуюсь за свої помилки", – каже Кхіу.
Оскільки він не має громадянства США, після звільнення його депортували до Камбоджі, де перед тим він ніколи не бував.
"Я був радий повернутися на батьківщину, але разом з тим нервувався, боявся і не знав, чого чекати, – пригадує він. – Я завжди хотів повернутися, але не думав, що це станеться отак".
"Розломлений череп"
Кхіу відкрив для себе поезію, поки перебував в американській тюрмі. Зараз він – визнаний поет у Камбоджі. Він представляв свою країну на "Поетичному Парнасі" – фестивалі, що був частиною культурної програми Олімпіади 2012 року в Лондоні.
Кхіу, який називає себе "художником слова, іммігрантом і вигнанцем", каже, що його історія почалася у таборі біженців у Таїланді.
"Мої батьки втекли з Камбоджі після захоплення влади червоними кхмерами, – розповідає він. – Першого чоловіка моєї мами стратили в неї на очах. Єдине, що їй вдалося поховати, – це шматок його розломленого черепа".
Коли Кхіу виповнився один рік, йому, його бабусі, мамі та шістьом братам і сестрам дозволили іммігрувати в США в статусі біженців. При цьому їх відділили від батька Кхіу, якому в’їзд заборонили.
"Я завжди думав, що мій батько помер. Тільки у 25 років я дізнався, що він живий", – каже Кхіу.
Життя у США було складним. За словами Кхіу, він почувався самотнім, і це підштовхнуло його до того, щоб вступити у банду.
"Пам’ятаю, ми жили вдев’ятьох у маленькій трикімнатній квартирі і ледь зводили кінці з кінцями".
"Я почав спілкуватися з хлопцями, в яких була схожа історія, які теж почувалися самісінькими у цілому світі".
За участь у стрілянині Кхіу засудили до 16 років ув’язнення. Хоча він і шкодує про свої вчинки, він також незадоволений судовим процесом і вироком.
"Я не пишаюся тим, що зробив комусь зле. Краще б я ніколи цього не робив. Але мене зачинили у камері в 16 років і судили, як дорослого. Навіщо було ховати мене у тюрму так надовго? Вони ніби визначили, що цей хлопець не має шансів на виправлення".
Двоє людей, поранених у стрілянині, "на щастя, не померли і зараз живі-здорові", – каже Кхіу.
Поетичні читання у тюрмі
Кхіу побував у дев’яти різних тюрмах. Під час ув’язнення він нерідко ставав свідком насильства і безчинств; він згадує це як "божевілля" і "справжні бої".
"Коли ти опиняєшся серед монстрів, то доводиться стати майже монстром, щоб вижити".
Врешті-решт, після 14 років ув’язнення його було звільнено.
Хоча в цілому йому дуже не сподобалось у тюрмі, Кхіу каже, що його "переродження" відбулося тоді, коли його посадили в одиночну камеру за участь у бійці.
"Мене тримали у тій дірі [одиночній камері] півтора роки. Я мало не збожеволів, – пригадує він. – Ти починаєш розмовляти з собою і ніби відкриваєш власну особу, всі її сторони. І тоді я задумався – невже це все? Це все, чого вартуватиме твоє життя? Ти так і помреш у в’язниці?"
"Я виписував усе на папір – страхи, сподівання, мрії та нічні жахіття. Коли я писав, я завжди промовляв усе вголос. Люди [у сусідніх одиночних камерах] чули мене і казали: "Розкажи нам ще щось, приятель!""
"У певному сенсі, це були мої перші поетичні читання – перед в’язнями, які просто нудились на самоті".
"Повернення" до Камбоджі
Після звільнення з одиночної камери Кхіу познайомився з іншими поетами і пройшов навчальний курс з поезії у межах програми "Мистецтво для виправлення".
"Я дізнався, що поезія має силу змінювати світосприйняття і погляди людини", – каже він.
Кхіу брав участь в освітніх заходах для молодих людей з ризиком правопорушень, а також працював координатором виправної програми "Мир посеред тюрми".
Під час участі в освітніх заходах Кхіу "відчув своє покликання". Втім, після звільнення йому було важко прийняти той факт, що його депортують у Камбоджу.
"У мене було стільки мрій, стільки планів [у США], – згадує він. – Коли я приїхав у Камбоджу, то спочатку не знав, що робити".
"Я працював кіномеханіком у кінотеатрі, а на вихідних викладав волонтерство й намагався робити щось творче. Було важко, допоки я не натрапив на Studio Revolt [місцеву мистецьку студію].
Кхіу розповідає, що плакав, отримавши запрошення виступити на лондонській Олімпіаді 2012 року.
"На той час я був бездомним – я кинув роботу в кінотеатрі, щоб займатися мистецтвом. Я спав на диванах у друзів або у нічному транспорті. Я вже думав вертатися до кінотеатру, бо було дуже важко. І тут я отримав це запрошення. Я не вірив своєму щастю! Це була надзвичайна подія для мене".
Кхіу мріє колись повернутися до США і возз’єднатися з своєю родиною, але наразі мешкає у Studio Revolt як творчий працівник, а також викладає поетичні семінари для молоді.
"Поки я тут, я просто хочу творити добро, – каже він. – Я хочу, щоб ті, хто зі мною спілкується, відчували – цей чоловік робить добро. І просто йти далі, розумієте?"