Глобальне політичне протистояння робить неефективними великі міжнародні організації.
Слідом за Генасамблеєю ООН вплив стрімко втрачає Велика двадцятка, пише Павло Сивокінь у №46 журналу Корреспондент від 21 листопада 2014 року.
Восени 2008 року президент США Джордж Буш-молодший звернувся в ході свого виступу в Генеральній асамблеї ООН до лідерів усього світу. Він закликав світових лідерів об'єднатися і створити таку економічну організацію, де всі країни могли б обмінюватися думками і приймати єдині рішення для економічного розвитку всієї планети.
Пізніше експерти назвуть цю промову однією з найбільш чуттєвих у кар'єрі Буша. Можливо, до неї американського президента підштовхнула важка ситуація в економіці його держави. Тоді іпотечний ринок США саме обвалився і приніс країні понад $ 200 млрд проблемних кредитів, які банки так і не змогли повернути. Як би там не було, більшість світових лідерів позитивно оцінила порив.
«Частина розуміла, що ООН вже не може вирішувати економічні суперечки через свою неповоротку структуру. Адже Велика сімка представляє інтереси тільки розвинених країн», –каже Корреспонденту аналітик Європейського центрального банку (ЄЦБ) Марко де Лука.
На думку де Луки, ідея нової організації припала всім до душі – в тому числі й тому, що світ саме переживав період, коли геополітичні інтереси основних гравців збігалися. І хоча Китай вже заявляв про готовність на рівних конкурувати зі Штатами, все таки в Пекіні більше думали про економічне співробітництво. А у Вашингтоні не розглядали конфлікт Грузії та Росії на Кавказі як загрозу своїй гегемонії, а отже, могли дозволити собі не звертати на нього уваги.
Зараз G-20, яка повинна була стати частиною світового порядку, перетворюється на орган з розмитими функціями і невизначеним майбутнім
За вісім років ситуація у світі сильно змінилася. Значна частина розвинених країн подолали економічний шок і поступово почали виходити з кризи. При цьому міжнародне співробітництво стало менш популярним. І тому зараз G-20, яка повинна була стати частиною світового порядку, перетворюється на орган з розмитими функціями і невизначеним майбутнім.
Крім того, основні економісти ЄЦБ нещодавно оприлюднили дані дослідження, в якому доводять, що зустрічі на найвищому рівні вплинули на світову економіку і політику тільки у 2008-2009 роках, а потім ця тенденція пішла на спад. В умовах, коли світ дедалі швидше рухається до відновлення глобального протистояння, такі переговори можуть стати взагалі тільки ареною для дискусій. А рішення країни прийматимуть самі.
Саміт в австралійському Брісбені лише зміцнив цю впевненість. Особливо після того як його несподівано залишив лідер Росії Володимир Путін.
«Західні політики можуть говорити, що вони здійснили на президента Путіна тиск і перемогли. Але Велика двадцятка створювалася для компромісів і переговорів, а не для тиску», –каже Корреспонденту Марк Легон з Джорджтаунського університету.
Тому тепер незрозуміло, навіщо взагалі потрібна ця організація.
Надія на порятунок
«До початку економічної кризи всі знали, що президенти Великої вісімки [США, Канада, Німеччина, Японія, Італія, Франція, Росія і Великобританія] їздять на раути, щоб познайомитися і поспілкуватися в неформальній обстановці», – розповідає Кері Браун, професор Сіднейського університету.
Ніхто особливо не чекав від цих зустрічей реальних дій, уточнює Браун. Але у 2008 році ситуація почала змінюватися.
У США зрозуміли, що економічна система, яка справно працювала на початку століття, починає давати збої. І тепер для підтримки свого експорту можна порадитися з країнами, що розвиваються
По-перше, у США зрозуміли, що економічна система, яка справно працювала на початку століття, починає давати збої. І тепер для підтримки свого експорту можна порадитися з країнами, що розвиваються.
По-друге, такі держави, як, наприклад, Китай чи Індія, які перебували поза великою політикою, давно хотіли потрапити в закритий клуб світових лідерів. Тим більше що темпи розвитку економіки країн БРІКС (Бразилія, Росія, Індія, Китай, ПАР) в той час становили приблизно 5-9% на рік, тоді як ЄС і США не могли похвалитися зростанням понад 2%.
