Перша світова війна увійшла в історію цілим переліком нових видів зброї, вперше застосованих під час неї.
Будь-яка війна - найкраще живильне середовище для військової промисловості. Перша світова не стала винятком, більше того - вона увійшла в історію цілим переліком нових видів зброї, вперше застосованих саме під час неї.
Багато чого з того, що стріляло, підривало, труїло чи іншим способом знищувало противника в цій війні, виявилося неефективною зброєю і від нього відмовилися.
Наприклад, отруйні речовини чи дирижаблі: ані те, ані інше масово не застосовували в наступних конфліктах.
Інші види озброєнь, навпаки, за ті кілька років з'явилися на світ, зміцніли і навіть сформувалися настільки, що принципово не змінилися досі.
Наприклад, танки в їх класичному компонуванні, яке існує і зараз, будували вже в Першу світову.
Хто першим застосував гази?
Отруйні речовини стали, напевно, одним із символів цієї війни. Смерть від отруєння була страшною - різні речовини діяли по-різному, викликаючи опіки або спазми чи сильну кровотечу. Часто смерть наступала не відразу - потерпілий довго мучився в госпіталі.
Ті, що вижили, часто сліпнули, страждали від ураження шкіри або внутрішніх органів.
Як можна після цього дорікати в боягузтві солдатам, які чимдуж тікали під час газової атаки, ледь побачивши жовті або зеленуваті хмари, що пливуть у бік їхніх позицій?
Зараз вже складно сказати, хто саме застосував першим отруйну речовину в бою: французи використовували сльозогінний газ в малих кількостях ще на самому початку війни, проте це не мало практично жодного ефекту. Часто обстрілів хімічного характеру німці просто не помічали.
Німці першими стали застосовувати отруйну речовину у великих масштабах. Спочатку безуспішно - у Польщі проти російської армії в січні 1915 року. Потім, через кілька місяців, 22 квітня 1915 року німецька армія розпорошила 168 тонн хлору в сторону позицій французів біля річки Іпр.
Ця знаменита атака викликала справжню паніку серед французів, змусивши їх відступити. Втім, німецькі війська не змогли скористатися результатами атаки і сказати, що газ сильно допоміг німцям у наступі, не можна.
Хоча слідом за Німеччиною виробляти і іноді використовувати газ стали Франція, Велика Британія, Австро-Угорщина, Італія, США і Росія, це зброя була більш ефектною, ніж ефективною.
Метеорологічна залежність
При першому ж використанні газу проти російської армії виявилося, що січневі морози - найбільш невідповідна погода для отруйної речовини (зокрема - метілбензіл броміду), який просто замерзав в повітрі і випадав на землю.
Потім вже з'ясувалося, що хімічна зброя - річ досить примхлива.
Застосуванню отруйних речовин часто заважав дощ. Їх було безглуздо розпорошувати, коли противник перебував на височині: газ часто скупчувався в низинах, не завдаючи шкоди.
Будь-який вітер, що змінює напрямок, міг просто віднести газ і у зворотний бік, як іноді й траплялося, і тоді нападники ставали жертвою своєї власної зброї.
Нарешті, в усіх країнах негайно стали розробляти контрзаходи, починаючи від протигазів і закінчуючи медичними препаратами, що також знизило ефект від хімзброї.
З іншого боку, страшна смерть від отруєння лякала настільки, що сама поява зеленуватої хмари газу дійсно змушувала солдатів відступати.
Ефективними були також і хімічні снаряди: вони були зручнішими, хоча і прямо порушували Гаазьку декларацію 1899 року "Про невикористання снарядів, що мають єдиним призначенням поширювати задушливі або шкідливі гази".
Після Першої світової війни хімічну зброю так більше і не застосовували широко під час масштабних бойових дій: її використовували лише для обмежених операцій.
Сухопутні броненосці
Британія - родоначальниця гусеничних броньованих машин, озброєних гарматами або кулеметами. Британці й назвали танк танком.
Це слово в перекладі з англійської означає "цистерна", "бак". А назвою військових машин воно стало через підвищену секретність - у транспортних документах фігурували якісь "цистерни".
На відміну від отруйних речовин, танки мали чи не найсильніший вплив на розвиток військової справи в XX столітті.
Як і у випадках з іншими технічними новинками, в самому початку не існувало жодних законів, правил і тим більше традицій танкобудування.
Перші британські машини, як і німецькі й американські, були результатом спроб якимось чином створити сухопутний міні-броненосець. Винятком на тлі цих більш-менш схожих проектів був російський танк, створений інженером Миколою Лебеденком в 1915 році.
Він являв собою гігантську конструкцію на двох дев'ятиметрових колесах, з одним невеликим, винесеним назад на довгастій балці. Танк побудували в єдиному екземплярі і не прийняли на озброєння, але він демонструє нам, як на той час працювала конструкторська думка, не обмежена жодними традиціями і досвідом.
Дебют танків на театрі військових дій можна назвати цілком успішним - перша танкова атака в історії відбулася в битві на Соммі 15 вересня 1916 року. Через поломки й інші неприємності з майже 50 танків "Марк I" до німецьких траншей дістались лише близько десяти, але вони, тим не менш, поставлене завдання виконали.
