Легенда про винайдені нацистами літальні тарілки, їхнє таємне використання Америкою, а також втечу Адольфа Гітлера та його команди в Антарктиду розбурхує свідомість прихильників теорій змови з кінця Другої світової війни, пише Дмитро Громов у №34 журналу Корреспондент від 29 серпня 2014 року.
У 1936 році жителі околиць німецького міста Фрайбурга поблизу гірського масиву Шварцвальд прокинулися від вибуху, схожого на катастрофу великого літака. На місці катастрофи поліція знайшла дископодібний об'єкт, а всередині нього – останки істот неземного походження. Прибулі на місце загони СС взяли територію під свій контроль і вивезли літальний апарат до секретної штаб-квартири нацистської верхівки у замку Вевельсбург.
Це епізод з книги Таємні товариства і їхня могутність у ХХ столітті Яна ван Хелсинга, виданій у 1993-му. Тема таємного зв'язку між націонал-соціалізмом у Німеччині і позаземними цивілізаціями, створення нацистами за допомогою прибульців надшвидкісних апаратів – одна з найпопулярніших конспірологічних концепцій.
У 1930-і роки гітлерівці працювали над розробкою літальних тарілок, використовуючи не тільки талановитих інженерів і фізиків, а й таємні товариства Туле і Вріл, а також напрацювання Аненербе – підрозділу Рейху, що досліджував окультні коріння расової теорії нацистів.
Апогею техномагічна думка гітлерівців досягла до кінця війни, коли на підземних заводах вони створили перші дискольоти. З розгромом Німеччини виробництво було згорнуто, частина розробників розстріляна, частина – взята в полон союзниками.
Найкращих інженерів переправили у США за програмою Скрепка, яка дійсно існувала, і де вони працювали над американською ракетною програмою. Починаючи з кінця 1940-х ця змовницька лінія розвинулася в окремий напрям: НЛО, які протягом 60 років регулярно спостерігають уфологи, зовсім не кораблі прибульців, а маневри американської військової машини.
Ще один поворот цієї майже фантастичної теми повів її героїв в Антарктиду: гітлерівська верхівка не загинула в кінці війни і не втекла, згідно зі ще однією версією, до Латинської Америки, а перебралася на секретну базу під антарктичним панциром, де живе і процвітає понині, підтримуючи взаємини з позаземним розумом.
«Всі надсучасні технології, особливо у сфері авіатехніки й озброєнь, які у нас сьогодні є, були або винайдені в період Третього рейху або значно удосконалені німцями в цей період, – упевнений американський дослідник-конспіролог Генрі Стівенс, автор книги Літальні тарілки Гітлера. – Німці майже повністю винайшли наш сучасний світ».
Дар прибульців
Після загадкової катастрофи під Фрайбургом німецькі вчені за наказом Генріха Гіммлера, рейхсфюрера СС та головного куратора всього містичного напряму в Рейху, досліджували і відтворювали технології, виявлені в інопланетному зорельоті.
В історії інженерних досліджень періоду Третього рейху є приклади експериментів з гравітаційними технологіями. Так, австрійський фізик і винахідник Віктор Шаубергер розробив апарат з вихровим двигуном – репульсин. Система спіральних лопатей, поміщених одна в одну, схожа на морську мушлю, повинна була створювати штучний вакуум, який як би вгвинчував літальний апарат у повітряний простір.
«Він спостерігав рухи тварин у воді і в повітрі, – розповідає про витоки винаходу Шаубергера Майкл Деннін, фізик Каліфорнійського університету Ірвайна. – Зокрема, звертав увагу на те, як форель нерухомо стоїть у швидкому потоці води».
Крім того, Шаубергер черпав натхнення в давньоіндійських текстах, які описували польоти на так званих виманах – апаратах, що долали гравітацію. Ці міфічні небесні колісниці були абсолютно в дусі езотеричних вишукувань Аненербе і практик Туле.
«Поєднавши знання про вимани з вихровими технологіями і, можливо, з технологіями диска, що розбився у 1936-му в Шварцвальді, вони розробили літальні тарілки власної конструкції», – каже Девід Чайлдресс, власник видавництва Adventures Unlimited Press й автор книги Технологія богів.
Джерело енергії для літальної тарілки було запропоноване таємним товариством Вріл, в якому перебував фюрер Адольф Гітлер і його найближче оточення.
