Політолог Вінфрід Шнайдер-Детерс вважає, що в Україні реалізується нова концепція зовнішньої політики Росії. В інтерв'ю DW він розповів про "доктрину Путіна" і те, як на неї реагувати.
Вінфрід Шнайдер-Детерс - колишній голова українського представництва німецького політичного Фонду імені Фрідріха Еберта, автор публікацій про Україну та її відносини з Росією і Європейським Союзом. В інтерв'ю DW експерт розповів про доктрину президента Росії Володимира Путіна і дав оцінку переговорам на вищому рівні щодо українського питання.
- Ви вважаєте, що в Україні Росія втілює якусь "доктрину Путіна". В чому її суть?
- Росія вважає, що вона має право втручатись у справи країн, де мешкають російські меншини, під приводом їхнього захисту. Причому, незалежно від того, чи справді існує якась загроза для цих меншин. Там, де Путін вважає це за необхідне, він штучно створює уявлення про таку загрозу. Наприклад, він стверджував, що в Україні пригнічували російськомовне населення Криму та сходу країни. Це була велика брехня.
- Яка мета "доктрини Путіна"?
- Відіграти назад розпад СРСР і частково відновити його - не повністю, а там, де Путіну це здається доцільним. Наприклад, в Україні. Без України створюваний Євразійський Союз буде неповноцінним. Тому Путін намагається дестабілізувати Україну і, мабуть, зробити так, щоб вона не відбулась як країна, з метою її подальшої інтеграції у свій євразійський проект.
- Наскільки успішною є ця доктрина?
- Мені здається, Путін прорахувався. Після успіху в Криму він вважав, що і на Донбасі буде легко. Схоже, що він не чекав на такий жорсткий опір. Завдяки батальйонам добровольців Київ зміг відтіснити сепаратистів. Оскільки останні опинились на межі поразки, їм уже не тільки явно допомагають зброєю, а й надсилають російських солдатів. Думаю, що кінцева мета Путіна - не Донбас, а підпорядкування України його геополітичній цілі, тобто вплив на владу в Києві. Проте це йому не вдасться, і тому зараз він, мені здається, шукає можливість зберегти обличчя. Однак я не думаю, що Путін відмовиться від своєї кінцевої мети.
- Складається враження, що Захід "проспав". Це так?
- Так, Захід "проспав", тобто він серйозно цим не займався. Усі дипломатичні зусилля Європи та США спрямовані зараз на те, щоб запобігти відкритій війні між Росією та Україною. Тому, щоб зберегти можливість для переговорів, Захід не може публічно звинувачувати Путіна в бажанні підкорити собі Україну.
- Однак багато українців відчувають себе обдуреними Заходом…
- Бажання українців, щоб європейці зайняли чіткішу позицію, зрозуміле. Але думаю, Європа діє в інтересах тих же українців, намагаючись запобігти відкритій агресії Росії, яка привела б до тисяч нових жертв.
- У Мінську 26 серпня відбулась зустріч президентів України та Росії. Чи вдасться найближчими днями знайти політичне рішення конфлікту?
- У це не дуже віриться. Варто виходити з довгострокових планів Путіна. Він хоче, щоб Україна входила до сфери впливу Росії. На шляху до цієї мети він може йти на формальні поступки, щоб знизити тиск, який чиниться як ззовні, так і зсередини. Не виключено, що коли число загиблих в Україні російських громадян зросте, рівень підтримки його політики в самій Росії може впасти.
- Як, на Вашу думку, повинні діяти в цій ситуації Україна та Захід?
- Настане момент, коли Захід відкрито скаже, що суть плану президента Росії стала зрозумілою. "Ігнорування" кінцевої мети Путіна з дипломатичних міркувань рано чи пізно втратить сенс. Україні варто якнайшвидше блокувати відкриту ділянку кордону з Росією. Це повинно відбутись, за можливості, до парламентських виборів 26 жовтня, щоб якнайбільше жителів Донбасу могли взяти в них участь.
- Чи є у Заходу чітка загальна стратегія?
- Ні, звісно. Однак те, що робить Німеччина, певною мірою є дороговказом для всього Заходу.
- НАТО нещодавно підтвердив постачання російської техніки та військових на схід України. Чи повинен Захід ввести нові санкції проти Росії?
- Я не думаю, що економічні санкції вирішать проблему постачання зброї та найманців. Головне - перекрити кордон.
- Однак, схоже, що Україна просто не може цього зробити…
- Так, схоже на те. Тому постає питання про надання військової допомоги Україні. Однак Німеччина на це не піде. На це є внутрішньополітичні причини, населення цей крок не підтримає.
- На початку розмови Ви сказали про те, що Путін шукає можливість зберегти обличчя. На вашу думку, як він міг би це зробити?
- Мова йде про збереження обличчя лише на певний час. Путін - великий лицемір. Мова може йти, наприклад, про тимчасове припинення постачання зброї. Однак у той же час, якщо Росія на це піде, українські військові візьмуть верх, а це не в інтересах Путіна. Він зацікавлений у тому, щоб рана Донбасу залишалася відкритою і заважала уряду в Києві.
- В Україні багато хто вимагає жорсткіших дій проти Росії - розриву дипломатичних відносин, санкцій проти російських компаній. Президент Петро Порошенко на це не пішов. Він вчинив розумно?
- Я думаю, що Порошенко - розумний політик. В загальному він діє правильно. Посилення санкцій не вирішить проблему. На Путіна це не справить враження. Повторю іще раз, головне - закрити кордон.
- На зустрічі Путіна і Порошенка в Мінську мова йшла про угоду про асоціацію, яку Україна підписала з ЄС, але поки не ратифікувала. Росія стверджує, що для неї ця угода має економічну загрозу. Москва пропонує змінити текст договору, Київ не погоджується. Наскільки для Росії важлива ця угода, чи це тільки відволікаючий маневр?
- Це саме відволікаючий маневр. Росія хоче звузити цю проблему до економічних питань. Я завжди виступав за зону вільної торгівлі між ЄС та Росією. Тоді би угода сприймалась по-іншому. Тепер це здається неможливим, але з часом до цього потрібно повернутися. Не думаю, що Україна та ЄС підуть на зміну тексту угоди. Але Брюссель може укласти додаткову угоду з Росією, хоча б заради збереження обличчя.
- Як буде розвиватися ситуація далі?
Думаю, що Україна буде пручатися і готова багато чим пожертвувати. Якщо Путін не припинить підтримку сепаратистів зброєю та людьми, конфлікт буде ще кривавішим.
Джерело: Українська служба DW