З радикальної ісламської держави Іран стає все більш світським.
Він налагоджує розірвані 35 років тому економічні та політичні відносини із Заходом, пише Павло Сивокінь у №45 журналу Корреспондент від 14 листопада 2014 року.
Професор Омар Ошур з Інституту арабських та ісламських досліджень згадує, як в молодості брав участь у державному перевороті в Ірані. 4 листопада 1979 року розбурханий натовп увірвався на подвір'я американського посольства в Тегерані і захопив його. Це стало кульмінаційною точкою ісламської революції в країні і привело до влади радикальних ісламістів на чолі з аятоллою Хомейні.
«Тоді нам здавалося, що ми виступаємо за свободу і проти диктатури шаха Пехлеві, який довів країну до злиднів», – пояснює Ошур.
Переворот на багато років посварив Іран з усім світом, ізольована країна стала ізгоєм, і навіть її багата нафтова економіка почала давати збої
Реальність виявилася іншою: переворот на багато років посварив Іран з усім світом, ізольована країна стала ізгоєм, і навіть її багата нафтова економіка почала давати збої. Лідери Ірану виправдовувалися, що не могли контролювати натовп. На що західні країни відповідали: погром був влаштований Корпусом вартових революції, що підпорядковувався безпосередньо духовному лідерові держави Хомейні.
Кілька років понад 50 працівників посольства залишалися в полоні, а США намагалися звільнити їх. Коли переговори нічого не дали, американська армія навіть організувала військову операцію. Операція провалилася і коштувала президенту Джиммі Картеру поста.
Тільки в 1981 році американців відпустили. Але відносини між країнами були безнадійно зіпсовані. Три десятиліття Іран перебував у політичній та економічній ізоляції, яка, на думку експертів Ради з зовнішньої політики, коштувала державі понад $ 5 трлн неодержаних інвестицій. А втрати від світового ембарго на продаж нафти взагалі ніхто не береться підрахувати.
Іран з населенням 77 млн осіб стоїть в ряду відсталих країн і не може подолати економічну кризу. Цього року його ВВП зросте лише на 1,5%
Зараз, за даними Світового банку, Іран з населенням 77 млн осіб стоїть в ряду відсталих країн і не може подолати економічну кризу. Цього року його ВВП зросте лише на 1,5%. Держава володіє четвертими у світі запасами нафти і газу, але може продавати тільки 10% від того, що зараз видобуває.
Навіть програма ООН Нафта в обмін на продовольство не допомагає в цьому, оскільки на рік приносить лише $ 50 млн. Адже та сама Саудівська Аравія заробляє в кілька разів більше.
Зворотний хід
Але в останні місяці всередині країни окреслилися процеси, які можуть нарешті покінчити з її ізоляцією і вивести республіку в число світових лідерів.
По-перше, уряд під керівництвом президента Хасана Рухані звертає основну увагу на переговорах із заходом не ісламську доктрину, а економічну вигоду. На порядку денному – залучення в країну інвестицій, а не розмови про експорт ісламської революції або потреби будь-що знищити Ізраїль. Навіть в питаннях ядерної програми Вашингтон і Тегеран сподіваються знайти компроміс уже в найближчі тижні.
«Швидше за все, Іран уже створив ядерний заряд, причому не один. Тепер він може навіть згорнути свої дослідження в цій сфері й обміняти це на повну амністію», – каже Корреспонденту Томас Ліпман з Колумбійського університету.
За словами експерта, в МАГАТЕ також розуміють це і не бачать резону в майбутній ескалації конфлікту. Насправді потрібна тільки згода Рухані допустити міжнародних спостерігачів на свої ядерні об'єкти, і справу буде зроблено.
По-друге, на Близькому Сході з'явилися більш небезпечні ісламські рухи. Ісламська держава Іраку і Леванту (ІДІЛ) відкрито проголошує своєю метою створення теократичної держави і знищення всіх іновірців.