Спіритичне товариство, що виникло в 1919-му, взяло назву з фантастичного роману британського письменника, члена товариства розенкрейцерів Едварда Бульвер-Літтона Прийдешня раса (1871). В ньому йшлося про підземну цивілізацію, що володіє давньою магічною енергією вріл, яка робила цих надлюдей повелителями світових доль. У давньоіндійських практиках, на думку нацистів, аналогом врілу була прана.
«Вони вважали, що вріл, як електрика, може бути джерелом енергії для машин і приладів», – розповідає Чайлдресс.
Слідом за діячами окультних наук Третього рейху конспірологи вважають, що арії отримали навички користування цією енергією від своїх праотців – прибульців із зоряної системи Альдебаран, які відвідали Землю тисячі років тому, згідно зі ще однією квазінауковою теорією палеоконтакту.
Так чи інакше, у 1939-му нацисти розробили Haunebu, власний літальний апарат у формі тарілки 25 м у діаметрі, розрахований на екіпаж з восьми осіб.
«Двигун його являв собою подобу кульової блискавки, – зазначає Стівенс. – Він виробляв електрони і позитрони. Позитрони притягувалися до верхньої частини сфери і створювали левітацію».
Переліт через Атлантику
Згідно з розсекреченими британськими й американськими документам, в останні місяці Другої світової пілоти союзників спостерігали в небі над Німеччиною незвичайні літальні об'єкти. Льотчики називали їх foo fighters – «певні винищувачі».
«На спроби вступити в контакт ці об'єкти реагували не так, як звичайні літаки, – вони набирали висоту вертикально і йшли від переслідування на швидкості кілька тисяч кілометрів на годину», – цитує слова з доповідей авіаторів Кейт Честер, американський дослідник Другої світової війни.
У союзників були вагомі причини боятися будь-якої нової німецької зброї, адже Великобританію вже атакували ракети Фау-1 і Фау-2 – прообрази сучасних крилатих і балістичних ракет
У союзників були вагомі причини боятися будь-якої нової німецької зброї, адже Великобританію вже атакували ракети Фау-1 і Фау-2 – прообрази сучасних крилатих і балістичних ракет.
До так званої зброї відплати Гітлера відносили також цілком реальні реактивні винищувачі з двигунами конструкції Ганса фон Охайна, у 1947 році вивезеного у США за програмою Скрепка, а також літак Літальне крило братів Хортен, пізніше використаний американською технологією Стелс.
Проект створення всіх цих див техніки, в тому числі літальних тарілок, очолював генерал СС, інженер Ганс Каммлер, який свого часу підвищував ефективність печей Освенцима. Навесні 1944-го був створений так званий спецштаб СС, що зайнявся виробництвом на базі гігантського промислового комплексу Skoda.
Один з найперспективніших проектів спецштабу, Дзвін, являв собою літальний апарат з двигуном особливої конструкції, розповідає Ігор Вітковський, польський експерт з історії аеронавтики. Два керамічних ротори, обертаючись навколо однієї осі в протилежних напрямках, створювали тягу, яка піднімала Дзвін у повітря.
Ця, як і багато інших моделей альтернативної німецької авіації разом з їхніми авторами-виконавцями, безслідно зникла після розгрому Німеччини
Ця, як і багато інших моделей альтернативної німецької авіації разом з їхніми авторами-виконавцями, безслідно зникла після розгрому Німеччини. Так само випарувався, уникнувши Нюрнберзького процесу, і керівник виробництва літальних тарілок Каммлер.
Втім, сліди його дітища виявилися через 20 років за океаном. У грудні 1965 року жителі міста Кексбург (штат Пенсільванія, США) спостерігали, як непізнаний літальний об'єкт у формі дзвону зазнав аварії на околиці містечка.
«Це був литий металевий об'єкт 3 х 4 м незвичайного кольору – чи то золотистого, чи то бронзового, – розповідає свідок події Стен Гордон. – У широкій частині були незвичайні опуклі відмітини».
Ліс був оточений військовими, а апарат переправлений на авіабазу Райт-Паттерсон – одну з тих, де працювали німецькі фахівці, вивезені за програмою Скрепка.
У знайденого «дзвону» була ще одна ознака, яка пов'язувала його з однойменною нацистською розробкою, – окультні символи, нанесені на корпус, розповідає Джеррі Сміт, автор книги Розуелл: нацистська зв'язок.
Дослідник описує найпершу появу НЛО у США, в 1947 році біля авіабази поблизу містечка Розуелл (штат Нью-Мексико). Об'єкт нагадував уже згадане літальне крило нацистів.