Тому в ході першого саміту G-20, куди ввійшли основні розвинені країни, було досягнуто перше важливе рішення – реформувати МВФ, але зберегти доларовий стандарт. На думку колишнього президента Світового банку Роберта Зелліка, багато хто серйозно обговорював можливість переходу на золото як на резервну валюту. Але після зустрічі у Вашингтоні від цього відмовилися.
У наступні роки на переговорах була встановлена максимальна межа держборгу країни – 2% ВПП. Тоді це зробили для того, щоб допомогти Європі залагодити внутрішній конфлікт між північними і південними країнами. Останні не хотіли знижувати свої витрати і могли потягти весь ЄС в безодню кризи суверенних кредитів.
Нарешті, в позаминулому році на саміті в Сеулі лідери Великої двадцятки спробували підняти питання про реформування СОТ і створення нової системи міжнародної торгівлі. Все це свідчить про те, що з початку кризи значна частина президентів повірила, що такі зустрічі не тільки привід для знайомства, але й можливість для прийняття певного рішення.
Минулого року ситуація почала змінюватися. Офіційно основним питанням саміту в Санкт-Петербурзі була конкурентоспроможність і боротьба з безробіттям. Але про це говорили дуже мало
Але вже минулого року ситуація почала змінюватися. Офіційно основним питанням саміту в Санкт-Петербурзі була конкурентоспроможність і боротьба з безробіттям. Але про це говорили дуже мало – світових лідерів більше цікавила ситуація в Сирії, де в ході громадянської війни застосували хімічну зброю.
У США і ЄС вимагали від президента Сирії Башара Ассада почати переговори з повстанцями і погрожували завдати по його армії бомбових ударів. Проти цього виступили Росія та Китай, заблокувавши будь-які рішення з цього питання. Пізніше влада Сирії погодилася віддати хімічну зброю за планом Путіна, і це відразу похитнуло престиж G-20.
Очікується похолодання
Нарада світових лідерів у Брісбені загрожувала стати ще менш результативною. Офіційно в листопаді 2014-го президенти повинні були зібратися, щоб визначити шляхи реформування МВФ. Але всі чекали конфлікту між Росією і США.
Навіть події перед початком саміту вказували на те, що він буде присвячений явно не монетарним реформам. У НАТО постійно заявляли, що російські війська переходять кордон з Україною, а в Києві безпосередньо закликали готуватися до нової війни з Росією і сепаратистами.
Барак Обама перед Австралією здійснив турне по країнах Азії і скрізь говорив про користь демократії і небезпеку диктатури. Також американський лідер зміг домовитися зі своїм китайським колегою Сі Цзіньпіном про створення в майбутньому спільного торговельного простору. Тим самим Вашингтон хоче послабити союз Росії та Китаю.
З боку РФ також йшла активна підготовка – переважно в інформаційному полі. Кремль вперто заперечував присутність своїх солдатів в Україні і говорив, що хоче лише зупинити війну.
Крім того, в Росії розпочався судовий процес проти найстарішої правозахисної організації Меморіал. Її звинуватили в розпалюванні екстремізму і збираються закрити. Нарешті, прямо перед самітом з'явилися знімки загибелі малазійського Boeing, що доводили вину України. Потім експерти визнали, що це підробка, але загальний настрій зустрічі був визначений.
У підсумку переговори в Брісбені запам'яталися переважно різкими заявами на адресу Росії, невиразними відповідями Путіна на ці слова і його швидким від'їздом. Ніяких конструктивних рішень прийнято не було.
Зростання політичного протистояння в світі веде до падіння престижу будь-яких міжнародних зустрічей. Тим більше що розвинені країни поступово долають економічну кризу і міжнародні консультації для них вже не є такими важливими
На думку де Луки, зростання політичного протистояння в світі веде до падіння престижу будь-яких міжнародних зустрічей. Тим більше що розвинені країни поступово долають економічну кризу і міжнародні консультації для них вже не є такими важливими.
Якщо розкол триватиме, то цілком можливо, що Велика двадцятка стане таким же неефективним органом, як і Генеральна асамблея ООН. З якої, власне, все й починалося.
***
Цей матеріал опубліковано в №46 журналу Корреспондент від 21 листопада 2014 року. Передрук публікацій журналу Корреспондент в повному обсязі заборонено. З правилами використання матеріалів журналу Корреспондент, опублікованих на сайті Корреспондент.net, можна ознайомитися тут.