Після нападу на Charlie Hebdo у Франції посиляться позиції радикальних політиків.
Але боротися потрібно з терористами, а не з ультра правими партіями, пише Жан-Ів Камю, аналітик Інституту міжнародних і стратегічних відносин у Парижі, у колонці, опублікованій в №1 журналу Кореспондент від 16 січня 2014 року.
Скажу прямо: напад на журнал Charlie Hebdo став актом війни. А здійснили його ісламісти в ім'я їхньої вбивчої ідеології ненависті. Ті, хто каже, що це не має нічого спільного з ісламом, не розуміють усієї правди.
Звичайно, 95% французьких мусульман не підтримують цей теракт. Але все таки атака пов'язана з конкретною течією ісламу, яка процвітає серед мусульманського населення країни.
Думаю, формальною причиною стало те, що близько 900 французів зараз воюють з ІДІЛ у Сирії, – цього достатньо для бойовиків, щоб влаштовувати кровопролиття в країні. І основна проблема не в міграційній політиці. Для перемоги над терором не потрібно закривати кордони або відгороджуватися від всього світу.
Франція не може депортувати власних громадян або позбавити їх громадянства тільки за підозрою в терористичній діяльності. Так що це – доморослий тероризм, який повинен придушуватися поліцією та розвідувальними службами
Треба зрозуміти простий факт: організаторами і виконавцями цих атак були французькі громадяни – такі, як Мухаммед Мера. Франція не може депортувати власних громадян або позбавити їх громадянства тільки за підозрою в терористичній діяльності. Так що це – доморослий тероризм, який повинен придушуватися поліцією та розвідувальними службами.
Французька антитерористична політика навряд чи стане іншою. За останні десять років наші спецслужби і так успішно запобігали великим терактам, крім нападу на Charlie Hebdo. Що потрібно нашій розвідці, так це більше грошей і більше співробітників, щоб зосередитися на спостереженні за радикально налаштованими французькими мусульманами, які є частиною неактивних поки що терористичних осередків або тільки перебувають у процесі радикалізації своїх поглядів через соціальні мережі та інтернет.
Що стосується питання імміграції, опитування громадської думки показують: 70% французів думають, що в їхній країні «занадто багато іноземців». А близько 80% негативно ставляться до ісламу
Що стосується питання імміграції, опитування громадської думки показують: 70% французів думають, що в їхній країні «занадто багато іноземців». А близько 80% негативно ставляться до ісламу. Тим більше що наші політики можуть обмежити тільки легальну міграцію, тоді як реальною проблемою Європи є натовпи нелегальних мігрантів з Африки і Близького Сходу, які кожного дня прибувають до нас.
Якщо Франція і приєднається до міжнародної коаліції проти ІДІЛ, то це буде рішення не нинішнього року. Ми втратили солдатів в Афганістані і Малі, тому я думаю, що Париж уже вніс свою лепту в боротьбу зі світовим тероризмом. Більш реальна проблема – як боротися з доморослими джихадистами? Як зупинити французьких мусульман на шляху джихаду – не тільки в Сирії та Іраку, а й у Західній Африці та Пакистані або Афганістані?
Поки французи шукатимуть відповіді на ці запитання, дивіденди явно отримуватиме Національний фронт. Раніше ця вкрай права політична партія [Франції] не сприймалася політиками серйозно. А тепер опитування населення показують, що Національний фронт підтримують близько 20% французів.
І ця цифра може зрости внаслідок терактів. Це стане зрозуміло вже дуже скоро – у березні та грудні у Франції проходитимуть місцеві вибори. Таке голосування еквівалентно українським виборам на рівні областей і районів. Економічна криза, що триває, і страх перед тероризмом можуть допомогти Національному фронту завоювати нові голоси.
Терористична атака повинна була придушити не тільки щотижневу газету, а й саму традицію французької сатири, свободи слова та секуляризму – відділення влади від релігії
Терористична атака повинна була придушити не тільки щотижневу газету, а й саму традицію французької сатири, свободи слова та секуляризму – відділення влади від релігії. Нападники були продовжувачами справи людей, які труїли творців карикатур на пророка Мухаммеда в Данії кілька років тому, – але тепер вони взялися за автомати. Вони чітко дали це зрозуміти, коли кричали: «Ми помстилися за пророка Мухаммеда!».
Треба сказати, що уряд оперативно відреагував і знешкодив нападників. Політично правильним також було рішення запросити керівників усіх основних політичних партій, у тому числі Національного фронту, в Єлисейський палац для зустрічі з президентом Франсуа Олландом.
А ось рішення не покликати главу цієї партії Марін Ле Пен на Марш миру в Парижі було вже помилкою. Влада боялася, що активісти Національного фронту будуть влаштовувати провокації, і не пішла на це. Хоча таке рішення тільки посилило позиції Ле Пен і показало, що влада боїться і її саму, і її ідеологію.
***
Цей матеріал опубліковано в №1 журналу Корреспондент від 16 січня 2015 року. Передрук публікацій журналу Корреспондент в повному обсязі заборонений. З правилами використання матеріалів журналу Корреспондент, опублікованих на сайті Корреспондент.net, можна ознайомитися тут.