США витрачають понад $ 5 млн на день тільки на авіаудари по позиціях терористів. У Білому домі розуміють, що без наземної підтримки стримати їх неможливо. Тегеран також не хоче зростання сунітського екстремізму в регіоні, оскільки більша частина його населення – шиїти, до яких в ІДІЛ ставляться як до відступників.
Зараз сторони як ніколи є близькими до компромісу, і новий раунд переговорів у Женеві, який починається в листопаді, може виявитися вирішальним.
Перший етап відлиги стався на початку 1990-х, коли ціни на нафту почали падати, а довга війна з Іраком вимагала від Тегерана все більше грошей. Тоді вперше духовні лідери країни, які контролювали владу, заявили, що готові відмовитися від ідеї негайного експорту ісламської революції на Близькому Сході.
Президентом держави тоді став Мухаммед Хатамі, який почав проводити політику поступової лібералізації інвестиційного клімату. За словами Ошура, саме в той час перші іноземні компанії відкрили свої представництва в Ірані і життя почало набувати більш світських обрисів.
Погіршення економічної ситуації збіглося з початком президентства Махмуда Ахмедінеджада у 2005 році. Цей політик дотримувався більш радикальних поглядів і відразу заявив, що потрібно знищити Ізраїль і не мати жодних справ з Америкою.
Але головна його заява стосувалася потреби Ірану у власній ядерній енергетиці. На Заході цей заклик сприйняли як ймовірність отримання Тегераном атомної зброї. Більшість торгових відносин та інвестиційних проектів заморозили, і це одразу вдарило по економіці країни.
Навіть більше, у 2008-му, ще до економічної кризи, адміністрація президента США Джорджа Буша всерйоз говорила про необхідність розпочати війну проти Ірану. В корпорації RAND заявляють, що їхні аналітики навіть прораховували такий сценарій для Білого дому. Правда, потім почалася криза, і про цю ідею забули. Але криза вдарила і по ісламській республіці.
Минулий рік став найменш вдалим для економіки країни за останні п'ять років. ВВП показав падіння відразу на 5,8%. Закордонні інвестиції скоротилися вдвічі. Давні союзники Ірану, Китай та Індія, під тиском США відмовилися купувати його нафту
Минулий рік став найменш вдалим для економіки країни за останні п'ять років. ВВП показав падіння відразу на 5,8%. Закордонні інвестиції скоротилися вдвічі. Давні союзники Ірану, Китай та Індія, під тиском США відмовилися купувати його нафту і переключилися на енергоносії з Венесуели.
У підсумку до весни 2013-го національна валюта знецінилася на 80% порівняно з 2010 роком, 45% населення опинилося за межею бідності. Як пояснив Корреспонденту старший аналітик Американського університету ісламських досліджень Акбар Ахмед, саме економіка визначила вибір іранців.
«Політична конфронтація із Заходом довела державу до бідності. І тепер багато хто хоче переговорів і скасування санкцій», – вважає експерт.
Цікаво, що, незважаючи на агресивну риторику Ахмадінеджада, сама країна продовжувала поступово відходити від релігійної догматики в політичному та соціальному житті. І коли до влади прийшов поміркований ліберал Рухані, він був готовий розпочати переговори. Тим більше що США і ЄС також відчувають серйозну потребу в союзниках на Близькому Сході.
Нова загроза
У жовтні головним містом в Азії був невеликий курдський Кобані в Сирії, недалеко від кордону з Туреччиною. Бої за нього постійно показували в новинах, туди літали американські літаки, а Анкара переправляла добровольців для боротьби з ІДІЛ.
За останні кілька тижнів за допомогою Заходу курдам вдалося утримати свої позиції. Але вони визнають, що для повноцінної боротьби з ісламістами у них не вистачить сил. До того ж лідери курдів не рвуться звільняти сунітські території в Іраку або Сирії своїми силами – їх цікавить тільки власна держава.
