Одна зі шкіл Пакистану 16 грудня зазнала нападу талібів.
Пешавар - столиця однієї з найнебезпечніших провінцій Пакистану, що роздирається тероризмом, тому Хаттак і співробітники, які спостерігали за тим, щоб діти не списували, відразу впізнали звуки пострілів з АК-47.
"Ми одного разу відпрацьовували випадок раптової атаки. Я сказав усім лягти на підлогу", - говорить Хаттак.
Ця атака
стала найстрашнішою в історії Пакистану. До раннього вечора було убито 141 людину - 132 дитини і дев'ять працівників. Спікер збройних сил повідомив про те, що постраждало 125 осіб, у тому числі семеро армійських рятувальників.
Напад почався о десятій ранку, коли сім терористів з поясами смертників під одягом перелізли через задню стіну школи, яка ніким не охороняється і розташована у військовій зоні Кантонмент.
Один з представників влади сказав про те, що терорист просто припаркував фургон поруч зі школою, заліз на його дах і так потрапив всередину. Працівники шкільної їдальні кажуть, що переплутали групу озброєних людей зі школярами, які втекли з уроків.
Зайшовши всередину, терористи почали вбивати всіх підряд, переходячи від класу до класу в чоловічій частині школи, де навчається тисяча хлопчиків віком від п'яти до 18 років, багато з яких є синами військових.
"Щойно ми вийшли в зал, поруч з нами почалася стрілянина. Наша вчителька сказала повернутися в клас і закрити двері. Ми закрили двері, але вони їх виламали і зайшли... Ми ховалися під столами, а вони стріляли нам по ногах і в голови, а потім спалили вчительку. Вони спалили нашу вчительку. Почалася пожежа, але ми не могли рухатися, тому що вони стріляли в тих, хто ворушився", - розповів один з учнів каналу NDTV.
Хоча вчителі і намагалися захистити дітей, замикаючи двері і барикадуючи вікна, різанина тривала весь день, поки елітна спецгрупа пакистанських військових не спробувала зупинити терористів.
У другій половині дня пролунало два вибухи - швидше за все, це були підірвані пояси смертників, а люди, які їх детонували, за словами свідків, говорили один з одним арабською мовою.
Школярі або тікали від терористів і потрапляли в госпіталь, або чекали порятунку від солдатів. Схвильовані батьки навіть намагалися прорватися через оточення. Деякі говорили, що, незважаючи на рівень небезпеки в регіоні, школа практично не охоронялася.
"У кожному другому будинку ховають дитину, все місто в жалобі", - говорить Акбар Кхан, після чого припускає, що школу потрібно було охороняти не тільки спереду. "Хтось винить у цьому місцевий уряд, хтось - владу країни, а деякі - керівників армії".
Після цього пакистанський уряд санкціонував масивні повітряні атаки по позиціях Талібану в регіоні Кхайбер.
У двох лікарнях Пешавара натовпи людей прийшли, щоб здати кров, а батьки відчайдушно шукають своїх дітей.
"Вранці мій син був у шкільній формі. Тепер він у труні. Мій син був усім моїм життям. А вони вбили його", - сказав Associated Press чоловік на ім'я Тахір Алі, коли прийшов забрати тіло 14-річного Абдулли.
Agence France-Presse описує, як Іршада Бібі, чий 12-річний син був серед загиблих, в горі б'є себе по обличчю і кричить, піднявши вгору очі: "Боже, чому ти забрав мого сина? Чим він і ці діти згрішили перед тобою?".
Хаттак, спостерігач на іспиті, говорить, що побачив наслідки різанини, коли його разом з учнями евакуювали зі школи.
"Ми бігли по коридорах і бачили кров і тіла дітей на підлозі - я ніколи цього не забуду", - згадує він.
Дитина, що вижила, розповіла про те, що солдати прийшли по них під час затишшя.
"Коли ми вийшли з класу, то побачили трупи наших друзів. З них текла кров. По деяких стріляли три, навіть чотири рази".
Шарукх Хан, хлопчик 15-и років, якому прострелили обидві ноги, говорить про те, що став свідком вбивства одного з працівників школи.
"Одна з моїх вчительок плакала, потім їй вистрілили в руку, і вона стала плакати від болю. Потім до неї підійшов терорист і став стріляти в неї, поки вона не перестала видавати звуки. Навколо мене лежали мертві і поранені друзі", - розповів агентству Reuters Хан, лежачи на ліжку в міській лікарні Lady Reading.
Хлопчик сказав, що після того, як його поранило, він вирішив прикинутися мертвим і засунув собі в рот краватку, щоб не кричати від болю.
"Чоловік з великими черевиками стежив за учнями та добивав поранених. Я лежав так тихо, як тільки міг, заплющив очі і чекав, коли він і мене доб'є. Я тремтів від страху. Я бачив смерть так близько і ніколи не забуду ці великі черевики - мені здавалося, що в них до мене йде сама смерть", - сказав він Agence France-Presse.