Найвищу британську нагороду Хрест Вікторії, засновану до перемоги в Кримській війні, досі відливають з металу луганських гармат. А серед кавалерів ордена є й українець, пише Валерій Снєгірьов у №14 журналу Корреспондент від 11 квітня 2014 року.
У квітні 1854 року, 160 років тому, розпочалася Кримська війна. А через два роки, у березні 1856-го, в Парижі був підписаний мирний договір. Росія повертала Туреччині Карс, отримуючи натомість захоплені у неї Севастополь, Балаклаву та інші кримські міста.
Чорне море оголосили нейтральним, тобто відкритим для комерційних суден і закритим для військових кораблів, із забороною Росії та Османській імперії тримати там військові флоти й арсенали. Судноплавство по Дунаю стало вільним, для чого російські кордони відсунули від річки, а частину російської Бессарабії з гирлом Дунаю приєднали до Молдавії.
Росія також позбавлялася наданого їй Кючук-Кайнарджийським миром 1774 року протекторату над Молдавією і Валахією і виняткового заступництва над християнськими підданими Османської імперії.
Британській короні Кримська війна, навпаки, приносила здебільшого приємні новини та враження. Жителі Туманного Альбіону, дізнаючись про нові славні перемоги, з гордістю відчували себе англійцями. Не дивно, що на пам'ять про Кримську війну у них залишилася не тільки шапка-балаклава і кофта реглан, а й орден, який до цього часу вважається найвищою військовою нагородою країни.
З орденом на ешафот
Нагороду заснувала королева Вікторія у 1856 році для тих, хто здійснив героїчні подвиги і довів відданість батьківщині – як військовослужбовців, так і цивільних осіб, які підпорядковуються військовому командуванню. Назвали її ім'ям королеви – Хрест Вікторії.
Орден виконаний з бронзи, на його лицьовому боці зображений лев, що стоїть на короні, і стрічка зі словами За доблесть (For Valour). Хрест кріпиться до одягу за допомогою колодки, вкритої муаровою стрічкою малинового кольору.
Розповідають, що заснування нагороди пов'язане з відвідуванням королевою у 1855 році параду калік і поранених англійських солдатів й офіцерів, які повернулися з Криму. Перше вручення відбулося 26 липня 1857-го в знаменитому Гайд-парку, коли орден отримали 85 військовослужбовців.
Через два роки статут цієї нагороди був розширений: тепер вона вручалася не тільки за героїзм у боях, а й за будь-який прояв відваги. Однак, керуючись новим принципом, Хрест Вікторії вручили тільки одній людині, яка у 1866 році загасила в Канаді пожежу на поїзді з боєприпасами.
Тому у 1881-му були поновлені початкові принципи нагородження, а з 1902 року король Едуард II дозволив удостоювати хрестом посмертно. Крім того, в орденському статуті особливо наголошується: якщо героїчний подвиг здійснює ціла група військових, найбільш гідні обираються таємним голосуванням. Кавалерам Хреста Вікторії дозволено додавати до своїх імен букви VC; якщо ж нагороджений не офіцер, він отримує пенсію.
Цікаво, що орден не може бути відібраний у нагородженого, яким би серйозним не був його злочин. Позиція короля Георга V з цього питання була викладена в листі його особистого секретаря, лорда Стемфордхема, написаному 26 липня 1920 року: «Навіть засудженому до повішення за вбивство потрібно дозволити носити свій Хрест Вікторії на ешафоті».
За півтора століття існування нагороди її удостоїлися загалом близько 1.500 осіб. Хоча орден може бути присуджений людям обох статей, серед його кавалерів немає жодної жінки. Щоправда, золота копія Хреста Вікторії була вручена офіцерами 104-го полку Бенгальських стрільців дружині командира полку пані Веббер Харріс за її «нездоланну мужність» у догляді за службовцями полку під час надзвичайно важкого спалаху холери у вересні 1859 року.
Для солдатів і офіцерів, які відзначилися під час облоги і штурму Севастополя, в Англії були засновані ще дві нагороди. У 1854-му в армії ввели медаль За відмінні дії, яка вручалася з розрахунку по сім на кожен кавалерійський полк і по 15 – на кожен піхотний батальйон. У флоті з'явилася медаль За видатну хоробрість.
Королева, захоплюючись славними солдатами, писала королю Бельгії: «Я сприймаю їх як власних дітей; моє серце б'ється за них так само, як за найближчих і дорогих мені людей. Вони були такими зворушеними, такими задоволеними; я чула, як багато хто плакав. А коли їм запропонували вигравіювати на медалях їхні імена, вони не хотіли навіть чути про це, бо боялися, що їм повернуть не ті медалі, які вони отримали з моїх рук».
Хрест Вікторії досі є надзвичайно почесною нагородою і користується дуже високим авторитетом серед усіх верств суспільства. Достатньо сказати, що прем'єр-міністр Великобританії Вінстон Черчілль надзвичайно зворушив Єлизавету II, надіславши на похорон її батька, Георга VI, вінок, на стрічці якого був той самий напис, що й на ордені, – For Valour.
Луганський слід
Втрата зброї в битві, як і втрата знамен, вважалася особливо принизливою серед військових, і боротьба за них завжди була запеклою. Тому не дивно, що в армії практикується виготовлення відзнак з трофейної зброї. До цього часу в Англії побутує легенда, що Хрест Вікторії з першого дня свого заснування і донині відливається з бронзи російських гармат, захоплених англійцями в Севастополі.