Після Розуелла НЛО буквально атакували Сполучені Штати. А конспірологи наполягали на тому, що міфом про НЛО американські військові прикривають свої випробування
Після Розуелла НЛО буквально атакували Сполучені Штати. У 1950-ті газетярі й обивателі дискутували про вторгнення в Америку прибульців, ідею підхопила масова культура. А конспірологи наполягали на тому, що міфом про НЛО американські військові прикривають свої випробування.
Найчастіше тарілки спостерігали в районах секретних військових об'єктів на зразок Райт-Паттерсона.
«На базі їх [співробітників, вивезених з Німеччини] було близько 40, – згадує американський авіаінженер Пол Зиц, який наприкінці 1950-х працював з німцями. – Серед них були зовсім божевільні люди, повернені на ідеї левітації».
Одним з таких фахівців був Вернер фон Браун – творець Фау-1 і Фау-2, штурмбанфюрер СС, який перекваліфікувався на батька американської космічної програми.
Аллен Грінфілд, колишній єпископ гностичної католицької церкви, а нині – письменник-уфолог, стверджує, що в 1970 році, вивчаючи розсекречені дані щодо Райт-Паттерсону, зустрічався з фон Брауном.
«Я запитав у нього: «Як ви змогли так швидко винайти стільки технологій?» згадує Грінфілд. – Він подивився на полиці з документами про НЛО і, киваючи в їхній бік, сказав: «Нам завжди допомагали вони».
Бій тарілок
Влітку 1945-го в аргентинський порт Мар-дель-Плата зайшли дві німецькі субмарини – U-530 і U-977. Екіпажі здалися місцевій владі. На думку Дмитра Філіппових, російського капітана першого рангу, доктора історичних наук, це були не звичайні підводні човни, а судна так званого конвою фюрера, що виконували надсекретні місії.
Командир U-530 у своїх свідченнях нібито розповів про участь його судна в операції під кодовою назвою Валькірія-2. За три тижні до кінця війни субмарина вийшла з Кіля в Антарктиду. На її борту перебували пасажири, чиї обличчя були закриті пов'язками, а також реліквії Третього рейху. Командир другого човна заявив, що трохи пізніше повторив той самий маршрут.
Підводний човен U-530 у 1945 році зайшов в аргентинський порт Мар-дель-Плата
Німеччина почала освоювати шостий материк з кінця 1930-х, і там, згідно з конспірологами, побували цілі конвої підводних човнів. На підтвердження зазвичай цитують Карла Дьоніца, командувача підводним флотом Німеччини: «Мої підводники виявили справжній земний рай. Німецький підводний флот пишається тим, що на іншому кінці світу створив неприступну фортецю для фюрера».
Експерти з теорій змови передбачають, що мова йшла про порожні простори під антарктичним панциром з теплими озерами та річками.
Але головним «підтвердженням» антарктичної одіссеї Гітлера стала експедиція Високий стрибок американських збройних сил під керівництвом адмірала Річарда Берда в 1947 році.
Відповідно до звітів ВМС США, її цілі були винятково дослідницькими та тренувальними. Однак коспірологі вважають, що насправді експедиція Берда мала знайти і знищити секретні бази гітлерівців. Мовляв, про її далеко не мирні цілі свідчить склад конвою: авіаносець, 12 надводних кораблів, субмарина, понад 20 літаків і вертольотів, близько 5 тис. осіб персоналу.
«Погодьтеся, дивний склад для наукової експедиції», – сумнівається Філіппових.
Ще більш дивним він називає фінал походу. Берд і його команда пішли з Антарктиди, не пробувши там і половини заявленого терміну: хтось або щось змусило флотилію відступити. За версією Філіппових, американці внаслідок цього походу втратили есмінець, половину палубної авіації, десятки матросів й офіцерів.
А Берд у своєму звіті сказав буквально таке: «У разі нової війни Америка може зазнати атаки ворога, здатного літати з одного полюса на інший з неймовірною швидкістю».
Фото USAF
Американська технологія Стелс була запозичена у нацистських інженерів, упевнені конспірологи
Пізніше у ЗМІ просочилися свідчення одного з льотчиків експедиції, Джона Сайерсона, про незвичайний бій, що стався 26 лютого 1947 року між силами США і літальними тарілками.
«Вони вискакували з-під води як очманілі і прослизали буквально між щоглами кораблів з такою швидкістю, що потоками збуреного повітря рвало радіоантени, – розповідав Сайерсон. – Кілька [літаків] Corsair встигли злетіти з [авіаносця] Casablanca. Я не встиг і оком моргнути, як два з них, убитих невідомими променями, що бризнули з цих тарілок, зарилися в воду біля кораблів».
