Легендарний чеський аферист Віктор Люстіг зумів не тільки наповнити ринок США фальшивими доларами й обдурити легендарного гангстера Аль-Капоне, а й двічі продати символ Парижа – Ейфелеву вежу, пише Наталія Мечетна у №12 від 28 березня 2014 року.
Серйозний, блискуче освічений, витончений джентльмен, який вільно розмовляє п'ятьма мовами. Саме таким увійшов в історію відомий аферист Віктор Люстіг, який народився в 1890 році на території Богемії.
Люстіг був сином мера маленького містечка Хостінне. Сім'я готувала хлопчикові благопристойну кар'єру держслужбовця, проте у нього щодо майбутнього були зовсім інші плани.
Рішення змінити своє життя на 180 градусів Люстіг прийняв, опинившись у Сорбонні. Бажання підкорити Париж превалювало над обов'язком сидіти над книгами. Так почалося сходження легендарного ошуканця. Збіднілий аристократ, меценат, високопосадовий держслужбовець – лише початок довгого списку амплуа, які встиг приміряти Люстіг за своє недовге життя.
Аферист був тонким знавцем людської натури. Він вміло водив за ніс як жадібних бізнесменів, так і статечних заможних буржуа, ласих до легких грошей. Розбиратися в психології він навчився ще в юному віці. З раннього дитинства Люстігу доводилося бачити запобігливі погляди і підлабузницькі усмішки відвідувачів, які приходили до його батька. Спостерігаючи за поведінкою того чи іншого прохача, маленький Віктор міг спрогнозувати, чи доможеться той бажаного.
Розпочав свою кар'єру аферист з обдурювання багатих роззяв за картковим столом. Однак обманювати міщан було просто, і це швидко набридло шахраєві, який взявся вигадувати все нові й більш витончені форми обману.
Любитель ризику, Люстіг нерідко грав на межі фолу. Він увійшов в історію як людина, яка зуміла продати Ейфелеву вежу й обдурити знаменитого американського гангстера Аль-Капоне. Дуже успішно підробляв він й американські гроші. Після смерті блискучого афериста у США ще довго ходили підроблені ним долари.
Під час здійснення афер Люстіг вибирав для себе амплуа джентльмена. Роль австрійського графа, у якого марксисти відібрали майно, якнайкраще підходила витонченому шахраю. Чим респектабельнішим виглядає ошуканець, тим багатшим буде улов, вважав він.
«Ніколи не будьте неохайними, ніколи не напивайтеся», – радив Люстіг аферистам-початківцям.
Як знести Ейфелеву вежу
Кинувши навчання в Парижі, Люстіг спочатку влаштувався працювати в казино, де начистив лампи таким чином, що в них стали відбиватися карти гравців. Потім, уже прийшовши туди як клієнт, він зумів виграти велику суму.
Пізніше, навчившись картковим фокусам, молодий Люстіг став заробляти тим, що обманював багатих людей за ігровим столом на трансатлантичних лайнерах. Однак після початку Першої світової війни прогулянкові судна змінили військові, і Люстіг залишився без роботи.
З Європи, що роздиралася бойовими діями, шахрай вирушив продовжувати кар'єру в більш спокійну Америку. Там він заробляв, продаючи верстати для друкування грошей. Останні являли собою ящики з червоного дерева з якимось механізмом всередині. Люстіг розповідав клієнтам, що за допомогою спеціального хімічного розчину механізм наносить на папір малюнок стодоларової купюри так, що ніхто не в змозі помітити підробку.
Коли Люстіг демонстрував пристрій потенційному покупцеві, він при цьому з жалем говорив, що машинка може друкувати лише одну купюру за шість годин. Як правило, спрага легких грошей настільки спокушала клієнтів, що вони погоджувалися придбати відразу кілька верстатів, заплативши мінімум $ 10 тис. за кожен.
Але після доби роботи машинка виходила з ладу і починала друкувати чистий папір. Ніякого спеціального розчину в ній не було й близько – шахрай просто клав у спеціальне відділення кілька справжніх купюр. А клієнти побоювалися звертатися в поліцію в такій делікатній справі, і Люстіг спокійно продовжував свою аферу в інших штатах.
