Президент Уругваю Хосе Мухіка, який веде спосіб життя простого фермера, перетворив свою країну в головний оплот лібералізму регіону, легалізувавши гей-шлюби, марихуану і вручивши кожному школяреві-бідняку по комп'ютеру, пише Наталія Мечетна у №11 журналу Корреспондент від 21 березня 2014 року.
Простий, ліберальний, а головне – найбідніший у світі. Таким є президент Уругваю, 78-річний Хосе Мухіка, який своїми ініціативами зумів закохати в себе чи не всю молодь країни.
Стиль життя цієї людини вражає все світове співтовариство. Мухіка, який переміг на президентських виборах у 2009 році, 90% своєї зарплати (а вона становить близько $12 тис.) віддає на благодійні потреби. А сам задовольняється малим, живучи на скромній фермі неподалік від столиці Монтевідео. Від сусідніх його маєток відрізняється лише тим, що його охороняють двоє поліцейських.
Найкращий друг президента – його тринога собака Мануела, з якою він практично нерозлучний. Засобом пересування уругвайського лідера є Volkswagen Beetle 1987 року випуску, нинішня вартість якого не дотягує і до $ 2 тис.
«Це питання свободи», – лаконічно пояснює Мухіка свою відмову від респектабельності, що належить бути в президента.
Фото АР
Хосе Мухіка веде життя звичайного фермера, відмовившись від усіх благ на час виконання президентських обов'язків
На пару до способу життя глави держави і його стиль правління, протягом якого були легалізовані гей-шлюби, аборти і марихуана.
З легкої руки Мухіки Уругвай набув славу найбільш ліберальної держави в Латинській Америці. Крихітна країна з населенням трохи більше 3 млн людей, затиснута між такими гігантами, як Аргентина і Бразилія, стає об'єктом пильної уваги.
Наприклад, авторитетне британське видання The Economist в кінці минулого року вперше в своїй історії оголосило країну року, і нею став Уругвай. Аналітики позитивно оцінили легалізацію гей-шлюбів і марихуани. Перше, на їхню думку, просто без всіляких витрат робить людей щасливішими, а друге допомагає правоохоронцям сконцентруватися на більш серйозних злочинах. Схвально відгукнувся журнал і про самого Мухіку.
«Скромний, ліберальний і веселий», – написало видання про унікального президента-бідняка.
Однак Мухіка себе бідним не вважає.
Бідні – це ті, кому потрібно ще і ще. Постійно ганяються по колу за чимось, і їм постійно не вистачає часу
«Бідні – це ті, кому потрібно ще і ще. Постійно ганяються по колу за чимось, і їм постійно не вистачає часу», – каже уругвайський лідер.
За твердженням Мухіки, він сам вибрав скромне життя, зате у нього є час жити так, як хочеться. Президент визнає той факт, що в очах світу виглядає дивакуватою літньою людиною, і водночас він має велику розкіш – можливість жити так, як вважає за потрібне.
А більшість сучасних лідерів своєю політикою примушує людей до масового споживання, що потім виливається в економічну кризу, обґрунтовує власний аскетизм Мухіка.
Скромний і чесний
Шлях до скромного маєтку уругвайського президента лежить через ґрунтову дорогу, а сам він одягається як звичайний фермер, носить воду і вирощує квіти.
У немолодого Мухіки бурхливе минуле. Виходець із сім'ї бідних фермерів, в молодості він був членом ліворадикального руху Тупамарос, що набув популярності після перемоги кубинської революції 1959 року. Крім поширення марксизму, суть дій руху переважно зводилася до захоплення багатих людей і можновладців, а потім вимагання викупу за їхнє звільнення – так званого революційного податку.
На згадку про цей період життя у Мухіки залишилося шість кульових поранень і спогади про 14-річне тюремне ув'язнення. Причому більшу частину терміну його тримали в камері-одиночці. Знаючи не з чуток, що означає жити в нелюдських умовах, Мухіка відверто розповідає, як, вийшовши на свободу, радів можливості спати на простому матраці.
Звільнившись у 1985-му, Мухіка разом з іншими членами Тупамаросу й представниками деяких лівих організацій створив політичну партію Рух народної участі. Він швидко набув популярності, і вже в 1994 році Мухіка був обраний депутатом парламенту.
До 2004-го Рух народної участі став великою партією, що увійшла до складу уругвайського Широкого фронту – лівої політичної коаліції в країні. Влітку 2009 року Мухіка виграв партійні вибори, висунувшись кандидатом в президенти від Широкого фронту. Потім була перемога на виборах глави держави.
«За Хосе Мухіку проголосувало безліч молодих людей, тому що він представляє сучасні і прогресивні ідеї», – розповідає Корреспонденту уругвайка Дебора Ареше.
І справа не тільки в легалізації марихуани, ініційованій лідером країни. Приміром, тепер практично кожна уругвайська дитина має доступ до лептопа або персонального комп'ютера з інтернетом без жодних обмежень. Уряд робить все можливе, щоб діти навіть з найбідніших сімей мали доступ до ПК.
Так, з приходом до влади Мухіки в країні розпочалася реалізація програми Кожній дитині по ноутбуку, в рамках якої всі без винятку діти бідняків, у яких вдома немає комп'ютерів, отримали їх від держави. За перші два роки дії програми комп'ютери з’явилися у 362 тис. учнів.
Бідні діти – основний головний біль Мухіки. За словами президента, після закінчення терміну своїх повноважень він планує усиновити і поселити у себе на фермі 30-40 бездомних і кинутих малюків і особисто навчити їх фермерству.
