Фото: Reuters
Президенти Німеччини та Франції Франсуа Олланд і Йоахім Ґаук біля меморіального комплексу "Гартманнсвайлеркопф"
Рівно через сто років після оголошення Німеччиною війни Франції, в якій загинули близько 30 тисяч солдатів, обидві країни демонструють, що примирення - це обов’язок, причому для всіх, вважає Бернд Рігерт, кореспондент DW у Брюсселі.
Гімни, прапори, почесні гості, вшанування загиблих, закладання фундаменту, сердечні обійми та президенти двох держав, які чи не тримають один одного за руку. Кадри з меморіального комплексу "Гартманнсвайлеркопф" на відомій запеклими боями висоті у Південних Воґезах. Вони були зворушливими, але не закарбуються в колективній пам'яті так, як фото колишніх президента Франції Франсуа Міттерана та федерального канцлера Гельмута Коля, які тиснуть один одному руки над могилою у Вердені 1984 року.
Тоді Міттеран і Коль хотіли продемонструвати, що примирення колишніх "затятих ворогів" Франції та Німеччини остаточно вдалося. "Європа - наша батьківщина", - заявили вони тоді. Сьогодні, через сто років після початку Першої світової війни, французький на німецький президенти Франсуа Олланд та Йоахім Ґаук сигналізують: Ми винесли уроки з надмірного націоналізму та варварської бійні. Німецько-французьке примирення зобов’язує обидва народи й надалі будувати Європу.
Взірець для Африки чи Близького Сходу?
Європейський Союз для Ґаука - "не каприз історії, а її урок, що став інституцією". Олланд іде в своїх оцінках ще далі та називає "мирний проект Європи", який сягає своїм корінням у жахіття обох світових війн, взірцем, стимулом для інших країн світу. Коли "затяті вороги", які століттями завдавали один одному стільки страждань, зрештою примирилися, чому це не має бути можливим і на Близькому Сході або в Африці? Звісно, і у самій Європі. Франція пропонує робити більше для примирення всередині України та з Росією, сказав Олланд. Ґаук був загальнішим і стриманішим. Важливо, що обидва президенти дали Москві зрозуміти, що ми вже не живемо в світі національних держав зразка 1914 року. Народи Європи нині співпрацюють один з одним. Сьогоднішня Росія не має йти хибним шляхом тодішньої царської імперії.
Кореспондент DW в Брюсселі Бернд Ріґерт
Послання з Гартманнсвайлеркопфу звучить так: Війна не може бути інструментом ведення політики в Європі, незважаючи на те, що на Балканах, кілька років тому в Грузії або сьогодні в України розпочиналися війни. "Лише разом!" - звучить засіб боротьби з цим від Йоахіма Ґаука. У Європі підросло до глибини мирне покоління. Природжених затятих ворогів, як це було ще за часів отців та дідів Ґаука та Олланда, сьогодні більше немає. З огляду на зростаючу сьогодні популярність серед французів партії "Національний фронт", що викликає занепокоєння, Франсуа Олланд звернувся з меморіалу "Гартманнсвайлеркопф" також і до власного народу. Європа не віддаляє людей від своєї батьківщини, сказав він. Любов до вітчизни, патріотизм, за словами французького президента, треба розуміти як прагнення жити разом.
Маленькі труднощі порівняно з минулим
Олланд правий, коли каже, що Європа сьогодні не ідеальна і багато в чому спірна. Вона потребує більшого економічного зростання, робочих місць та солідарності. Але саме вона залишається гарантією миру та свободи. Маючи досвід світових війн, європейці не мають іншого вибору, аніж витримати ці "надзвичайні пригоди історії людства", як сказав французький президент. Популістам-противникам Європи однозначне "ні" сказав і німецький федеральний президент. Європі йдеться важко, але наші пращури були б задоволені долати лише такі труднощі, переконано застеріг Ґаук.
Французький президент навіть трохи поділився історією своєї родини. Обидва діди, за словами Олланда, ніколи багато не розповідали про війну, адже не могли. Із цього, на переконання президента, витікає сьогодні наш обов’язок не мовчати. Треба згадувати та вшановувати, в тому числі, аби таким чином уникнути хоч би й разового повторення безглуздих смертей та жахіть війни. Нове мислення і нова пам'ять - висновок, який зробив і Йоахім Ґаук.
Це були хороші та важливі промови обох президентів. Такого історичного виміру, як жест Міттерана та Коля вони, певно, сягнути не зможуть, тому що повторити чи перевершити цей жест надто важко у принципі.
Джерело: Українська служба DW