Рівно 100 років тому постріл серба Гаврила Принципа в ерцгерцога Фердинанда поклав початок Першій світовій війні. Століття по тому політики повторюють практично всі помилки тих часів, пише Наталія Гузенко у №25 журналу Корреспондент від 27 червня 2014 року.
В англійській мові тільки одна війна називається Великою – Перша світова, яка розпочалася 28 червня 1914 року. Цей конфлікт не був найбільш кровопролитним у світовій історії – за офіційними даними, на фронтах загинуло не більше 10 млн осіб, тоді як жертвами Другої світової стало 60 млн. Він не тривав 100 років, як війни Середньовіччя. Але саме Перша світова виявилася переломом, який змінив Європу і весь світ назавжди.
У 2012 році помер останній ветеран британських військ, який брав участь у цій війні. Здавалося б, рахунки тих часів зараз уже закриті. Європейський Союз відкидає саму ідею нової війни в Європі, Франція і Німеччина якщо й борються, то тільки в залах засідання Європарламенту. Та й прогрес повністю виключив можливість нового великого конфлікту.
100 років тому люди вірили, що всі конфлікти можна вирішити на міжнародних конференціях, а нарощувати озброєння необхідно для встановлення стабільності
Приблизно так само думали і 100 років тому, коли по дну Атлантичного океану проклали перший телефонний кабель, а літаки почали освоювати небо. Тоді люди вірили, що всі конфлікти можна вирішити на міжнародних конференціях, а нарощувати озброєння необхідно для встановлення стабільності. Багатьом здавалося, що світовий порядок, встановлений на Віденському конгресі в 1814-1815 роках, буде вічним.
А коли війна все ж почалася, більшість політиків і дипломатів навіть уявити не могли, що вона може затягнутися на чотири роки і привести до перелому всієї світової історії. Існувала думка, що головні світові держави – Великобританія, Німеччина, Франція, Росія і Японія – не стануть вести боротьбу на виснаження в Європі, хіба що зважаться на обмежені військові дії на невеликій території.
А для США всі складнощі Старого Світу взагалі уявлялися не більше ніж димом на далекому горизонті. У американців були набагато більші проблеми – з недавно приєднаними територіями (Техасом і Луїзіаною), а також новими виборами президента.
Світ був зрозумілий і стійкий. До того, як Гаврило Принцип натиснув на спусковий гачок.
Фатальний постріл
28 червня 1914 року спадкоємець престолу Австро-Угорської імперії Франц Фердинанд з дружиною приїхали в Сараєво на маневри. Їм потрібно було перевірити, наскільки міцно нова територія імперії перейшла під владу Габсбургів після того, як у 1908 році Відень анексував ці землі в ході нетривалих військових дій проти Сербії.
Того дня в боснійській столиці, по якій повільно рухався кортеж ерцгерцога, перебувало відразу троє вбивць з екстремістської організації Млада Босна. Один з них, Неделько Чабринович, першим кинув гранату в машину спадкоємця престолу, але вона відскочила від даху і вибухнула поряд з авто.
Бачачи, що його зараз схоплять, терорист спробував отруїтися і втопитися одночасно: прийняв отруту і стрибнув у річку Міляцка. У підсумку отрута не подіяла, а річка виявилася занадто мілкою, поліція витягла Чабриновича.
Кортеж принца змінив свій маршрут і через кілька годин наштовхнувся на Гаврила Принципа, який і застрелив Франца Фердинанда. Його теж схопили. У ході допиту сербський студент-анархіст зізнався, що замахи готували в Сербії і спонсорували теж з Белграда.
З пострілу Гаврила Принципа в австро-угорського принца фактично розпочалася Перша світова
Оскільки Принципу було лише 19 років, його не могли засудити до смертної кари – за законами того часу він був ще неповнолітнім. Тому вбивцю засудили на 20 років в'язниці. Там він, всіма забутий, і помер від туберкульозу за півтора роки до краху ненависної йому Австро-Угорської імперії. Втім, доля самотнього терориста вже нікого не хвилювала – почалася велика політика.
Австрія висунула ультиматум Сербії і після відмови Белграда оголосила війну. Тоді в цій історії з'явилася Росія, яка на початку ХХ століття підписала із сербами секретний протокол про взаємний захист і тепер була готова воювати за них.
Це рішення офіційного Санкт-Петербурга стало вінцем політики Російської імперії на Балканах. Ще в середині XIX століття вона проголосила ідею звільнення слов'янських народів від мусульманського ярма і захисту їх від католиків. Росія постійно підтримувала повстання в Болгарії, Румунії, інших балканських країнах і навіть починала війну за незалежність цих держав.
Особливо популярними гасла допомоги «слов'янським братам» стали у 1890-х роках. Тоді Османська імперія переживала нову кризу, і Росія могла отримати не тільки контроль над Босфором і Дарданеллами, а й статус великої держави.