Ставши вже відомим аферистом й об'єктом полювання правоохоронців у США, Люстіг повернувся в Париж, де в пошуку нового об'єкта афери вибрав той, що у всіх на очах, – Ейфелеву вежу. Ідея спала на думку, коли він читав в місцевій газеті статтю про те, що уряду шкода витрачати гроші на купівлю фарби для конструкції, що іржавіла. Недовго думаючи, шахрай підробив документи, у яких фігурував як високопосадовий французький чиновник.
Люстіг зібрав відомості про власників найбільших фірм з переробки металу і запросив їх на зустріч в один з найбільш фешенебельних готелів Парижа. Суть переговорів зводилася до того, що французька влада погодилися на демонтаж вежі і її продаж на закритому аукціоні. А Люстігу, мовляв, від імені уряду доручено організувати тендер.
При цьому аферист просив бізнесменів тримати язик за зубами, оскільки за роки існування вежа встигла полюбитися багатьом городянам і її демонтаж може викликати громадське невдоволення і шум у пресі. Саме тому переговори проходять у закритій обстановці.
Найбільш жадібний з підприємців, Андре Пуассон, призначив Люстігові окрему зустріч, на якій аферист дав зрозуміти, що перемога Пуассона в тендері є цілком реальною, і при цьому поскаржився на свою низьку зарплату. Побачивши в шахраї звичайного клерка, спраглого до хабара, підприємець уже жодної секунди не сумнівався в правдивості слів Люстіга. У підсумку Пуассон виписав аферистові чек на 500 тис. франків, і договір про продаж Ейфелевої вежі був підписаний. З валізою грошей Люстіг швидко змінив Париж на Відень.
А Пуассон пригнав спецтехніку і робітників, які почали демонтаж конструкції. Парижани, як і попереджав шахрай, підняли тривогу, і підприємець викликав поліцію. Проте остання замість розгону протестувальників заарештувала самого Пуассона. Він зізнався правоохоронцям, що став жертвою обману, але подавати в суд на Люстіга відмовився. Нечистий на руку бізнесмен побоювався за свою репутацію, адже, крім дурня, він уславився б ще й людиною, яка вирішує свої справи за допомогою хабарів.
У Відні, де Люстігу доводилося відсиджуватися, він також не нудьгував. Завітавши в крамницю до модного в місті ювеліра, він під виглядом барона попросив знайти гідний подарунок для дружини. Зупинившись на перлині грушоподібної форми, аристократ купив її, не торгуючись, і при цьому замовив ювелірові таку саму для виготовлення сережок. За парну перлину Люстіг пообіцяв заплатити щонайменше втричі більше.
Ювелір знайшов потрібний камінь у маленькому ломбарді і віддав за нього вдвічі дорожче, ніж барон заплатив за першу перлину. Але до цього моменту аристократ, який часто нагадував про себе, на зв'язок не вийшов, а ювелір, придивившись уважніше, зрозумів, що випадково знайдена ним перлина і є та сама, що належала йому раніше. Ломбард зник, так само як і барон, але заявити в поліцію ювелір не зміг, оскільки сам став жертвою власної жадібності.
Продаж ювелірові власного виробу за подвійну ціну – лише розвага і дрібна справа для шахрая, який звик вже грати серйозно. Афера з Ейфелевою вежею настільки припала Люстігові до душі, що через деякий час він повернувся в Париж і продав вежу за тією самою схемою. Але цього разу обдурений бізнесмен дав справі хід, і Люстігу знову довелося тікати у США.
Обличчя зі шрамом
Почалося друге підкорення Америки Люстігом. Цікаво, що навіть під час двотижневої подорожі трансатлантичного лайнера з Європи до США шахрай не нудьгував. Під виглядом мецената він організував моментальну лотерею. На виготовлених ним красивих квитках було зазначено, що виручені кошти підуть на благодійні цілі. Дрібні виграші Люстіг віддавав одразу, а тим, хто вигравав великі суми, він залишав адресу банку в Нью-Йорку. Само собою, цього банку не існувало.