Природно, для росіян легенда незручна. Згідно з «російською версією», вже з 1858 року матеріалом для виготовлення нагороди були гармати, захоплені англійцями у 1857-1860-му під час експедиції в Китай. А потім заснована в 1849 році ювелірна фірма Ханкокс, що виготовляє Хрести Вікторії, отримувала для цього бронзу різного виду і походження.
Втім, сумнівалися в правдивості легенди і самі англійці. Після закінчення Другої світової війни в британській пресі виникла досить тривала дискусія: чи з того матеріалу карбуються Хрести Вікторії? Висувалися версії, що в справу пішли китайські гармати, захоплені в 1900-1901-му, а то й взагалі бронза невідомого походження.
Гармати луганського заводу використовувалися у Кримській війні
Можливо, причиною галасу стали результати проведеного музеєм Лондонського Тауера флюороскопічного аналізу Хреста Вікторії, яким у 1918 році був нагороджений такий собі Роберт В. Гоурл. Його хрест виявився виготовленим зі звичайної бронзи – під час Першої світової війни такі випадки дійсно мали місце.
Насправді метал, з якого виготовляються «правильні» Хрести Вікторії, міститься в спеціальному сховищі в Доннінгтоні й переміщується лише за виняткових обставин. Однак 28 травня 1997 року цей артефакт національної історії був перевезений в Імперський військовий музей у Лондоні, де королева повинна була відкрити виставку, присвячену Хресту Георга і Хресту Вікторії.
Метал являє собою залишок від бронзових припоїв на казенній частині двох російських гармат, захоплених у Севастополі. Ця деталь використовувалася для протягування канатів під час перевезення зброї, встановлення її на лафет, наведення і гальмування у разі відкату. Часто вона відливалася у вигляді виноградного грона і тому в Росії називалася «виноград», в англомовних країнах – cascabel (гримуча змія) через схожість з брязкальцем на кінці хвоста цього плазуна.
Загальна вага металу – 358 унцій. Востаннє фірма Ханкокс отримувала метал 23 жовтня 1959-го – тоді було надано рівно 50 унцій, достатніх для виготовлення 12 хрестів. Решти 308 унцій вистачить ще на 85 орденів.
У жителів Луганщини є привід для гордості: гармати були відлиті на Луганському ливарному заводі. Під час Кримської війни між російською армією на півострові і заводом був налагоджений своєрідний конвеєр. 400 пар волів щодня перевозили до Криму снаряди, гармати, ядра і картеч. У зворотному напрямі йшли підводи з пошкодженою зброєю і металевим ломом на переплавку.
«Якщо б луганський завод не надсилав під Севастополь щодня по 300 пудів снарядів, фортецю довелося б здати на п'ятий місяць облоги», – писав історик Кримської війни Петро Кеппен.
Якість виробів луганських металургів довелося високо оцінити і французькому імператору Наполеону III: «Ніхто не очікував і не думав, що в Севастополі загримить наймогутніша числом і калібром гармат артилерія, подібної якій не бувало під час оборони фортець».
Український хрестоносець
Хрест Вікторії отримало 14 осіб, які не були від народження підданими Великобританії або громадянами Британської співдружності націй. Серед них – п'ять американців, троє данців, два німці, по одному бельгійцю, шведу, швейцарцю й українцю.
Українського кавалера ордена звали Пилип Коновал. Він народився на території сучасної Хмельницької області, відслужив у російській армії, а потім від злиднів перебрався на заробітки в Канаду. З початком Першої світової війни вступив добровольцем у Канадський експедиційний корпус і був відправлений до Франції.
Капрал Пилип Коновал став єдиним українцем-кавалером найвищого британського ордена
Хрест Вікторії боєць заслужив 22-24 серпня 1917 року, коли відзначився під час прориву ворожої оборони: самостійно він перебив розрахунки двох німецьких кулеметів, один з яких захопив, а другий знищив.
У поданні до нагороди Коновала командування писало британському королю: «У його відділення було важке завдання очищати від ворога підвали, воронки і кулеметні гнізда. В одному з окопів він заколов багнетом трьох ворогів і знищив решту сім. Діставшись до кулемета, який обстрілював правий фланг і завдавав нам великих втрат, капрал Коновал знищив розрахунок і повернувся з ворожим кулеметом на власні позиції. Наступного дня він знову захопив вороже кулеметне гніздо і знищив його вибухівкою. На його рахунку – 16 вбитих ворогів».
Нагороду капралові 47-го канадського піхотного батальйону Канадських експедиційних військ 15 жовтня 1917-го вручив особисто Георг V. Історія донесла слова, сказані скромному українському солдату: «Ваш подвиг – один з найважливіших в історії моєї армії. Прийміть за це мою подяку».
Після отримання ордена з рук монарха Коновал певний час був помічником військового аташе при російському посольстві в Лондоні. Згодом, під час громадянської війни в Росії, служив у Канадських експедиційних військах на Далекому Сході.
Провівши майже чотири роки в канадських військах, прославлений українець повернувся у Ванкувер. Після почесного звільнення з армії жив досить скромно – як не дивно, найвища військова нагорода не гарантувала йому ні належних умов життя, ні роботи.
Герой помер 3 червня 1959 року у віці 72 років у відділенні для ветеранів громадської лікарні Оттави. Його поховали з усіма військовими почестями як кавалера одного з найпочесніших військових орденів світу. На честь Коновала відкрили три меморіальні дошки з написами трьома мовами – англійською, французькою та українською.
***
Цей матеріал опубліковано в № 14 журналу Корреспондент від 11 квітня 2014 року. Передрук публікацій журналу Корреспондент в повному обсязі заборонено. З правилами використання матеріалів журналу Корреспондент, опублікованих на сайті Корреспондент.net, можна ознайомитися тут.