«Великобританія підпорядкувала собі півсвіту, Франція захоплювала Африку, Німеччина стала найбільш мілітаризованою країною планети. А у Росії були тільки ганебні поразки в Кримській (1854-1856 рр.) та Японській (1902-1095 рр.) війнах, а також невиразні перемоги в Середній Азії», – каже Корреспонденту Маргарет МакМіллан, провідний дослідник Першої світової війни в Оксфорді.
Експерт: Нинішня українська криза дуже схожа на політику Росії на Балканах початку XX століття, коли під гаслами звільнення слов'ян імперія вирішувала свої стратегічні завдання
Нинішня українська криза, зазначає МакМіллан, дуже схожа на політику Росії на Балканах початку XX століття, коли під гаслами звільнення слов'ян імперія вирішувала свої стратегічні завдання. Як і тепер, російська влада апелювала до патріотичних прагнень. У липні-серпні 1914 року у великих російських містах сталося понад 30 погромів в німецьких кварталах, і влада особливо не перешкоджала цьому.
Гонка озброєнь
Але російська політика щодо звільнення «пригноблених народів» Балкан сама по собі не змогла б розпалити такої вбивчої війни. Головна причина конфлікту – в ідеї повального озброєння великих країн.
На думку істориків, до початку ХХ століття склалася незвичайна ситуація. З одного боку, Великобританія, Німеччина і Франція хотіли зберегти і збільшити свою владу в Європі, але при цьому не готові були руйнувати мир на континенті. Тому вони й вирішили постійно озброюватися, щоб стримати своїх суперників.
З економічної точки зору Європа в той час почала витрачати на зброю занадто багато. І навіть ті держави, які самі не будували заводи з виробництва снарядів або вибухівки, воліли інвестувати в цю галузь. Адже її продукція була постійно затребувана, і без прибутку ніхто б не залишився. У 1914 році у країн Антанти (Великобританії, Франції та Росії) налічувалося більше 500 літаків і 450 важких польових гармат, тоді як у 1902 році ці показники не перевищували 100 і 150 одиниць відповідно.
Цікаво, що таку мілітаризацію можна спостерігати і сьогодні. Китай в останні роки наростив свій військовий бюджет на 175% і збирається до 2020 року стати наймогутнішою країною в Азіатсько-Тихоокеанському регіоні.
А у США, де військові витрати під тиском виборців скорочуються, все сильніше підтримують мілітаристські прагнення Японії. Ця країна, яка після Другої світової відмовилася від своєї армії, тепер знову зважилася відродити її, для того щоб показати: вона готова боротися за лідерство в регіоні.
Якщо КНР торік провела перші випробування свого авіаносця, то Японія розпочала програму будівництва таких самих кораблів, причому Вашингтон заявив, що готовий передати своїм союзникам частину технологій ядерних силових установок. За прогнозами інституту SIPRI, до 2025 року держави можуть досягти критичної точки в озброєннях. Тим більше що і в Токіо, і в Пекіні зростають мілітаристські настрої, коли сусід сприймається винятково як ворог і конкурент.
Тим не менше, початок конфлікту 1914 року виглядав не надто приголомшливо – тільки через місяць після вбивства ерцгерцога Австрія зважилася діяти і вторглася до Сербії. Росія відразу заявила, що не допустить окупації цієї країни і почала повільну мобілізацію. Навіть через кілька днів після австрійського вторгнення Микола II запропонував правителю Німеччини Вільгельму II вирішити питання Сербії за допомогою міжнародного арбітражу в Гаазі.
Треба сказати, в політичній думці початку XX століття переважав ідеалізм – тоді багатьом здавалося, що міжнародні організації та постійні конференції, присвячені роззброєнню, зможуть відстрочити або взагалі запобігти великій війні. У той період вони були модним засобом для зняття міжнародної напруги, як це трапилося в 1906 році в іспанському місті Альхесірасі, де провідні країни вирішували долі Північної Африки. А в 1899-му почався цілий ряд з'їздів у Гаазі, які повинні були заборонити жорстокі методи ведення війни –великокаліберну артилерію, літаки і хімічну зброю.
Всі ці зібрання не принесли особливого результату – світ продовжував спішно озброюватися. Так само як і в наші дні, коли ООН не може ухвалити рішення для зупинення конфліктів у Сирії, Україні чи Іраку, оскільки через конкуренцію провідних країн там немає згоди. Не приймаються головними державами світу і конвенції про заборону протипіхотних мін або бактеріологічної зброї.
Від маневрів до застою
До серпня 1914-го головні держави Європи, нарешті, зважилися на військові дії. А восени події почали розвиватися стрімко. У німецькому генеральному штабі вважали, що потрібно для початку розгромити Францію і змусити Англію відмовитися від будь-яких дій на континенті, а потім вже зайнятися Росією і подарувати Австрії Балкани.