Крім того, суттєві кроки були зроблені для надання дешевого житла молодим людям. Навіть дружина Мухіки, Лусія Тополанскі, в минулому – учасниця партизанського руху, а тепер сенатор, жертвує більшу своїх доходів у фонд будівництва житла для малозабезпечених.
Перша пара держави не бажає ні багатств, ні кортежів. Філософія життя уругвайського президента проста: якщо людина не ставить перед собою завдання купувати багато дорогих речей, їй немає сенсу все життя працювати не покладаючи рук. Таким чином, звільняється більше часу для самого себе.
У свою чергу, Ареше нагадує, що її країна невелика і населена переважно простими, мирними людьми. За таких умов президенту не потрібні масштабні заходи безпеки.
Стабільний і ліберальний Уругвай – одна з найбільш економічно розвинених країн Латинської Америки. ВВП на душу населення тут становить $ 16.600. Для порівняння: в багатій нафтою Венесуелі – $ 13.600, а в сусідній Бразилії – $ 12.100.
Серед усіх держав Латинської Америки в Уругваї, за визнанням експертів, найбільш рівномірно розподіляються доходи, тому часто цю країну називають латиноамериканською Швейцарією. І хоча багато галузей місцевої промисловості контролює держава, уряд в останні роки повернув курс у напрямку вільних ринкових відносин і почав стимулювати залучення іноземних інвестицій. Для забезпечення останніх створені зони вільної торгівлі, звільнені від податків.
Водночас, за словами іншого уругвайця, Родріго Ороско, на решті території країни податки високі, і товари тут коштують дорожче, ніж у сусідній Аргентині. Наприклад, автомобіль, вартість якого в Уругваї сягає $ 25 тис., в Аргентині можна купити за $ 15 тис.
Це не заважає міжнародним експертам високо оцінювати успіхи Уругваю. Відповідно до Індексу якості життя Лондонського науково-дослідного інституту Legatum, Уругвай є найкращим місцем для життя в Латинській Америці. Індекс враховує такі показники країн, як стан економіки, підприємництво і можливості, освіта, здоров'я, безпека, особисті свободи.
Відповідно до Індексу якості життя Уругвай займає 30-те місце. Для порівняння: Чехія перебуває на 29-тій сходинці, а Італія – на 32-й. Сусіди ж Уругваю, Аргентина і Бразилія, розташувалися на 45-му і 46-му місцях відповідно.
Втім, Мухіка скептично ставиться до всіляких рейтингів і стверджує, що якби він «турбувався про соціологів, то не був би президентом».
Повний легалайз
З подання нинішнього президента Уругваю ця країна першою у світі повністю легалізувала марихуану. Ухвалений тут закон дозволяє не тільки вживання, продаж або вирощування наркотичної трави в некомерційних цілях, а й її комерційну культивацію під наглядом держави.
Марихуана, згідно з прийнятим законом, може продаватися в аптеках за встановленими владою цінами, а придбати її мають право лише повнолітні громадяни і в обмеженій кількості. Для іноземців продаж марихуани заборонений.
Ми тільки запропонували спробувати інший шлях, оскільки репресії вже не працюють
За всі свої новації з внутрішнього устрою Уругваю Мухіка був навіть висунутий на здобуття Нобелівської премії миру 2014 року. Його кандидатуру представили ліва партія Frente Amplio, об'єднання фермерів PlantaTu Planta і голландський Інститут світу з наркотиками.
Мухіка подякував за високу честь.
«Ми тільки запропонували спробувати інший шлях, оскільки репресії вже не працюють, – прокоментував свою ініціативу Мухіка. – Ми не знаємо, чи вийде у нас. Ми пропонуємо боротися не з марихуаною, а з наркотрафіком».
Вже сьогодні в Уругваї впевнені: легалізація виробництва та продажу трави не приведе до того, що люди стануть її більше вживати, а просто дозволить контролювати цей бізнес.
Марихуану, швидше за все, вирощуватимуть на полях, що належать міністерству оборони. До такого рішення влада схиляється з міркувань безпеки – мовляв, військові забезпечать наркотичним рослинам надійну охорону.
При всьому при цьому у широкій лібералізації законодавства країни Мухіка не бачить ніякої крамоли, тим більше прориву.
«Ми застосовуємо простий принцип: визнавати факти. Аборт – це старе, як світ. Гей-шлюб – я вас благаю, це старіше, ніж світ», – міркує президент Уругваю.
Також він уточнює, що не є реформатором, а лише визнає об'єктивну реальність: за словами Мухіки, не узаконити гей-шлюби і наркотики стало б просто тортурами для деяких людей.
Ще одним нововведенням стала легалізація абортів. Навколо неї як і раніше ведеться багато суперечок, але, на думку Ареше, це ще один крок на шляху до демократії і надання жінкам права вибору.
«Уругвай стає все більш привабливою країною, – пише американський журнал International Living. – Мирний і стабільний, Уругвай захищений від стихійних лих. Він як Старий Світ, тільки з латиноамериканською чарівністю і талантом».
В цілому опитані Корреспондентом уругвайці цінують уряд за стабільне і спокійне життя, але стиль життя і дивацтва свого президента сприймають неоднозначно. Деякі вважають, що все ж у глави держави повинен бути солідніший імідж, а Мухіка, який живе, як прості люди, таким чином популяризує бідність, що теж не дуже добре.
Сам президент каже про те, що завжди треба залишатися вірним самому собі.
«Мій спосіб життя – це наслідок моїх ран. Я син своєї історії», – якось заявив Мухіка.
***
Цей матеріал опубліковано в №11 журналу Корреспондент від 21 березня 2014 року. Передрук публікацій журналу Корреспондент в повному обсязі заборонений. З правилами використання матеріалів журналу Корреспондент, опублікованих на сайті Корреспондент.net, можна ознайомитися тут.