У США шахрай вирішив задіяти ще один зі своїх численних талантів – уміння малювати. До слова, в молодості Люстіг намалював копію картини голландського художника Харменса ван Рейна Рембрандта Зняття з хреста так, що її від оригіналу не зміг відрізнити навіть експерт.
Під виглядом інженера аферист прийшов в одне з відділень центрального банку США. Він настільки добре підробив свої документи, що охорона не помітила каверзи. Весь день шахрай вивчав процес друкування доларів, про який дізнався все. Потім за допомогою виготовленого ним обладнання та таланту художника Люстіг почав виробництво фальшивих грошей. Він продовжував продавати і так звані чарівні верстати, що виходили з ладу через добу.
У підсумку Люстіг навіть потрапив до в'язниці, однак швидко втік, підкупивши шерифа. Останній сам опинився за ґратами на наступний день після втечі шахрая за поширення фальшивих грошей, якими з ним розплатився втікач.
Маючи натуру гравця, Люстігові набридло заробляти на жадібних бізнесменах – він шукав достойну жертву. До того моменту він увійшов до десятки найбільш розшукуваних злочинців США. Крім того, особливою прикметою під час складання кримінальних зведень був шрам від лівого ока до мочки вуха, отриманий Люстігом у бійці через дівчину.
Гідним суперником для нього в підсумку став легендарний мафіозі Аль-Капоне. Люстіг попросив у гангстера $ 50 тис., пообіцявши за місяць подвоїти цю суму. Про подробиці афери він говорити навідріз відмовився, пояснюючи це зобов'язаннями перед партнерами. У підсумку гангстер дав гроші, пообіцявши Люстігу вбити його в разі обману.
Знаменитий Аль-Капоне також потрапив на гачок афериста Віктора Люстіга
Рівно за місяць повернувшись до Аль-Капоне, аферист постав перед ним в абсолютно іншому вигляді. Неголений, розпатланий і надзвичайно засмучений, він повідомив мафіозі, що справа провалилася. Люстіг поставив перед Аль-Капоне валізу з $ 50 тис. пошарпаними дрібними купюрами. Мовляв, щоб не підвести знаменитого гангстера і повернути йому хоча б початковий внесок, він продав усе своє майно. Великий Аль не тільки повірив шахраю, а й був настільки зворушений шляхетністю Люстіга, що відрахував йому $ 5 тис.
Однак аферист отримав набагато більше цієї суми. Про його візит до Аль-Капоне стало відомо в злочинних колах, що додало Люстігові ваги і допомогло у подальшій діяльності.
Продовжуючи грати з долею, Люстіг розмістив майстерню з виготовлення фальшивих грошей в одній будівлі з поліцейською дільницею в Атланті
Продовжуючи грати з долею, Люстіг розмістив майстерню з виготовлення фальшивих грошей в одній будівлі з поліцейською дільницею в Атланті. Водночас правоохоронці створили спеціальний відділ, завданням якого було виявлення того, хто наповнив США фальшивими купюрами.
У 1935 році Люстіга заарештували, а під час обшуку у нього вилучили матеріали для виготовлення грошей на суму більше $ 50 тис. Суд засудив його до 15 років позбавлення волі і додатково до п'яти років за спробу втечі. Майстер афери провів у знаменитій в'язниці Алькатрас 12 років, а потім, у 1947-му, у віці 57 років, помер від пневмонії і був похований у загальній могилі.
У 1961 році в пам'ять про Люстіга письменник Флойд Мюллер створив книгу під назвою Людина, яка продала Ейфелеву вежу.
Скільки підроблених доларів насправді виготовив шахрай, достеменно невідомо. Банкноти Люстіга довгий час залишалися в ужитку, оскільки їхня схожість зі справжніми грошима була занадто великою.
***
Цей матеріал опубліковано в №12 журналу Корреспондент від 28 березня 2014 року. Передрук публікацій журналу Корреспондент в повному обсязі заборонено. З правилами використання матеріалів журналу Корреспондент, опублікованих на сайті Корреспондент.net, можна ознайомитися тут.