У зв'язку з цим вже 4 серпня німецькі сили вторглися в Бельгію. Цей крок став повною несподіванкою для французів. У Парижі чекали, що німці завдадуть свого удару з боку Ельзасу, який вони захопили в ході війни 1870-1871 років. Але в Берліні вирішили зробити обхід прямо на Париж.
У підсумку постраждала нейтральна Бельгія, не підготовлена до опору. До кінця місяця більша частина цієї країни була окупована німцями, які вступили до Франції. Французи, у свою чергу, спробували вторгнутися до Німеччини через Ельзас. Але виявилося, що німці краще озброєні, а головне – готові боротися, тоді як французькі солдати воліли втікати чи здаватися в полон.
До вересня німецькі солдати вже марширували по півночі Франції і мали намір увійти в Париж. У кількох невеликих битвах – при Аррасі й Іпрі – значна частина французьких військ була розбита, а лінія фронту відтягувалася все далі на захід. Париж, здавалося, залишився беззахисним.
Але в ході свого наступу, коли війська пересувалися з приголомшливою швидкістю по 100 км на день, Німеччина надто розтягла комунікації та послабила фланги. Цим скористалися французи, які зібрали залишки своїх сил і перекинули з Парижа додаткові підкріплення (через відсутність машин солдат перевозили на таксі). І 9 вересня розбили німців, відтіснивши їх до кордону від Північного моря до Вердена.
Обидві сторони зупинилися. Маневрена війна на західному фронті закінчилася. Після цього лінія фронту змінювалася незначним чином. Війна перейшла у стадію окопного протистояння, коли навіть масовані атаки за підтримки артилерії приводили до зрушуванні лінії фронту тільки на 5-10 км, та й то ціною десятків тисяч життів.
Окопи стали символом Першої світової війни – лінію фронту зрушити було дуже важко
Зі Східним фронтом все було не так просто. Головною несподіванкою там стала швидка мобілізація російської армії. У 1914-му генерали рапортували, що армія навіть випередила поставлені терміни і була готова воювати. Вже до 20 серпня росіяни почали битву при Гумбіннені в Прибалтиці. І, що виявилося ще більшим сюрпризом, розбили німців і просунулися до Вісли.
У Росії тоді був шанс оточити цілу німецьку армію, але в Берліні вирішили швидко перекинути з західного фронту два корпуси і самим почати наступ у Східній Пруссії. У підсумку тепер уже російська армія була розбита і відкинута до старих кордонів імперії. Події перемістилися південніше, на територію Галичини.
Там Росія почала одну з найбільших своїх операцій в цій війні. Силою відразу чотирьох армій вона вдарила по австро-угорських корпусах і 22 серпня захопила Львів та вийшла до Карпат. Південніше російські війська зайняли всю Буковину і просунулися далі в бік Болгарії.
До кінця 1914-го лінія фронту розтяглася від Балтійського моря по Карпатах і до гирла Дунаю. Правда, ця операція стала мало не єдиною великою перемогою Російської імперії у Першій світовій. Держава вичерпала майже всі запаси озброєння і виявилася повністю неготовою до затяжного конфлікту. У наступні роки фронт стабілізувався.
Біг по колу
Армії потрапили в глухий кут, коли випущений мільйон снарядів не допомагав зрушити лінію фронту ні на метр. А використання танків, літаків або навіть хімічної зброї не давало належного ефекту. У підсумку світ опинився на межі великих перетворень, які змінили його.
Правда, після величезних втрат і повного розчарування жодна з ключових держав-учасниць не змогла зміцнити світове панування. В Англії та Франції почалася епоха затяжної кризи, інші імперії взагалі розпалися і занурилися в смуту громадянських воєн і революцій.
Тільки США і Японія, які намагалися звести свою участь у цій війні до мінімуму, змогли отримати значні територіальні та фінансові прибутки. Хоча саме ці перемоги і штовхнули через 30 років Вашингтон і Токіо до збройного протиборства за Тихий океан і багато в чому зробили Другу світову найбільш глобальною війною в історії людства.
Але в 1910-ті роки про Другу світову ніхто не думав. Адже Перша світова здавалася війною, після якої не повинно бути інших. Кожен наступний конфлікт був би зрадою тих солдатів, які загинули в 1914-1918 роках, а також тих, хто повернувся і сформував так зване втрачене покоління в Європі.
Ця війна повинна була позбавити Європу наївної точки зору про те, що конфлікт – продовження гарних політичних маневрів. Проте у підсумку навіть через 100 років по тому зрозуміло, що нічого не змінюється – країни все так само шукають привід для нарощування військової потужності, завоювання нових сфер впливу і початку нової переможної кампанії, забуваючи про уроки 1914-го.
***
Цей матеріал опублікований в № 25 журналу Корреспондент від 27 червня 2014 року. Передрук публікацій журналу Корреспондент в повному обсязі заборонено. З правилами використання матеріалів журналу Корреспондент, опублікованих на сайті Корреспондент.net, можна ознайомитися тут.