Американські удари з повітря, звичайно, дають помітний ефект, але є лише обмеженим засобом боротьби з терористами. В адміністрації Барака Обами розуміють, що обіцянку знищити ісламістів, яку лідер США дав перед самітом НАТО у вересні, виконати буде складно. Більше 60% американців проти нового наземного вторгнення, а отже президенту потрібно буде знайти інший спосіб перемогти ворога.
Можливо, у Вашингтоні не звертали б уваги на нових терористів, але вони почали публічно страчувати американських журналістів та інженерів. А головне, погрожують поставкам нафти з Іраку, які контролюють компанії зі Штатів. Армія Іраку вже показала, що не може розбити ворога, хоча Вашингтон витратив на її підготовку понад $ 10 млрд і приблизно на таку саму суму передав Багдаду військової техніки.
Традиційні союзники Америки в регіоні не підходять для війни з ісламістами. Ізраїль не стане відправляти своїх солдатів у бій, поки терористи не вторгнуться на його територію. А Саудівська Аравія сама спонсорувала терористів і, можливо, продовжує робити це зараз.
Ще в ході арабської весни Ер-Ріяд зробив ставку на зростання ісламізму на Близькому Сході і фінансово підтримував його. Така підтримка виростила із сирійських повстанців рух ІДІЛ, який тепер хоче правити не тільки в Сирії, а й в Іраку, Лівані і частині Ірану.
У США навіть думають над тим, як би помиритися із сирійським диктатором Башаром Асадом, якого ще рік тому звинувачували у використанні хімічної зброї проти мирних жителів і готові були бомбити. В Інституті Брукінгса впевнені: якби Асад погодився поступитися своєю посадою іншому представнику партії військових, Вашингтон відразу почав би діалог з офіційним Дамаском і гарантував би диктатору безпеку.
А ось Іран може стати більш логічним союзником американців на Близькому Сході. Ця країна, де правлять шиїти, також побоюється сунітського халіфату і готова йти на жертви, щоб зміцнити свою позицію в регіоні та потіснити Саудівську Аравію з перших позицій. Тут погляди сторін збігаються.
Женевський компроміс
Політичний діалог між ЄС, США й Іраном розпочався з виступу Рухані на Міжнародному економічному форумі в Давосі. Там він закликав країни Заходу відкинути упередженість та відкрити заново економіку його країни.
Брюссель і Вашингтон вимагали спочатку відмовитися від ядерної програми або поставити її під контроль МАГАТЕ. Навесні 2014-го в Женеві стартували переговори з цього питання. Поки що відбулося кілька зустрічей, які не дали особливого результату.
«Сторони ходять по колу, – зазначає професор Барселонського центру міжнародних відносин Ерхард Воерц. – Іранці кажуть, що їхні реактори побудовані в мирних цілях. На Заході вважають, що їх обманюють».
На думку експерта, зараз ситуація може змінитися: поява агресивних ісламістів і погіршення економічної ситуації штовхає сторони до того, щоб стати більш поступливими. Якщо ж сили ІДІЛ вторгнуться в Південний Ірак, то Тегеран, можливо, розпочне проти терористів військові дії. Тоді США й ісламська республіка вперше за довгі роки стануть союзниками.
Сьогодні експертам зрозуміло, що Іран вже перестав бути тією радикальною ісламською державою, яка вимагала світової революції і штурмувала посольства. Тепер ця держава хоче скинути всі обмеження і влитися в ряди капіталістичних країн регіону.
Тим більше що Саудівська Аравія й ОАЕ суворо дотримуються канонів ісламу, але це не заважає їм отримувати нечувані прибутки від нафти та інвестицій. До цих країн зараз може приєднатися Іран, особливо якщо допоможе Заходу знищити дуже небезпечних ісламських фанатиків.
***
Цей матеріал опублікований в № 45 журналу Корреспондент від 14 листопада 2014 року. Передрук публікацій журналу Корреспондент в повному обсязі заборонено. З правилами використання матеріалів журналу Корреспондент, опублікованими на сайті Корреспондент.net, можна ознайомитися тут.