Танки не стали тією диво-зброєю, яка змогла змінити хід війни, - вони були не надто надійні, всі сторони швидко навчилися з ними боротися за допомогою артилерії, нарешті, самі генерали не цілком розуміли тоді, як можна використовувати ці сталеві коробки в бою.
Перший "справжній" танк
Ближче до кінця війни справжньою сенсацією (хоч і не особливо поміченою на той час) стала поява на полі бою французьких легких танків Renault-FT17.
Французи використовували власні важкі танки Saint-Chamond, які, як і британські чи німецькі аналоги, були такими собі сухопутними броненосцями. Їх завданням було підтримувати піхоту, рухаючись разом із нею.
Однак незабаром французи усвідомили, що армії гостро не вистачає легких броньованих машин, які змогли б діяти вільніше, без прив'язки до піхоти. Їм потрібна була кавалерія нового типу.
І автомобільна компанія Renault розробила танк, який відповідав вимогам військових. Власне, компанія побудувала перший танк, яким ми знаємо його тепер.
Renault-FT17 вийшов настільки ефективним, що компонування цього танка (башта з основним озброєнням нагорі, моторно-трансмісійне відділення ззаду, бойове відділення попереду) стало класичним і зберігається майже у всіх танках досі.
У цьому сенсі не лише радянський Т-34, але і російський Т-90 і американський "Абрамс" - всі вони нащадки французького легкого Renault, що воював на полях Першої світової.
Кулемети
Строго кажучи, зброя, здатна стріляти чергами, з'явилася задовго до Першої світової.
Ще в середині XIX століття з'явилися багатоствольні мітральєзи (до речі, і в Першу світову кулемети часто продовжували називати мітральєзамі), картечниці (найвідоміша - револьверна картечниця конструкції Гатлінга, яку використовували у громадянській війні в США).
Однак повністю автоматичним це озброєння вважати було не можна - ці громіздкі багатоствольні або барабанні механізми приводили в дію руків’ям, яке рухало спусковий механізм - у кожному випадку різний.
Першим додумався, як використовувати енергію віддачі для створення повністю автоматичної зброї, британський конструктор американського походження Гайрем Максим. Кулемет Максима (в російській мові наголос традиційно зазвичай ставиться на останньому складі, тоді як у його імені воно ставилося на перший) з'явився в 1884 році.
У Великій Британії і взагалі на Заході він більше відомий, як кулемет "Вікерс" - за назвою фірми, яка його виготовляла. Зброя виявилася настільки ефективною, що її випускали за ліцензією навіть у Німеччині.
Максим був талановитим винахідником, і прославився б, мабуть, іншими своїми роботами, якби не захопився стрілецькою зброєю.
Існує легенда, згідно з якою він зустрів у Відні знайомого американця, який сказав йому: "Кидай ти свою хімію і електрику! Якщо хочеш заробити купу грошей, придумай щось таке, що допоможе цим європейцям краще різати один одному горлянки".
Так це було чи ні - невідомо, але одне з найефективніших озброєнь Першої світової придумав саме він.
Зброя майбутнього
У 1917 році американський зброяр Джон Браунінг почав розробляти важкий кулемет для армії США. У 1918 році почалися випробування кулемета калібру .50 (.50 - в американській системі означає півдюйма).
На основі цього кулемета з невеликими доопрацюваннями в 1933 році на озброєння був узятий знаменитий Browning M2, яким американська армія користується і досі.
Під час Першої світової були створені також ручні кулемети - полегшені зразки, з якими можна було навіть йти в атаку.
Отримали розвиток і інші типи автоматичної зброї, як великокаліберні, так і зовсім легкі.
У 1916 році на румунському фронті в російській армії був застосований "автомат Федорова".
Це був фактично прообраз штурмової гвинтівки - крок через одну сходинку в еволюції стрілецької зброї. Правда, цей автомат не розвивали, хоча і застосовували в бойових умовах.
Саме в цей час у багатьох країнах були створені автоматичні гвинтівки, які набули поширення у Другій світовій.
Небесний терор
У першій половині XX століття на долю британців випало тричі ставати ціллю повітряних операцій Німеччини. І всі три рази це випробування було не з легких.
У 1940-41 роках Лондон пережив 57-денний жахливий "Бліц", коли в результаті нальотів Люфтваффе загинули більше 40 тисяч людей.
Влітку 1944 року на місто стали падати "бомби, які дзижчали" - німецькі крилаті ракети Фау-1. Однак задовго до цього німецькі дирижаблі-цеппеліни буквально тероризували Лондон своїми нічними нальотами всю Першу світову війну.
У порівнянні з "Бліцом" збиток від бомбардувань Лондона німецькими дирижаблями був, звичайно, не настільки великим, але шок від бомб, які сипалися з небес, переоцінити складно.
Лондонцям 1914 року в найстрашнішому сні не могло привидітися, що ворог може раптово обрушитися на їхнє місто з неба темної ночі. Пам'ять про це вони зберігають досі.