НЛО не видавали жодного звуку, продовжує оповідач, вони безмовно носилися між кораблями і безперервно плювалися вбивчим вогнем. Раптово есмінець Murdoch загорівся і став тонути. Весь цей кошмар тривав близько 20 хв., після чого літальні тарілки знову пірнули під воду.
Упізнаний літальний суб'єкт
Ігор Петров, російський літератор і блогер, який нині живе в Німеччині, наводить дані дослідження канадських вчених Коліна Саммерхейса і Пітера Бічинга, опубліковані в науковому журналі Polar Record.
Детально вивчивши обставини дивної пригоди з експедицією Берда і нюанси антарктичного міфу про нацистів, вони констатували: у звітах капітана Альфреда Рітше, який очолював першу й останню нацистську експедицію в Антарктиду в 1938 році, та інших її учасників немає жодного слова про те, що вони заснували на шостому материку якусь базу або хоча б залишили зимівників.
Капітан Альфред Рітше очолював першу й останню нацистську експедицію в Антарктиду в 1938 році. Жодних свідчень іншої якось пов'язаної з Антарктикою діяльності Третього рейху не існує
Жодних свідчень іншої якось пов'язаної з Антарктикою діяльності Третього рейху не існує, стверджують Саммерхейс і Бічинг, хоча в планах нацистів, порушених війною, були ще два походи, заплановані на 1939-1940 та 1940-1941 роки.
Немає підтверджень і того, що субмарини U-530 і U-977 перед літнім заходом в Аргентину відвідували Антарктиду. Для цього їм потрібні були б довгі місяці і більша кількість палива.
До того ж в Антарктиді в цей час розпал зими, її оточують сотні кілометрів дрейфуючого льоду, і спливання для забору повітря та й сама навігація за таких умов біля берегів континенту неможливі.
За схожої причини – різке погіршення метеорологічних умов, характерне для антарктичних широт, – була достроково закінчена й експедиція Берда.
«В ході операції загинули чотири людини – під час аварії літака і внаслідок нещасного випадку під час вивантаження техніки на берег, – цитує висновки канадців Петров. – Всі пізні розповіді про численні втрати і збити літаки – чистої води вигадка».
Міф про останній батальйон фюрера, схований у льодах Антарктиди, виник набагато пізніше, у 1970-х. Теорія про німецькі літальні тарілки також була сфабрикована набагато пізніше Другої світової у європейській пресі
За даними дослідника, міф про останній батальйон фюрера, схований у льодах Антарктиди, виник набагато пізніше, у 1970-х з легкої руки Ернста Цюнделя – видавця, котрий належав до так званої групи тих, хто заперечував Голокост.
Теорія про німецькі літальні тарілки також була сфабрикована набагато пізніше Другої світової у європейській пресі. Вперше вона прозвучала 24 березня 1950 року в італійському виданні Il Giornale d'Italia з посиланням на інженера Джузеппе Беллуццо, який нібито особисто брав участь у спільному німецько-італійському проекті.
Далі версії про таємні дискольоти Рейху множилися й інтерпретувалися в різноманітних варіаціях і компіляціях. А в 1960-ті конспірологам опонували навіть перші особи Рейху, які вижили, наприклад Альберт Шпейєр, колишній міністр озброєнь нацистської Німеччини – по суті прямий начальник над усіма експериментаторами з тарілками.
«Я не бачив нічого схожого на літальну тарілку і ніколи не займався подібними конструкціями. Якби у проекту було серйозне підґрунтя, то і фельдмаршал [генеральний інспектор Люфтваффе Ерхард] Мільх, і я обов'язково б про це знали», – говорив Шпейєр.
Мільх підтвердив ці слова в одному з інтерв'ю 1966 року.
Навіть більше, ні «очевидці», ні наступні інтерпретатори історії з тарілками нічого не знали про моделі Haunebu, енергії вріл, двигуни Шаубергера та зв'язки конструкторів з товариствами Туле і Вріл – усі ці деталі виникли лише в сучасних «дослідженнях».
«Анонімні свідчення, дилетантськи підроблені документи, розпливчасті фотографії. Доказова база і раніше не виглядала не надто достовірною, а зараз вона взагалі розрахована на людей з ампутованим головним мозком», – резюмує Петров.
***
Цей матеріал опубліковано в №34 журналу Корреспондент від 29 серпня 2014 року. Передрук публікацій журналу Корреспондент в повному обсязі заборонений. З правилами використання матеріалів журналу Корреспондент, опублікованих на сайті Корреспондент.net, можна ознайомитися тут.