"Це місце тут на вулиці Червоного Лева - бомба впала перед таверною "Дельфін". Чоловік, який обслуговував газовий світильник, загинув на місці. Ще дві людини також були поранені і померли. І вся вулиця перед пабом була буквально розбита", - розповідає у своєму документальному фільмі про цеппеліни кореспондент ВВС Бен Робінсон.
На набережній Темзи неподалік від комплексу Британського парламенту стоїть металевий Сфінкс, привезений з Єгипту. Скульптура буквально поцяткована дрібними рваними отворами. Табличка, встановлена поруч, пояснює, що це сліди від осколків бомби, скинутої 8 вересня 1915.
Повітряні крейсери
Цеппелін був дирижаблем жорсткої конструкції. На відміну від напівжорстких, що мали невеликий каркас, і м'яких, які просто являли собою гондолу, прив'язану до повітряної кулі, їх збирали з ферм, до яких кріпили обшивку, кабіну (іноді вона була розташована всередині дирижабля), мотори з пропелерами.
Через відсутність гелію цеппеліни трималися в повітрі за допомогою водню. Хоча вони і являли собою по суті гігантську бомбу, готову вибухнути від будь-якої іскри, конструкція була настільки досконалою, що збити цеппелін було дуже непросто.
Водень був усередині у величезних ємностях, від потрапляння кулі в які корабель лише втрачав частину газу і трохи знижувався. Згодом британці стали використовувати спеціальні бомби, скидаючи їх на дирижаблі, щоб викликати більші пожежі.
Цеппеліни розвивали пристойну швидкість, навіть першими літали на висоті близько 3000 метрів, недосяжні для зенітного вогню. Потім їхня висота і швидкість значно зросли.
Винищувачі ж перебували в той час на такому ранньому етапі розвитку, що загроза їхньої атаки була не дуже серйозною. Так що Британія була практично беззахисною.
Ближче до кінця війни союзники доклали всіх зусиль для того, щоб нальоти припинилися. Постійно удосконалювалася система ППО, з'явилися більш досконалі літаки, зенітні знаряддя, навіть звукові радари.
Зрештою удари по базах цеппелінів і опір ППО, який постійно зростав, зробили рейди на Лондон занадто дорогою справою, і Німеччина поступово їх скоротила.
Союзники також використовували дирижаблі, включно з жорсткими, проте в основному для розвідувальних цілей.
Вже після війни фірма Zeppelin будувала пасажирські дирижаблі і навіть продавала їх в США, однак катастрофа "Гінденбурга" в Нью-Йорку поставила крапку на цьому виді повітряного транспорту.
Літаки
Дирижаблі при всіх своїх незаперечних перевагах (дальність дії, автономність, велике корисне навантаження), все ж таки мали і серйозні недоліки: обслуговувати повітряні кораблі було непросто, а будувати - неймовірно дорого.
Тим часом буквально за рік до початку Першої світової, в Росії з'явився перший літак, який потенційно міг стати важким бомбардувальником - конкурентом німецьким цеппелінам.
Навесні 1913 повітряний корабель "Гранд" здійснив серію польотів в Петербурзі. Тоді таке здавалося неймовірним - більшість фахівців вважали, що авіація не зможе зробити крок далі невеликих машин з одним двигуном. У жовтні 1913 був готовий вже новий чотиримоторний "Ілля Муромець" - перший у світі важкий бомбардувальник.
Машина виявилася на рідкість вдалою. Екіпаж озброювався карабінами і ручними кулеметами, якими можна було цілком успішно відстрілюватися від противника.
У грудні 1914 бомбардувальники були зведені в єдину ескадру, і за всю війну до неї надійшло до 60 літаків. "Іллю Муромця" використовували і після Першої світової - під час Громадянської війни кілька літаків потрапили до Червоної армії.
При всіх талантах Сікорського Росія не була провідною авіаційною державою, і незабаром інші змогли наздогнати і обігнати її.
Італійський Caproni Ca.1 злетів за рік після "Муромця", у британців в 1915 році з'явився Handley Page Type O, технологічно близький до російського літака. Німеччина в 1917 році отримала великий літак Gotha G.IV, який міг вже бомбити Лондон замість цеппеліна.
На суші і на морі
Насправді список військових нововведень, що з'явилися в Першу світову, не обмежується газами, танками, кулеметами, дирижаблями і бомбардувальниками.
У ту війну з'явилися нові артилерійські системи, включно з надважкою німецькою "Паризькою гарматою", яка обстрілювала столицю Франції.
У бій з німецькими цеппелінами вступали вже літаки з перших авіаносців. На морі з'явилися перші підводні човни.
При тому, що ця війна била всі історичні рекорди за кількістю жертв, вона ж сколихнула світ науки, людство отримало масу корисних мирних технологій, які допомагали потім рятувати життя.
Такі несподівані винаходи як застібка-блискавка, наручний годинник, чайні пакетики і навіть гігієнічні прокладки з'явилися лише завдяки тому, що влітку 1914 світ почав одну з найбільш руйнівних і кривавих воєн.